Присмак Революції

revolutionВперше на нашій пам’яті революцією серйозно запахло наприкінці 1980-х. Але тоді була революційна ситуація, але не було революціонерів. У 1991 році цей солодкий для кожного пасіонарія запах засмерділи натовпи національно-демократичних конформістів. Готову до революційних змін націю перетворили на меркантильний електорат. Революцію злили… Читати далі »


Революціонери та імітатори

Напруга політичної боротьби, яку останніми роками спровоковано репресивними та шахрайськими діями режиму Януковича, проводить чим далі, то все чіткішій вододіл між окремими політичними силами (партіями та організаціями) та діячами (від професійних політиків до громадських активістів). Нам не йдеться про поділ за схемами влада-опозиція, система-антисистема, противники-прибічники режиму. Тут ситуація хоч і не така проста, як може видатися на перший погляд, але є все ж більш-менш зрозумілою, навіть при поверховому аналізі. Читати далі »


«Новий націоналізм» Ернста Юнґера як метафізичний кодекс «нового людського типу»

У статті досліджено концептуальні витоки програми «нового націоналізму» Ернста Юнґера, який бере початок у «переживанні війни» (Кriegserlebnis) «нового людського типу» та явищі фронтового братства, а також розкрито зміст цієї новизни щодо класичних модерних ідеологій та сусідніх політичних рухів міжвоєнної Німеччини.

Ернст Юнґер не випадково увійшов в аннали філософії політики саме під іменем «консервативного революціонера», а не, скажімо, «націоналіста», попри той факт, що на зорі своєї літературної, тоді також і політичної, кар’єри, він визначав своє ідейне кредо саме таким чином («ми називаємо себе націоналістами й не боїмося викликати ненависть неосвіченої та освіченої черні, всіх цих опортуністів духу та матерії») [21, с. 54]. Підставами такої атрибуції, звичайно, варто вважати те, що Юнґер вже у ваймарські роки зарекомендував себе як автора програми так званого «нового націоналізму». Читати далі »


“Знаю” без “хочу”, “умію” без “буду”

Останнім часом український правий (а також «правий») рух аж надто захопився ідеологічними суперечками. Причому з найкумедніших приводів: чи то через чучхе, чи то через Велику французьку революцію… І все це дискутується з такою серйозною міною, ніби українському націоналісту в ХХІ столітті більше нема чим зайнятися. Читати далі »


Яків Гальчевський. Отаман Орел

Я знав, що новий повстанчий рух, який буде мною викликаний, не матиме виглядів на позитивні наслідки, особливо для учасників повстання. З периферій ми України не створимо, окупантів не проже­немо, але з іншого боку не згинемо безславно, як барани, а зі зброєю в руках – по-козацьки. Дамо криваво відчути зайдам – москалям і жидам – та своїм песиголовцям, які злигались з комунарами, що ще не все завмерло. Правда, пропаде чимало наших, згине багато невинних людей, але як ліс рубають, то тріски ле­тять. Кожна нова жертва – цеглина в наш національний будинок, бо ніколи людська кров не ллється на марно! Читати далі »


Терміни і організований соціал-націоналізм

Сучасний  світ – це світ брехні. Щоправда брехні не відвертої. І в цьому полягає вся огидність ситуації. Всі терміни, а особливо ті, що причетні до політики чи життя суспільства навіть поза політикою втратили будь-яке реальне значення. Політологія – хвойда космополітичних сил, лженаука, яка жонглюваннями термінами може довести все, що завгодно. Звісно термінологізми як і історизми є невдячною працею, проте і ними потрібно займатися. Вкінці-кінців ряд термінів стають розпливчастими, їх поняття спотворюються, варіативний ряд відкидається. Розглянемо деякі. Читати далі »


Соціальна справедливість – це націоналістична ідея!

Звичним для багатьох стереотипом є те, що ліві політичні сили є захисниками працюючих верств населення. Так чи інакше, але всі політичні перемоги лівих були пов’язані з тим, що вони піднімали прапор боротьби за права трудового народу. Інша справа, що на практиці зазвичай перемога лівих ще більш ускладнювала життя народу, але сама політична пропаганда однозначно була привабливою для більшості населення. Читати далі »