Кожен потужний рух, що претендує стати явищем, повинен мати свій знак.

Знак (від укр. — знати, знання) — стислий зримий образ, який легко охопити поглядом, але, водночас, заховані у ньому знання можуть бути такими глибокими та багатогранними, що їх важко повністю осягнути розумом.

Знак — це зовнішній образопрояв для думок, уявлень, ідей, душевних переживань, знань про духовні первоначала, що становлять Суть Речей, які не даються виразитися повністю у Слові.

Хто відкидає Магію Знака, може собі не вживати ніяких знаків. Однак, неграмотність чи заперечення значення абетки, зовсім не говорить про те, що абетка не має значення.

Не випадково, що народ, релігійний чи суспільний рухи обирають даний Знак. Природа вибраного знака великою мірою залежить від природи руху, що його вибирає. І, навпаки — рух, що вживає чи приймає даний знак, входить у силове поле його магічного впливу. Більшість знаків виникла на світанку людства. Знак перероджувався і перевтілювався одночасно з героїчними злетами людської душі, що ознаменували ґрунтовні злами на межах переходів до нових витків розвитку.

На зламі тисячоліть, як передчуття небачених змін, народжується могутній Знак «Ідея Nаціі». Він входить у серця людей, запалює до дії і боротьби. На своїх знаменах його вже несуть тисячі молодих сповнених наснаги, сильних і самовідданих проповідників Нового.

Наш Знак — це перехрещення двох літер: «І» та «N». «N» свідомо вживається у давньоукраїнському написанні (як у письмі оріїв-індоєвропейців 2000 р. до н.е. як у письмі «Велесової Книги», 5-8 ст. н.е., як у Протокирилиці, кирилиці та Софійській абетці 7-10 ст. тощо). Це зумисне підкреслення поваги до традиції прадавнього народу. Адже без традиціоналізму немає націоналізму. «N» — Нація, «І» — Ідея.

«N” — Нація — це кровний зв’язок і духовна сродність між «мертвими, живими і ненародженими в Україні і не в Україні сущими». Це — поклик крові. Його, свідомо чи підсвідоме, відчуває кожен українець, навіть перебуваючи далеко від рідної землі. Як кожен з нас дбає про свою сім’ю, так усі ми повинні дбати про велику родину — Націю.

«І» — Ідея — духовне первоначало, що становить першооснову всіх речей. «І» — загострене на кінцях. Це виражає нестримність Ідеї, що надихає Націю на великі звершення. Це вісь, на якій тримається тіло нації. Вісь, спрямована вниз, глибоко в ґрунт традицій, у глибини славного минулого. І, одночасно, вгору, до майбутнього, до нових перемог.

Знак «Ідея Nації» — це Дерево Життя із своїм коренем та кроною. «Патріот України» вживає зображення Знака на тлі щита. Щит — древній знак твердості, надійності, мужності, лицарства, волі до перемоги. Він повинен постійно нагадувати нам щити, які прибивали наші предки на воротах ворожих столиць.

Ідея Nаціі — єдина непорушна істина соціал-націоналізму, основне положення, яке приймається без доказів. Знак ІN у видимий, явний спосіб виражає цю істину. Наочно зображує її. Але існує ще зміст таємний, глибинний. І у ньому захована вся потуга магії Знака. Він не є лише звичайним умовним позначенням певного поняття. Цей Знак — могутня духовна громозброя. Я знаю — ще прийде час об’явити українцям внутрішню, езотеричну суть Знака — блискавки. Проте нестримна дія силового поля Знака вже сьогодні явно відчутна. І переповнений зал — цьому свідчення. Наче надпотужний магніт, що притягує до себе лише залізо з-поміж інших ошурків, Знак ІN із безладу напіврозкладеного суспільства вибирає шляхетних, мудрих, мужніх, чистих від чужорідних домішків, не обтяжених давно неспроможними протиприродними ідеями. У полі магічної дії Знака з цих найякісніших складників твориться діюча модель майбутнього досконалішого суспільства. «Патріот України» — одна з важливих підсистем цієї моделі.

Чому ми сповідуємо ідеологію соціал-націоналізму?

Спочатку було слово. Слово — це суть, ідея. Первообраз у думках і душах, що передує будь-якій дії.

Для того, аби збудувати будинок, насамперед необхідний чіткий, продуманий до найменших подробиць план.

Добрий будівничий насамперед враховує: на якому ґрунті зводиться будівля, яке довколишнє середовище, хто у ній житиме. Якщо план виявиться поганим — уся праця, час і кошти, витрачені на будівництво, підуть намарно. Людям у щойно збудованій споруді буде незручно й незатишно. Зрештою, вона може просто одного чудового вечора поховати жителів під своїми уламками. Ще гірше, коли плану взагалі немає, а будівничий думає лише про те, як би поцупити мішок цементу і спродати за кордон. Тоді будівництво, очевидно взагалі не закінчиться. А час минає. А людям жити десь треба.

Щоби звести величезну будівлю — Державу — необхідно мати не менш чіткий і продуманий план. І він також повинен враховувати місцевий ґрунт, довкілля і те, хто в тій хаті житиме.

Розумна людина будує хату, у якій затишно жити перш за все їй та її сім’ї. А не гостям. Тим паче, непроханим. Бо гості прийдуть і підуть А хата залишиться дітям і внукам. І, дасть Бог, правнукам. Ідеологія — це і є план майбутнього суспільства, держави. Загальновідомо, що у сучасному світі існує лише три завершені ідеологічні системи (себто ідеології, у яких опрацьовані усі аспекти людського буття та існує чіткий образ ідеального суспільства).

Це — марксизм, лібералізм та націоналізм. Усі інші є несамодостатніми різновидами або наслідками штучного схрещування цих трьох. Лібералізм та марксизм, з їхньою протиприродною ієрархією цінностей, є породженням загальної кризи людства (зокрема, європейської цивілізації), кризи, що ознаменовує закінчення одночасно декількох космічних циклів світового розвитку.

Ця криза є закономірним явищем. Вона передбачена в древніх священних писаннях (Калі-юга, Армагедон) і таке інше, її прояву вже давно помітили європейські філософи. Скажімо, Шпенглер у своїх «Сутінках Європи», її наявність стверджують сучасні провідні футурологи.

Гряде зміна епох. Закономірно, що на порозі третього тисячоліття теорії, які були своєчасними у ХУІІІ-ХІХст., сьогодні довели людство до духовного та морального занепаду, соціальної та небачено ще екологічної кризи, віджили своє.

Як марксизм, що вважає рушієм історії пролетарський клас, так лібералізм, з його хворобливим поклонінням одноосібності — є ідеями, що служать мамоні, зводять сенс людського життя до тваринного існування. Ці вульгарно-споживацькі ідеології, поборюючи і доповнюючи одна одну протягом усього останнього століття, є насправді лише різними сторонами однієї медалі. Як інтернаціоналістичний марксизм, так і космополітичний лібералізм є чужими духові української нації. Нації, що є коренем білої раси. Нації, не щойно штучно утвореної з різноплемінного наброду (як американська) і не випадково виведеної внаслідок схрещення азіатів та європейців (як московська). Нації з багатотисячолітньою історією і з надпотужним пластом набутих і розвинутих за цей час матеріальних та духовних цінностей. Нації з відмінним генотипом, врешті-решт.

Очевидно, що вести Україну давно пройденими манівцями Європи та Азії, нав’язавши їй застарілі ідеї, є рівнозначним злочину проти людства. Адже саме Україна, з її могутнім духовним потенціалом, що накопичувався протягом щонайменше семи з половиною тисячоліть і вистояв під ворожою навалою майже тисячоліття, здатна вивести людство на новий етап розвитку. Вона покликана це зробити.

Таким чином, той, хто сьогодні дешево торгує в Україні поношеними секондхендівськими ідеями — не благодійник, а свідомий злочинець. Проповідуючи марксизм чи лібералізм, він намагається загальмувати розвиток нації, потужна енергія якої нарешті вивільнилася і готова вибухнути пишним цвітом на весь світ. Наче дерево, котре вистояло довгу зиму під студеними буревіями і дочекалося довгожданної весни. Працьовитий український народ уміє творити. Він здатний сотворити щось цілком нове для світу. Він здатний іти попереду. Треба лише у це повірити. І не ставати добровільно у хвіст процесії здеморалізованих і здеградованих народів, що байдуже шкандибають, з напханими штучною їжею шлунками, до свого духовного, а відтак і фізичного кінця. Смішно садити на український ґрунт бананові дерева і надіятися, що вони приймуться і дадуть добрі плоди. Не маємо потреби і в імпортному зерні чужинських ідей! Ми сотворимо світ самі.

Націоналізм виник як природна захисна реакція гордих народів на транснаціональний лібералізм та марксизм. Майже ціле двадцяте століття пройшло під знаком боротьби за незалежну ‘ Українську державу. Носіями ідеї націоналізму були кращі сини та доньки Вітчизни: від Лесі Українки, Міхновського та «Братства Тарасівців» до Донцова, Липи, Сціборського та сотень тисяч знаних і безіменних героїв визвольних змагань. Саме завдяки націоналістичній свідомості чи, радше, підсвідомому націоналізму українців у 1991 р. постала незалежна Держава.

Ще донедавна український націоналізм був ідеологією бездержавної нації. Нації, що боролася за своє визволення. І головних гаслом цього націоналізму було: «Здобудеш Українську Державу, або загинеш у боротьбі за неї!». Із здобуттям незалежності ця перша заповідь українського націоналізму виконана. У 1991 р. новонароджена соціал-націоналістична ідеологія замінила застаріле «Самостійна Україна!» новим гаслом — «Велика Україна!». Український націоналізм 20-30-х років, як ще не завершена ідеологічна система, закономірно і гармонійно розвинувся у сучасний соціал-націоналізм. Коли український народ, волею Провидіння і завдяки пролитій крові мільйонів борців, отримав свою Державу, постали нові насущні питання: «Якою бути цій Державі?», «Яким бути новому українському суспільству?», «Якою бути новій людині у цьому суспільстві?». Лише ідеологія сучасного соціал-націоналізму, або суспільного націоналізму, дає сьогодні вірні і чіткі відповіді на ці запитання.

Український націоналізм, у своїй новій реінкарнації — соціал-націоналізмі, з визвольної романтики провідної верстви, що збурювала народні маси лише у революційний час, став врешті ідеологією, яка здатна охопити усе суспільство. Адже, лише поєднання соціального та національного може збудити енергію всього народу: від шахтаря до професора, від студента до пенсіонера, і об’єднати все суспільство довкола головної ідеї — Ідеї Nації. Свого часу це усвідомив ще Богдан Хмельницький, висунувши, поряд з національними, гасла соціального визволення. Він зумів об’єднати для побудови Держави українську шляхту і чернь, купецтво і духовенство. Його революція була успішнішою за революцію Мазепи, що опиралася лише на еліту, а сірома (навіть козацька) часто-густо виступала проти нього. Справа Хмельницького була соціальною та національною. Сьогодні, коли український безробітний, шахтар, студент чи професор на своїй багатій землі своїми руками не може заробити на достойне життя, а в цей час «новий українець» (переважно — неукраїнець) розкошує, вивозячи капітал та природні багатства України за кордон, настав час нарешті відновити соціальну та національну справедливість.

Лише соціал-націоналізм здатний повернути нації чуття єдиної родини, очистивши її від знахабнілих злочинців.

Лише соціал-націоналістична ідеологія спроможна звільнити могутню потенційну енергію народу для побудови нового Українського Суспільства на засадах соціальної та національної справедливості.

Сьогодні настав час здійснити заповіт великого Пророка: «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата!» Настав час об’єднати націю. А майбутнє нації — це молодь! Настав час об’єднати молодих, дієвих, твердо впевнених у своїх силах для того, щоби вони своєю енергією показали приклад усьому суспільству. Щоби захистити молодь — майбутнє нації від шкідливих демоліберальних та інших чужинських ідей. І ми знаємо, як це зробити!

Ми будемо добиватися перемоги соціал-націоналізму акуратно… але сильно!

Бо «Патріот України» — не інститут благородних дівиць. «Патріот України» — школа благородних мужчин!!!

Правий Напрям — Львів 1998

Левко МАРТИНЮК

Сканування та друк — друг Святослав Гетьман,

Соціал-Nаціоналістична Асамблея

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus