Доля нації у самозатвердженні. Наша нація зможе самозатвердитися тільки на теренах іних народів. Бо самозатвердження у нескінченій боротьбі. Нам поки що зручно сидіти у колисці-Україні, але ми ростемо та міцнієм і настане час, коли дитина стане мужем і візьме до рук замість іграшки меч. Націю не можна пізнати. Розум не в змозі її зрозуміти, лише почуття. Через націю світ знову одержав героїчну ідею. Доля героя – його нація. Хто всією душею вірить у нашу місію героїв – той не буде мати сумнівів, слабкості та поразок. Бо шлях до перемоги йде не через думку-знання-сумнів, а крізь долю-міф-віру… Велич героя у послуху та дії. Мораль не народжує віру, лише віра народжує мораль. Наша мораль виникла з віри у величну могуть нашої нації. Де віра – там могутність. А де могутність – там імперія і велич. Скоро прийде час – і з болота забуття та ярів занепаду повстане наша нація. Життя героя – це життя «рищущей бєстії», яка прагне перемог та трофеїв. Герой відважився на велику долю, не злякався смерті, не злякався викликати на себе ненависть багатьох. Він знає у чому його багатство, він простягає руки і крокує вперед. Він вірить, що все ще треба здійснити, що він стає у початку, що попереду сяє перемога. Герой зажди стоїть на початку світу. Антипод героя – послідовник. Ось чому послідовники ненавидять все героїчне. І ми переможемо, лише перетворивши наш час у початок світу. Ось чому героя приваблює море, недарма човни вікінгів зборознили моря та океани, ось чому арії не припиняли свої походи. Типові герої старовини – запорожці, яких сучасні послідовники-дєрьмократи мають як якихось пай-хлопчиків. Січ не була загоном сторожових псів, це була зграя вільних вовків, що наводила жах на псів світу. Сучасні «козачки» не в змозі навіть захистити себе, і їм навіть нічого думати про походи в інші землі. Якщо одягти штани героя – сам героєм не станеш. Набагато краще коли твої штани будуть приміряти інші. Подвиги героя прославляють його, подобається це комусь чи ні. Коли Геракл здійснив 12 подвигів і зайшов у якесь місто випити вина, то побачив натовп людей у муляжних шкірах і з пробковими палицями. У цьому хаосі ніхто не впізнав Геракла, але той не образився, бо він не шукав почестей, від людей, свої подвиги він здійснив тому, що так було треба. Синдром наслідування ми бачимо всюди, коли хтось одягає шаровари чи коричневу сорочку, відпускає волосся чи залишає оселедець. Готуючись до карнавалу, натовп розхапав усі костюми, але якщо новий герой вернеться з походу голим, то і карнавал стане святом нудистів.

Вороги героя завжди звинувачують його у злочинах. Коли тридцять мільйонів союзників перемогли тринадцять мільйонів німців, то для більшого приниження вони вчинили великий Нюрнберзький спектакль, за сценарієм жидів, щоб порадувати маси, що перебували у стані істерії. І тоді, як слизняки після стальної зливи, на крісла повиповзали очкасті судді, професори гуманітарних наук, баритони Армії Спасіння та санітари Червоного Хреста. І вони судили тих, хто посмів поставити під сумнів їх мондіалістичний світ та мораль.

Герой знаходиться у магічних відносинах із Всесвітом. Свою енергію він черпає з джерел, закритих для обивателя. Герой бачить еволюцію не як хаотичну послідовність Дарвіна, а як одвічну боротьбу Вогню та Холоду, він є носієм полум’я і безстрашно кидається у бій проти криги. Холод лише загартовує його, а послідовники виють та трясуться, закликаючи повернутися – бо у них немає й іскри Вогню, вони вміють лише грітися коло багаття, що розпалив герой.

Наша нація із нації послідовників повинна знову стати нацією героїв. У боротьбі з Льодом сильні і мужні ще зміцніють, хворі та ледащі загинуть. Ми розпалимо велике багаття, але не для того, щоб людиноподібні істоти гріли свої замерзші п’ятки, а для того, щоб попелом старого світу вдобрити наші майбутні лани.

«Голос Нації»: тижневик УНА-Захід – Львів, 1995, № 26 (115)
підписано псевдонімом «Ерік Торвальд», орфографію автора збережено

Share and Enjoy