Дуже довго в українській публіцистиці й у політиці повторювалося, що італійський фашизм — не до визу, що італійський фашизм є добрий лиш у Італії, що італійський фашизм є лиш чисто місцевий витвір національного італійського духу, який поза Італією не може ні прищепитися, ані в усякому разі дати пожиточних плодів. І на приклад того, як фашизм вироджується на чужинному ґрунті, наводилися зразки творчости й діяльности еспанського та польського «фашизмів».

Зрештою, українська публіцистика в цьому запереченні універсальности фашистівської ідеї покликалися на заяви самого Мусоліні та інших фашистівських діячів, які дуже вперто й послідовно твердили так само, в перші роки фашистівської влади, що фашизм лиш для Італії, а не для вивозу.

І лиш більшовики, ставлячи свою боротьбу на комуністичні ідеали в рямці загально світової боротьби й шукаючи за можливим супротивником, почали дуже скоро закидати фашистівському рухові універсальні тенденції й хрестити «фашизмом» всякі рухи. що набірали явно анти-комуністнчного забарвлення. Загально-світова кріза виказала незвичайно яскраво, що нині нема найменшого руху в одній країні, який не мав би своїх наслідків у другій, можливо навіть віддаленій від першої на тисячі кільометрів. Економічне й духове життя всіх народів світу тепер так переплетене. сполучення межи ними — завдяки, залізницям, авіяції, телеграфові, радіо, часописям — такі швидкі, що не може бути ідеї, яка-б опановувала серця й душі мільйонів людей в одній країні та залишала цілком байдужими мільйони людей по інших країнах. Сама боротьба за поборення світової крізи мусіла опертися на якісь загальні принципи, що випливали з різних світоглядів. Ясно, що італійці, приймаючи участь в обговоренні причин повстання й засобів до поборення світової крізи мусіли, виходити зі свого фашистівського світогляду, вливаючи його з того моменту в широкії світові рямці. Фашизм мусів таким чином заперестати бути чисто локальним національним рухом і зробитися — перше лиш ідеологічним, а потім і політичним світовим рухом.

От ми бачимо, що спершу найбільш завзята фашистівська молодь, на чолі з групою, що видає місячник «Антиевропу» під редакцією Гравеллі, а потім все ширші й ширші кола фашистівських політиків починають надавати фашизмові значіння руху не лиш місцевого, італійського, але світового, головним чином европейського. Директор «Антиевропи» Гравеллі видає книгу «До Фашистівського Інтернаціоналу», в котрому закреслює и характеризує всі ті сучасні рухи, що в більшій чи меншій мірі наближуються своєю ідеологією до фашистівського руху. Присвятив він у ній цілу сторінку и українському націоналістичному рухові, який, так само зачисляє до революційного (в відмінність від польського й под.) фашизму.

Питання про універсальність фашизму починає все більше дискутуватися в італійській пресі та поволі відзначуються ті його риси, що мають загально-світове універсальне значіння. До них належать: принцип корпоративної державності, принцип етичної державності!, зацікавленої в вихованню громадян; принцип праці, як обовязку національного й людського; принцип власності, як обовязку, а не лиш як права; принцип справедливости і солідарности в відношеннях між собою як окремих громадян, так і окремих груп громадянства; заперечення принципу клясової боротьби, як соціяльної необхідности: заперечення принципу загальної рівности й визнання гієрархії моральних цінностей ; заперечення принципу сили гроша й надання перевагк принципові духової сили; і нарешті визнання нації, як неподільного організму, що повнить свою місію в світі, витворюючи власні цінности, власну культуру, власну цивілізацію, яких, крім неї, ніхто не міг би витворити. З відти принцип справедливості в міжнародніх відносинах: дати жити кожному в міру його потреб і здатностей. Фашизм не визнає кілька національних держав, — ідеалом для кожної Нації є власна Держава, бо лиш у власній Державі Нація живе повним життям і може себе цілком виявити й виправдати. Тому фашизм визнає принцип європейської Конфедерації, але в далекій будучности, коли всі нації будуть оздоровленні, коли всі вони житимуть своїм власним житям, коли можна буде говорити про солідарну співпрацю, як говориться тепер про солідарну співпрацю громадян в лоні кожної окремої нації. До такої міжнародньої солідарности можна дійти, лиш виховуючи відповідно в почутті солідарностн своїх власних співгромадян, бо лиш єднання здорових національних організмів може дати плідні наслідки: щоб дійти до загально людського щастя, треба пильнувати перш за все про щастя тієї частини людства, до якої належиш, — себто про щастя своєї нації. Фашизм заперечує інтернаціоналізм і космополітизм, як любов до далеких без любови до ближніх. Така любов є завжди дуже підозріла. Любити далеких можна лиш люблячи ближніх — хто не любить ближніх, взагалі нікого не любить, а лишень ховається за голосні фрази та слова.

І от святкуючи 10-річчя фашистівської революції, Мусоліні проголосив в Милані перед народом:

«Сьогодні, з цілком спокійним сумлінням я говорю вам, о юрмо немислима, що XX. ст. буде століттям фашизму, буде століттям італійської сили, буде століттям, коли Італія зробиться — втретє — провідницею людської цивілізації, бо по за нашими принципами немає рятунку ні для індивідів, ні тим менше для народів. Через 10 років — і це можна предректи, не будучи пророком, — Европа буде цілком інакша. Було зроблено за багато несправедливостей, в тому числі й супроти нас… Через 10 років Еввропа буде фашистівська чи фашистична. Суперечності, з якими змагається сучасна нам цивілізація. можуть бути переможені римською доктриною й мудрістю».

В «Антиевропі» за липень-серпень 1932. р. ми знаходимо думки Мусоліні про універсалізм фашизму:

«Фашистівська Держава є волею до сили й імперії. Тут римська традиція є ідеєю сили. В доктрині фашизму імперія не є лиш виразом значіння територіяльного, воєнного чи торговельного, але духовного й морального. Можна думати про імперію, себто про націю, що веде — посередньо чи безпосередньо — напади, не відчуваючи жадної потреби засвоювати будь-який шматок території. Для фашизму тенденція до імперії, себ-то поширення нації, є виявом життевости й навпаки бажання сидіти вдома є знаком занепаду: народи, що народжуються чи відроджуються є імперіялістичними; народи, що вмирають, від усього відмовляються. Фашизм є доктриною, що найбільш підходить для тенденцій і психічного стану народів, що, як італійський, відроджуються після кількох століть занепаду й рабства. Але імперія вимагає дисципліни, координації сил, почуття обовязку й самопосвяти… Як кожне століття має свою доктрину, то з тисячи поз виявляється, що наше століття буде століттям фашизму. Що ця доктрина є життєвою, це виявляє факт, що вона викликала палку віру; і факт, що фашизм мав своїх мертвих і мучеників, виявляє, що ця фашистівська віра здобула душі. Фашизм отже здобув в світі те — універсальність всіх доктрин, що, реалізуючись, можуть зачать момент історії людського духу…»

З жовтня місяця, в додаток до місячника «Антиевропа» почав виходити тижневик «Оттобре», під редакцією Гравеллі, присвячений саме питанням універсальности фашизму. Він друкується на кількох мовах, в ньому, поруч з італійськими, знаходимо чимало й| видатних політиків Европи

«Самостійна Думка», Чернівці, 1933 р.

Е. Онацький

Share and Enjoy