Коли я впаду… мою кров вип’є рідна земля,
щоб виростити з неї траву для коня того,
хто стане на моє місце…
Ю. Горліс-Горський «Холодний Яр»

Пам’ять про українське повстанство завжди була, є і буде тим духовним поштовхом, що спрямовує гарячі серця нових національних героїв у вир боротьби і забирає у них моральне право на відступ.

Ця легенда національного спротиву назавжди стала тим прикладом, на який рівнялися і продовжують рівнятися цілі покоління борців за майбутнє України. Українське повстанство стало тим жахом, який так і не вивітрився, та й навряд чи колись вивітриться, зі свідомості антиукраїнських сил. Саме тому Українська Повстанська Армія 1940-х до сьогодні так лякає ворогів української нації. Але мало хто знає, що УПА 1940-х була вже другою Українською Повстанською Армією.

Мало кому відомо, що свій бойовий дух, незламність і надвитривалість бійці УПА 1940-х загартували прикладом повстанців-попередників — вояків І УПА, героїв ІІ Зимового походу.

1921 рік. Роззброєні вояки українських армій, зраджені не тільки своїми польськими союзниками, але й власними політиканами-урядовцями, чекають вирішення своєї долі у таборах для інтернованих на чужині. Українські землі обливаються кров’ю повстанців і селян, що без жодної підтримки уряду і війська ведуть боротьбу з загарбниками власними силами. Більшовицький режим відбудовує запілля, витискаючи з українців збіжжя для фуражу і молодь для мобілізації. Жодні надії на щасливе майбутнє України навіть не жевріють.

Але духовна еліта української нації, не та, що в дорогих костюмах урядовців на протязі всіх Визвольних змагань шукала компромісу з противником, а та, що у військовому однострої і без нього вже протягом понад трьох років нещадно проливала свою і ворожу кров, здаватися не бажала. Здавалося б час війни пройшов, регулярних фронтів більше не існує, але українське вояцтво не має наміру складати зброю.
Так, у жовтні 1921 року твориться І Українська Повстанська Армія. Так розпочався ІІ Зимовий похід, похід героїв у вічність. Похід без надії на перемогу. Похід у смерть…

командувач І УПА ген.-хор. Юрко Тютюнник

Що змушувало їх іти у бій? Бажання наживи? — Просто смішно! Зруйнована і пограбована Батьківщина не обіцяла жодних багатств.
Примус командирів? — В жодному разі. Всіх вояків Дієвої Армії командарм Михайло Омелянович-Павленко звільнив від присяги ще перед І Зимовим походом.
Туга за родинами? – Знову ні. Більшість вояків втратила рідних у вирі війн та революцій.
Знову кликало їх до бою тільки одне-єдине почуття — борг перед прийдешніми поколіннями. Вони чітко усвідомлювали, що їх справа на найближчий час програна. Єдиною надією на національне майбуття є народження легенди, легенди спротиву. Для того, щоб нові покоління українців пам’ятали про свою місію воякам І УПА необхідно було героїчно померти. І вони свідомо пішли на це. Так, півтори тисячі бійців вирушили у смерть проти майже мільйонної криваво-червоної орди…
Наступ планувався з трьох напрямків – з Волині, Поділля та Бессарабії, де були сформовані 3 військові групи з відповідними назвами.
Водночас на Українських землях, захоплених більшовиками, місцеві повстанські групи повинні були розпочати загальне повстання. Група отамана Орлика мала знищити залізничні лінії на Північному Правобережжі, перерізавши червоним можливість відступу на Північ. Повстанці отамана Левченка планували здійснити те саме на Півночі Лівобережжя, підірвати залізничний міст у Кременчуці, захопити Полтаву та зробити рейд на Харків. Команда отамана Брови зі Степової України мала перерізати шляхи комунікації з Доном, захопити Катеринослав та підірвати мости через Дніпро.
Першою перейшла в наступ Бессарабська група І УПА під командуванням уславленого повстанського отамана Андрія Гулого-Гуленка. 342 бійці цієї групи трьома відділами переправилися через Дністер і швидким ходом з боями попрямували в бік Одеси. Основним завданням групи була імітація «основного наступу», щоб відволікти сили більшовиків від дійсно основної, Волинської, групи. Своє завдання вони виконали – значні сили більшовиків були відтягнуті на боротьбу з «гулівцями». Але й повстанці були розбиті вщент – кільком десяткам після важких боїв вдалося вплав переплисти Дністер, доля ж більшості не відома до сьогодні.

отаман Андрій Гулий-Гуленко командувач Бессарабської групи І УПА

Другою в рейд вирушила Подільська група І УПА під командою ще одного уславленого повстанця — Михайла Палія-Сидорянського, колишнього підполковника 4-ої Київської Стрілецької дивізії. Вирушивши пішки, група перетворилися на кінний відділ, розбивши кілька загонів червоної кавалерії. Пройшовши з важкими боями все Поділля три сотні бійців-«подолян» попрямували на з’єднання з Волинською групою.
Основна, Волинська група на чолі з кавалером Залізного хреста І Зимового походу генералом Юрком Тютюнником виступила в похід на початку листопада. В її рядах йшли майбутні співзасновники УВО Роман Сушко, Дмитро Герчанівський та Юрко Отмарштайн. За три дні група захопила Коростень, але під тиском значно чисельнішої (переважно української за етнічним складом) кінноти Котовського була змушена полк. відступити на Захід.

полк. Роман Сушко учасник ІІ Зимового походу

17 листопада 1921 р. неподалік містечка Базар група була розбита і значна її частина потрапила в оточення.
359 бійців Волинської групи І УПА потрапили у більшовицький полон. Всім їм було запропоновано перейти на службу до Червоної Армії. Тобто, у них з’явилася реальна можливість не тільки зберегти своє життя, але й отримати достатньо «тепле» місце у апараті Радянської України. Але вибір справжніх борців був інакший…
Вони обрали смерть. Вони пішли у вічність. Вони народили легенду.
Герої Базару всі до одного відмовилися від більшовицької пропозиції. І всі до одного загинули, співаючи Український гімн.
Так вони стали прикладом для нового покоління борців. Так вояки І Української Повстанської Армії заклали основи ІІ Української Повстанської Армії. Так учасники ІІ Зимового походу надихнули нових борців на нові зимові походи…

українські вояки-учасники Зимового походу

Визвольна боротьба, яка мала б закінчилася з проголошенням незалежності України, триває і зараз. Адже в урядових кріслах сидять ідейні і кровні нащадки тих самих катів України, які нищили нашу націю в 1920-х і в 1940-х. Сьогоднішня «Незалежна Україна» є такою ж антиукраїнською за своєю суттю, як і «Україна Радянська». Українцям так само промивають мізки ідеями національної свободи і соціальної рівності, які в реальності виявляються тотальною несвободою і цілковитою нерівністю. З нас так само деруть «развьорстку», тільки в іншій, непродовольчій, формі. Нам так само забороняють згадувати героїчне минуле своєї нації, дозволяючи задовольнятися тільки трагічними сторінками національної історії. То чи варто так жити? Може варто згадати чини славних пращурів і скинути новобільшовицьке ярмо? Тож може настав вже час творити нову повстанську армію? – Так, час настав. До бою, браття-вояки ІІІ УПА! Рушаймо у новий Зимовий похід!

Микола Крук

П.С. Чекайте фото та відеозвіт із зимового вишколу організації Патріот України. Вони незабаром з’являться на наших сайтах.

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus