Зміна державно-правової системи та
проблема територіальної цілісності:
приклад Литви та Польщі.
Доповідь на семінарі
«Державно-правова система України: історія та сьогодення»
(29 квітня 2017 р.,
Київський національний університет
ім. Т. Г. Шевченка) Читати далі »
Українська Нація перебуває у революційних умовах і в умовах війни. Закінчення Майдану не означає закінчення революції. Революція триває доти — доки не досягнуто мети, які ставила перед собою революція. Відмова від цього постулату — визнання перемоги контрреволюції. Це перше, що потрібно запам’ятати. Читати далі »
Що таке Європа? Європеєць – хто він? З точки зору геополітики та історії, Європа, передовсім, визначається своїми кордонами. У центрі Європи розташоване “ядро”, утворене націями, які з часів Раннього Середньовіччя мали спільну історію. Багатовікова взаємодія цих націй нерідко супроводжувалась конфліктами.
Передовсім, мова йде про держави, що постали на уламках імперії Каролінгів та її довколишніх територій: про ті держави, які за Римським договором (1957) утворили так звану “Європу шести”. Далі ми бачимо, як вимальовується наступне коло, що включає в себе атлантичні і північні держави, Східну Європу і Балкани. Нарешті, третє коло привілейованих спілок простягається до Росії. Ми зараз говоримо зовсім не про політичний проект. Читати далі »
Цього року влада влаштовувала надзвичайно пишні вшанування 1025-річчя хрещення Русі. Наші побратими з «Братства» натомість святкували альтернативну 1700-ту річницю «Готського» хрещення Батьківщини. Набагато менше народу наступного року святкуватиме 50-річчя проповіді Лева Силенка, з якої почалася історія української національної неорелігії – РУН-віри, та 80-річчя одкровення Володимира Шаяна, першого у ХХ столітті українського неоязичницького пророка. Релігія, щонайменше з середньовіччя була надзвичайно важливим фактором суспільного життя і майже до початку ХХ століття слугувала основним фактором національної ідентифікації. Втім абсолютизація релігійного питання нерідко ставала на перешкоді націоналістам у здобутті перемоги. Саме тому ми, українські соціал-націоналісти, маємо розставити всі крапки над «і» і в цьому питанні. Читати далі »
Коли ми чуємо про традиційну сім’ю, то асоціативний ряд наштовхує пригадувати мітинги консерваторів проти одностатевих шлюбів та інших збочень. Моральна сторона однозначно важлива, але завдяки тому, що більшість консерваторів зациклені на цій самій моральній стороні суспільство забуває (а ліберальне лобі лише цьому сприяє) про економічне підґрунтя традиційної сім’ї, яка є одним із стовпів розвитку народного державного організму. Читати далі »
Мабуть не один раз пересічному харків’янину доводилося чути про участь найманців та професійних вбивць з УНА-УНСО в локальних конфліктах на теренах колишнього СРСР.
Дійсно, кінець 80-х – початок 90-х були переповнені різаниною на просторах колишніх «солнечних республик» Північного Кавказу. Ці події були наслідком розумово невідповідної політики Росії на Кавказі, всіх цих переселень, виселень, злиття в одну республіку ворогуючих народів, русифікації, проведення кордонів «від балди». Що робили на цих війнах УНСОвці? – Захищали національні інтереси України. Послідовно виступаючи проти Росії та її сателітів на Кавказі, вони направляли московську агресію в бік кавказців, а не України. Допоки УНСО підживлювала Кавказьку Війну, Україна жила відносно спокійно, не боячись економічної, культурної (точніше, безкультурної), військової агресії Росії. Тобто, всіх тих «прелестей», яких зараз нам вистачає через край. Читати далі »
Одне з найпоширеніших упереджень – мовляв поблажливість щодо мігрантів, активний антирасизм, позитивна дискримінація тощо – відповідають “європейській гуманістичній традиції”. Ніби то “права людини”, незаконно приписані цій гуманістичній традиції, протистоять небезпекам тиранії і фашизму, які несуть у собі доктрини національної або етнічної преференції. Насправді відбулася незаконне привласнення традиції. “Права людини” – це не більше ніж спотворена подоба класичного гуманізму. Читати далі »
Українська раса – це раса солідаристів, яких суспільний ідеал – група, а не індивідуальність. Найприродніше місце українця – це перебування в групі, а ніколи – поза групою. В групі розвивається він найліпше. Українське суспільство було, є і буде як образ взаємовідносин груп. Тому нема іншої дороги до організації української раси, як тільки укладання взаємовідносин українських груп. Ніяка імпровізація, ніякий експромт-історія, лишень – договір груп як вияв одности характеру раси. Читати далі »