З початку кінця СССР в Україні відновився націоналістичний рух. До середини 90-х здавалося б, націоналістичний рух був у розквіті. На відео і фото тих часів можна спостерігати колони із сотень міцних чоловіків. В середовищі побутують легенди про ті час, про успішний шантаж влади, про перемоги в бійках з ментами і т.д. Коротше, про минулу силу націоналістичних структур. Колись УНСОвцями і СоцНацами з СНПУ „москалі дітей лякали”. Тепер націоналістичні організації на маргінесі і без надії на вихід з ситуації. Тобто всі вони занепали, розкололись, „заросли дрібним буденним вівсом.” З націоналістичного середовища навіть не виходить полум’яних публікацій, які були за часів розквіту УНСО чи КУНу. Коматозний стан.

Що стало причиною такого занепаду?

Коріння треба шукати в попередниках і нашому їх сприйнятті. Здавалося б, сучасні націоналісти беруть за основу досвід структури, що сталася – Організації Українських Націоналістів. Здавалося б, із незначними правками можна досвід минулих поколінь перенести на наш час і все піде, як по маслу. Цей досвід же колись працював! Не сталося.

Сталося наступне. Колись потужні за рахунок чисельності організації втратили членство, впливи і здеградували. Піднесення початку 90-х було обумовлено високим відсотком активного елементу, а не діяльністю організацій. Навпаки, діяльність організацій було спричинена наявністю високого відсотку активних людей. Ефективних організаційних структур не було сформовано, тому все і „розповзлося”.

Всі спроби пізніше створювати інші організації можна охарактеризувати наступними трьома словами: революція (частіше розкол) – еволюція – стагнація. Це повністю або в різних варіантах і про відновлення широкої діяльності Тризубу з 1998 року, і про створення МКУНу і МНК, і про НА, і про ВО Свобода, і про групу Парубія, і про УНСО Шухевича чи Шкіля. Ніщо не росте. Все занепадає, або існує близько нуля. А між тим, за часи з кінця 80-их через націоналістичні структури пройшли десятки тисяч людей. Де цей потенціал? А організації обмежуються навіть у всеукраїнському масштабі порядками 2-3 сотень чоловік.

В чому ж принципова різниця між розвитком і становленням ОУН 20-х, 30-х і 40-х років від сучасних структур? Очевидно проблема у вишколі членства. Комплексно і системно в жодній з організацій вишкіл не вівся і не ведеться. Навіть ті спроби налагодити вишкільну діяльність, які постійно робляться окремими ентузіастами чи групами не робляться під кутом „кого ми хочемо отримати в результаті вишколу з новобранця”. Натомість вишкільні референтури ОУН чітко бачили ціль, тому вміли до неї йти. На відміну від сучасників.

Одною з найважливіших вад всіх націоналістичних організацій було і є те, що вони виховують не націоналістів, а УНСОвців, МНКівців, Тризубівців тощо. Йдеться не про те, що людина не повинна себе ототожнювати з організацією. Ототожнення потрібне, бо без організаційного патріотизму сильна структура неможлива. Йдеться про те, що ті десятки тисяч „колишніх” зараз є у владі, у бізнесі, у ЗМІ, у спорті – скрізь. Проте окрім голосування за проукраїнського кандидата на виборах і 5-7 ночей на майдані їх націоналізм ні в чому не проявляється. Вони всі погані? Ні. Просто вони не були сформовані, як націоналістичні особистості в організаціях. А це означає, що вишкільниками не була дана відповідь на те „кого ми хочемо отримати в результаті вишколу?”
Отже, кого?
Націоналіст повинен мати сукупність певних рис.
Виділимо 4 основних, хоча про кількість можна сперечатись.
– Ідейність
– Моральність
– Умілості
– Самодостатність

Розшифруємо.

Ідейність – відданість ідеї, готовність не тільки померти за неї, але жити в боротьбі за неї.
Моральність – відповідність людини християнській, українській, націоналістичній моралі в повсякденному житті.
Умілості – якась життєва спрямованість, можна сказати професія. Кожен повинен на чомусь спеціалізувати. Націоналіст не може бути двірником, але повинен прагнути бути організатором. Нам потрібні і техніки, і гуманітарії.
Cамодостатність – вміння знайти застосування собі і можливість використати ситуацію на користь Справі. В 12 прикметах характеру українського націоналіста це також зветься підприємливістю.

Ідейність і моральність.

Величезною вадою всіх організацій є підміна націоналістичного світогляду(ідеології) ідейністю. Тобто, якщо людина готова кинутись під танк, той їй вибачається в контексті організації все – вживання алкоголю, куріння, очевидні походеньки по дівках та інше.

Із середовищ, з якими доводилось перетинатись, це було притаманно всім – і Тризубу, і МНК, і двом УНСО, і НА, і СНПУ.

Особливо боляче для морального стану організації, коли це притаманне керівнику. Для молодих ідеалістів чітко видно невідповідність декларованих ідеалів реальному стану речей. І якщо для рядового члена організації чи прихильника це ще може бути так-сяк припустимо, то для керівника ніяк. Він має бути ідеалом. Коли ж цього нема, молодий ідеаліст рано чи пізно обирає один з двох шляхів – пристосовується до ситуації і стає жити в спотвореній системі координат, або починає критикувати, що неминуче призводить до його витиснення з організації.

На запитання ж до керівництва чому провідник Василь Пупенко так неправильно поводиться є завжди відповідь „зате він працює”, або „зате він відданий Справі”, „не грайся в дитинство”. Як аргумент, наприклад, наводиться „факт”, буцімто Степан Ленкавський пив, курив та ходив по дівках, а в перервах займався організаційною роботою.

Таким чином стається підміна ідеології ідейністю. Мабуть саме по цій межі можна розділити ОУНівці і махновців. Як результат, поступово ідеалістичні кадри витісняються, утрируючи, «ідейними алкоголіками».
У вишкільному процесі деяких організацій взагалі відсутня морально-світоглядова складова. Присутня тільки ідейність і організаційна дисципліна. В інших же наголос чомусь робиться більше на ідейно-політичний Декалог, ніж на власне ті частини катехизису українського націоналіста, які виховують особистість. Інакше кажучи, формування сильної всебічно розвинутої і самодостатньої особистості, що було наріжним каменем вишколу ОУН, ігнорується.

Імовірно, причиною є те, що більшість керівників усвідомлюють свою невідповідність 44 правилам, 12 прикметам, 10 заповідям волюнтариста тощо. Втім відповідати їм навряд чи можливо на 100%. Інше питання, що усвідомлюючи цю невідповідність, вони і не намагаються відповідати ідеалу, не борються з собою аж до впертості. Важко людині змінити стиль життя, тим більше людині, яка вже є керівником, тобто особистістю з життєвим досвідом. Виховувати ж членів організації на високих ідеалах не поділяючи їх до кінця можуть лише лицеміри. Ігнорування основоположних принципів виховання особистості керівниками виправдовується ними для себе різними причинами. Справжньою є – небажання працювати над собою та відсутність відчуття необхідності працювати над собою.

Інакше кажучи, провідник націоналістичної структури чи її ланки має бути ідеалом – не пити, не курити, як мінімум не вирощувати живіт і не запливати жиром, що є свідченням відсутності роботи над собою, бути взірцем у стосунках із протилежною статтю. Провідник має усвідомлювати, що кожна його вада в десятки разів помітніша, ніж вада рядового члена організації. Рядовий член має усвідомлювати, що кожна його вада в десятки разів помітніша, ніж вада простої людини, не приналежної до націоналістичного руху. Для такої людини він має бути обличчям націоналізму. Кожної секунди свого життя. Це не може бути „косметичною” правильністю. Тут важлива чесність перед собою і завжди.

Також неможна йти на компроміси щодо християнських основ націоналізму. Це має плекатися і бути необхідною умовою для вищого керівного складу. Звісно, можна навести 10-20 випадків, коли вартісна людина атеїстичного світогляду як раз підходить на високі посади. Інших нема і т.д. Але виграючи в такому випадку тактично, є програш стратегічний – це знову ж подвійність моралі, це група людей в організації, яка орієнтується на цього провідника. І „православний атеїзм” тут не вихід, бо це так само подвійність моралі.

Тобто підставою для провідницького добору мають бути високі моральні якості, професійна якісність та справжній християнський світогляд.

Глибокі християнські переконання є додатковою умовою не псування якостей провідників і моралі організації. Звісно, можна припустити ситуацію, коли хтось буде прикидатися, чи навіть буде показово „правовірний” агент спецслужби. Але ж така небезпека ніяк не нівелює високі вимоги до націоналіста.

Умілості.

Націоналіст повинен бути максимально корисним для Справи. Це означає, що він має максимально корисно себе застосувати відповідно до потреб Справи. Як показує досвід, особливо єврейський, треба опановувати якомога більше менеджерських посад. Тобто у кожній професійній ділянці націоналіст повинен вміти організувати загал. Навіть без якоїсь ідеологічної концепції. Просто вміти взяти ініціативу в свої руки. Інакше кажучи, якщо націоналіст будівельник, то він повинен ввійти у профспілку і активно просуватись в керівництво. Прагнути стати прорабом і далі. Якщо програміст – повинен очолити відділ чи створити фірму. Якщо студент – повинен вливатися в студентські організації і очолювати їх.

В усіх цих моментах треба мати певні вмілості. Базовими можна вважати вміння написати статтю, прес-реліз, підготувати доповідь, виголосити промову на зібранні, перейняти ініціативу, вміння вести дискусію і переконувати і т.д.

В організаційному плані кожен має спеціалізуватися по відділах – інформаційний, прогандивний, вишкільний, фінансовий і т.д. Треба вміти працювати по цих відділах і вдосконалюватись в цьому.

Коротше, націоналіст має статися професійно в житті та вміти робити фахово щось корисне для організації. Він має зростати в напрямку, підтягувати молодших.
Левову ж частку цих вмінь може навчити організація. Вишкільних матеріалів від ОУНівських різних років до сучасних фондових „масонських” достатньо. Головне системна робота з навчання членів, контроль зростання фахових навичок.

Самодостатність.

Вже згадувались тисячі людей, що пройшли через націоналістичні організації. Більшість з них живуть звичайним життям на різних сходинках соціальної драбини. Більшість з них не є моральними в націоналістичному розумінні, не є прикладом для оточуючих. Вони є такими самими, як і оточуючі.
Якби хоча би сотні з них відповідали вишкільному ідеалу, то перебуваючи в фірмах, фондах, партіях, на заводах і т.д. вони би вміли долучитись до просування Справи. Беручи на роботу у відділи свідомих українців, знаходячи можливість через фонд чи партію кинути зайву копійку на правильну справу, будучи активістами церковних громад, хай навіть активістами зборів будинку щодо боротьби з забрудненістю під’їздів.
Наступні – це десятки. Які очолюють фірми, мають посади у владі, фондах. Тобто люди, які мають можливості на щось впливати. Від кожного такого по рухові мізинця – вже велика справа.
Іншим би рівнем була би зв’язка цих людей під одним координуючим центром, який би унапрямлював чи давав орієнтири та напрямки діяльності. В ідеалі, це мала би бути та організація, через яку людина пройшла. Чому всі нитки зв’язку з організацією обірвані? Тому що раз ти відійшов від активної участі в організації, то ти „зрадник”.

Насправді ж 99% „колишніх” просто живе. І не вони погані, а ті, хто не поставив вишкіл у організації, хто втратив цих людей.

Отже, до ідеалу націоналіста. Окрім міцних ідейних переконань і високих моральних якостей людина повинна вміти знайти можливість кожну життєву справу застосувати для реалізації Ідеї. По мірі можливості. Часом, щоби не засвітитись. Але ні в якому разі не „просто працювати” у виданні чи в фонді, не просуваючи при тому правильних статей чи проектів. Тоді навіщо Ти там, окрім як для себе? Оце і є підприємливість – завжди знайти можливість зробити щось для Справи.

Підсумок.

Якби ці 4 складові були притаманні великій кількості „колишніх”, то націоналістичний потенціал в суспільстві був би куди вагомішим. Про те, що без адекватного вишколу членства організація жити і перемагати не може, говорили десятки визначних діячів націоналістичного руху. До їх слів досі ніхто не дослухається. А, між тим, відступати далі нема куди.

Михайло Плотніков

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus