Iljin02Пропонуємо до уваги читача фрагменти двох статей Івана Ілліна, присвячених питанню соціалізму. Зауважимо, що в цих статтях йдеться про соціалізм марксистський – той, що запанував в Совєтському Союзі і частково в зоні його впливу. Точка зору Ілліна – це точка зору російського християнського філософа, переконаного антикомуніста. Це не плід чистого теоретичного міркування, а оцінка реального історичного явища соціалізму.
Ці два поняття ніяким чином не співпадають. «Соціальність» – це жива справедливість і живе братерство людей; і тому будь-яке встановлення, будь-який лад, будь-який закон, від яких життя стає справедливішим і братерство зміцнюється, є «соціальні». Зрозуміло, що перша умова «соціальності» – це обачне ставлення до людської особистості: до її гідності, до її свободи. Поневолення і приниження людини виключає «соціальність», бо соціальність є стан духу і порядок духовного життя; говорити про соціальність, принижуючи людину, роблячи її рабом – безглуздо і лицемірно. Ситі холопи лишаються холопами; розкішно вдягнені і раби, що живуть в комфорті, не перестають бути рабами і стають тупими, розбещеними і самовдоволеними рабами. Режим погроз, страху, доносів, шпигунства, лестощів ніколи не буде соціальний, незважаючи ні на яку можливу «ситість». (…)
Це підступна брехня – обіцяти людям під іменем «соціалізму» справедливість і братерство і потім забрати в них гідність, свободу, здатність до братерства і шлях до справедливості. Саме так вчинили в наш час соціалісти (в їхньому комуністичному обличчі) і вони можуть бути певні, що людство ніколи не забуде їм цього.

Отже, «соціальність» є мета і завдання державного ладу, що створюється, за словом Аристотеля, «заради прекрасного життя». «Соціалізм» же є лише один з шляхів, запропонованих для втілення цієї мети і цього завдання. «Соціальність» потрібна за будь-яких умов; а «соціалізм» – лише за тієї умови, якщо він дійсно втілює «соціальність».

«Соціальність» заповідана нам Євангелієм як любов до ближнього, основана на любові до Бога; але про соціалізм в Євангелії немає ні слова (…) Соціалізм не роздає з любові, а віднімає з ненависті і заздрості; він є різновидом земного користолюбства; він шукає колективного збагачення і для цього створює особисте жебрацтво для всіх; він обіцяє всім рівне споживацьке багацтво – і обманює.
(…) Спільність майна взагалі є справою над важкою і такою, що потребує легкої і вільної добровільності. Але саме добровільну спільність не слід змішувати ні з соціалізмом, ні з комунізмом (як це роблять анархісти-комуністи).
Нерозділене селянське подвір’я, де сваряться дві-три родини не є взірцем соціалізму. Добровільну спільність частини майна ми спостерігаємо в артелі, в науковому товаристві, у студентської організації, у скаутів, у Соколів, в кооперативі, в акціонерній компанії і т.д. У всьому цьому немає ніякого соціалізму, бо це є спільність добровільна, що не заперечує приватну власність і що може бути припиненою. Соціалізм же примусовий, доконечний, безстроковий і ворожий приватній власності.
Елемент соціалізму мав місце в російській селянській общині, державно-примусовій, безстроковій і обмежуючій вільне використання землі. (…) Але на ділі це повело до аграрного перенаселення в общині і по всій країні, до екстенсивності і відсталості селянського господарства, до стискання і придушення особистої господарської ініціативи, до аграрних ілюзій в малоземельному селянському середовищі і тому до зростання революційних настроїв в країні; бо замариновані в общині селяне уявляли, ніби в Росії існує невичерпний запас зручної землі, який треба лише узяти і розподілити, тоді як здійснений на початку революції «чорний переділ» дав їм насправді прирізок в дві п’ятих однієї десятини на душу (щоби потім відняти в них і решту).
Історія показує, що з соціалізмом завжди пов’язувалися геть усякі ілюзії і найбільш необгрунтовані сподівання. Наша епоха покликана зруйнувати ці ілюзії, погасити ці надії.
Роз’єднані тілом і душею, духом і інстинктом самозбереження, – люди здатні стерпіти спільність майна лишень постільки, поскільки їм вдається подолати це роз’єднання любов’ю, дружбою, совістю, щедрістю, особистою ласкою, духом, внутрішньою дисципліною і, головне, добровільною згодою.
За всяких інших умов спільність майна буде вести лише до розчарування, ворожнечі, насильства, крадійства і господарським неуспіхам. Вона буде створювати каторжний, тоталітарний режим, всезагальне рабство і падіння культури. Сучасному людству, захопленому соціалістичними ілюзіями, доведеться все це зживати до протверезіння.

Іван Іллін. Зживання соціалізму (фрагменти)
Був час, коли серед російської інтелігенції панував погляд, що «порядна людина не може не бути соціалістом» і що «лише соціалізм» здійснить на землі свободу, рівність, братерство і справедливість… Ми побачили соціалізм в житті і зрозуміли, що він може бути здійснений лише в формі всепроникаючого і всепоневолюючого тоталітарного режиму.
Соціалізм перш за все гасить приватну власність і приватну ініціативу. Усунути приватну власність значить ввести монопольну власність держави; усунути приватну ініціативу значить замінити її монопольною ініціативою єдиного чиновницького центру… Це призводить невідворотно до монополії державного працедавства і створює повну і безповоротну залежність всіх трудящих від касти партійних чиновників.
…Нині наступає нова епоха, що кладе в основу інший погляд, а саме: соціалізм – антисоціальний; шукати соціальності треба в іншому, в новому, несоціалістичному ладі. Соціалізм антисоціальний тому, що він убиває свободу і творчу ініціативу, зрівнює всіх в жебрацтві та залежності, щоби створити нову привілейовану касту партійних чиновників-гнобителів; проповідує класову ненависть замість братства; править терором, створює рабство і видає його за справедливий лад. Саме тому істинну соціальність (свободу, справедливість і братерство) слід шукати в несоціалістичному ладі. Це не буде «буржуазний лад», а лад правової свободи і творчої соціальності.
Ми не сумніваємося: пройдуть роки, перш ніж цей погляд стане пануючим серед людства. Бо пропаганда соціалізму велася надто довго; з соціалізму зробили якийсь сурогат релігії; соціалістичні партії і тепер ще видають свій лад за єдиний шлях до щастя і демагогують робітників; а комуністи стали партією запеклого божевілля, світового розпаду і завоювання. Все це треба зжити, у всьому цьому розчаруватися, від всього цього треба відріктися…

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus