Є на початку ХХІ ст. люди, які готові померти за Україну. Надихає їх до того красиво написані книги про ОУН-УПА, Січових Стрільців та інших, про героїчну смерть за Україну, яка закарбувалася у віках і є дороговказом для майбутніх поколінь!!!

Звучить красиво, пафосно і романтично. Але, що було перед тою героїчною смертю «оспіваних у віках» добровольців не хочеться їм знати бо не дай боже перерветься ідилія неробства і наївних мрій. Що було перед тим коли русичі помирали за Русь у вирізаних до ноги полках, але ні кроку назад? Що було перед тим коли наші предки підкорили військовою силою всю Малу Азію і Індію? Що було перед тим коли у повстаннях Гуні, Остряниці, Наливайка помирали козаки? Коли вони віддавали своє життя за право набігів на побережжя Туреччини та Криму? Що було перед тим як була створена армія УПА? Була важка праця довгих десятиліть, якій не видно ні початку ні кінця. Для того щоб воїни Русі помирали зі славою працювала тяжко вся нація. Може хтось думає що легко батькам виростити з десяток дітей, бо якщо менше не буде кому помирати за славу України. Легко дати потрібну освіту, навчити воювати? Легко створити комунікації, забезпечити технікою і зброєю, зробити дисципліноване військо, яке не побіжить при небезпеці, а буде слухати командирів і їх наказів? Легко забезпечити хоча б найменший загін на кожен день харчами? І ще сотні всіляких «дрібниць», які можуть бути вирішальними у перемозі. Це десятиліття цілеспрямованої щоденної праці, за яку не дають нагород і не хвалять, яка у результаті виграних битв непомітна, але без неї перемог не буває. Померти як-небудь можна завжди, але чи принесе ця смерть якусь користь для нації? Як писав Я.Стецько у одній із своїх статей на подібну тему, якби українські націоналісти тих часів вважали вищою метою смерть заради нації то «після проголошення Акту відновлення української незалежності 30 червня 1941 р. вже сформовані Дружини Українських Націоналістів під командуванням сотника Р.Шухевича, майора Євгена Побігущого-Рена та Івана Климіва-Легенди кинулись би на захист Української Держави проти німців». Звичайно загинули б із честю у боях, покрили себе б невмирущою славою і наприклад той же Р.Шухевич ще 9 років не мав би головної болі про те, що підлітки на територіях підконтрольних УПА повинні ходити до школи, що його армію потрібно кожен день годувати, потрібні друкарні, потрібен одяг, ліки, лікарі, капелани, нові кадри в усіх галузях і т. д. Натомість ОУН ще декілька років готувала структуру для широкомасштабних військових дій (зброя, амуніція, вишколені кадри). Тобто справжні, а не ряжені українські націоналісти вважали вищою метою не смерть заради нації, а життя заради нації, жертву заради нації.

Багато сьогодні наївних молодих і старих ледачих дурнів розказують, що вони помруть заради України, коли хтось там не дай боже окупує Україну вони вже будуть мертві і т. д. Хотілося б знати як вони будуть помирати за Україну? Як безпорадні вівці, стадо, що несеться на убій? Тіло моє безпорадне, але дух незломлений! Девіз усіх ледачих, які оправдували свою безпорадність в останньому столітті. Бо не розуміли такої смерті якою помирали козаки. Від того як вони помирали ворогів мучили кошмари, вся Європа чи Туреччина здригалася коли Козак помирав. Ця смерть була страшна, про неї старались не говорити, нею лякали, і боялись того народу сини якого вміють так помирати, забравши із собою безліч ворогів і просити не смерті від кулі чи від шибинеці, а смерті на палі бо його батько також помер на палі. Про таких сльозливі жалісливі пісні не співають сентиментальні жіночки і дівчата, про таких в історії України не пишуть щоб не травмувати ніжну дитячу душу. Таким пам’ятники не ставлять бо бояться тої сили яка не боїться ні бога ні чорта. Бояться того хто є внуком Дажбожим, бо так помирати вміють тільки боги. Таким від людей ні похвали ні нагороди не буває, але на таких богах тримається Україна.

Якщо людина хоче померти помирати потрібно достойно. Навіть старенькі бабусі з українських сіл знаючи, що рано чи пізно помруть складають нехитрий скарб собі на смерть, щоб виглядати достойно, як господиня, щоб люди не осміяли. Тож чи не набагато більшого варта смерть за Україну? Але перед тим важка, нудна, вимагаюча щоденних зусиль клопітка робота і дисципліна. Для того, щоб якщо прийдеться українцю помирати за Славу і Правду, весь Світ здригнувся і вжахнувся.

Наталка Немчинова

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus