«Отаман Херсонщини і Таврії», «Переможець Антанти» і прочая і прочая. Слава цієї людини в певні моменти була на рівні білих генералів і червоних командармів. Та він і сам був «червоним командармом», але все пройшло і пам’ять про нього розвіялась як курява по степам, але швидше була розвіяна.

Бо про миршавого дегенерата Махна знімають фільми, пишуть книжки і взагалі роблять йому піар ліплячи з нього «головну» (бо пізнавана і розкручена) фігуру Української Революції початку ХХ ст.

Чомусь саме Махно а не Григор’єв, Петлюра, Чучупака, Пестушко чи ще хтось висувається в репрезентанти тогочасного Супротиву. А сьогодні руп за сто він був би серед анархістів-антифашистів, шафка одним словом. Натомість Григор’єва можна зарахувати до соціал-націоналістів (принаймні зустрічав твердження про приналежність його до «боротьбистів» ). Але щодо Махна — напишу якось згодом, а сьогодні я хочу віддати шану Отаману.

Отаману пам’ять про якого викорінювали так старанно що і сьогодні історики не можуть до пуття визначитись не те що, де він народився чи чим займався до війни, а навіть як його звуть. Ничипір, Матвій чи Микола.  Отаману, пам’ять про якого зберіглась у викривленому карикатурному образі «пана атамана Ґріціяна Таврічєского» зі «Свадьби в Маліновкє».

І якого не поспішають згадувати сучасні історики, ходять поруч але глибоко цю тему не копають. Мені відомо всього 3 праці в яких цю постать розглянуто — Савченко глава в «Авантюристах Гражданской», Гусейнов розділ в «Піщаний Брід та його околиці» та Гончар «Селянський повстанський рух на Півдні України». І все.

Більше я не зустрічав жодних сучасних ґрунтовних праць по темі. Зрозуміло чого не люблять його «червоні» — українець вибив Антанту сам, а «доблєсния красноармєйци» прийшли на все готове та і потім отаман-орденоносець їх вклепав непогано. Не люблять згадувати його ліберальні демократи для яких і Петлюра був надто авторитарним і кривавим. Також не люблять його націонал-демократи «петлюрівці». Розказуючи про «зраду» Григор’єва, мовчать щодо подій, які цьому передували — стояння в позі «мама мила підлогу» перед Антантою з одного боку, мляві рухи проти більшовицьких окупантів з іншого і найбільша підлота — арешт Петра Болбочана — найуспішнішого командувача українських формувань на той час. Для «білих» він просто ще один «мазепинець», як і решта. Ще одна категорія «громадян» — робить наголос на «погромах», не акцентуючи увагу в наслідок чого прості українські селяни з таким завзяттям їх проводили.

А це ж була людина не проста — провести операцію по вибиванню/витісненню військ Антанти з півдня України без великих матеріальних та людських ресурсів і без значних жертв — для цього треба мати талант. І навіть наявність Юрка Тютюнника начштабом не зменшує заслуг самого Григор’єва при проведенні цього походу. До того ж, наявність таких людей як Тютюнник, Уваров у підпорядкуванні показує клас керівника що має такі кадри.
А потім було прозріння (або просто урвався терпець, і як і в предках-гайдамаках пружина, яку стискали розпрямилася) і почалось повстання.
Совєтська влада панічно тікаючи від Добровольчої армії в місцях зосередження Григор’євців просто впала. Нажаль, Отаман не зміг скористатися нагодою і не рушив на Київ всією масою, а пустив військо в різні боки. Але так само пізніше не рушив на Київ Пестушко та і в Струка не склалося.

Чи діяв він на свій розсуд чи виконував накази партії боротьбистів, про це достеменно не відомо.

Пам’ять викорінювали добре.

Але менш з тим, сьогодні я хочу пом’янути як самого Отамана, так і тих новітніх гайдамаків, які в спекотний день 7 травня 1919 року піднялися проти червоного ворога. І хай не зміг він досягти своєї мети, але ми будемо його пам’ятати, як і Залізняка з Гонтою. Не за досягнення мети а за Чин.

Краще всяких слів, на мою скромну думку, скаже про Отамана його Універсал:

«Універсал до українського народу»

Народе український, народе замучений! Жорстока війна з германською коаліцією і державами Антанти вирвала з твоїх сел кращих синів землі.

Міждуусобна війна та гетьманщина кращих синів твоїх загнала в могили та в’язниці. Коли у тебе забракувало сили більше терпіти, ти залишив рало та станок, викопав із землі іржаву рушницю і пішов боронити право своє на землю та волю. Але і тут політичні спекулянти обдурили тебе і хитрими заходами використали твою довірливість: замість землі і волі тобі насильно нав’язують комуну, чрезвичайку і комісарів з московської “обжорки” і тієї землі, де Христа розп’ято було. Ти працюєш день і ніч, ти світиш каганцем, ти ходиш в постолах і штанях з мішка; замість чаю ти п’єш гарячу воду без цукру, але ті, що обіцяють тобі світлу будучність, експлуатують тебе; тобою воюють зі зброєю в руках, забирають твій хліб, реквізують твою скотину і запевняють тебе, що все те на користь народу.

Працьовитий, святий, Божий чоловіче! Подивись на свої мозолясті руки, подивись: навкруги – неправда, брехня і наруга. Ти – цар Землі. Ти – Кормилець Світу, але ж ти – раб, дякуючи своїй простоті і доброті святій. Селяни і робітники! Вас 92 відсотки на Україні, а хто керує вами? Все ті ж кровопійці народні.

Народе український! Бери владу в свої руки! Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура правлячого люду! Хай живуть мозолясті руки селянина та робітника! Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва. Хай живе влада Рад народу України.

Перед вами нова боротьба. Борітеся – поборите.

Я, отаман Григор’єв, і мій штаб голови свої покладемо за право працюючого люду. Для себе ми не шукаємо нічого. Дайте нам піддержку і тим спасете своє право. Ось вам мій наказ: в три дні мобілізуйте всіх тих, хто здатний володіти зброєю, і негайно займайте всі станції, поставте своїх комісарів. Кожна волость, кожне село формуйте отряди і ідіть в своє повітове місто; від кожного повітового міста з ваших отрядів по 400 чоловік кращих бійців пошліть на Київ і по 200 на Харків, коли є зброя – зі зброєю, нема зброї – пошліть з вилами, але наказ мій прошу виконати, і побіда за нами.

Все останнє – я зроблю сам.

Головний штаб наш при мойому штабові. Тільки з вашою піддержкою ми доб’ємося права народу. Негайно організуйте владу народню! В кожному селі виберіть селянську раду, в кожному повіті – повітову раду, в кожній губернії – губерніальну раду. В раду мають бути обрані представники всіх партій, що стоять на радянській платформі і ті, що признають себе безпартійними, але підтримують радянську владу. В склад рад можуть входити представники всіх національностей, пропорціонально їх числу на Україні, себто: для українців предоставляється в раді 80 відсотків місць, для євреїв – 5 і для всіх інших національностей 15 процентів місць. При такому розподіленні не буде засилля ні партій, ні націй. Глибоко вірю, що це буде дійсно влада народна! Хай живе свобода слова, друку, совісті, зібрань, страйку, професії, недоторканість особи, думки, оселі, переконань та релігії.

Народе Божий! Любіть один одного, не проливайте братерської крові, забудьте партійну ворожнечу, преклоніться перед владикою чесної праці.

Хай живе чесна праця!

Хай згине всяке насильство і влада капіталу! Залізничники, почта і телеграф – Ви замучились. Зрозумійте нас! Перемога наша – перемога ваша. Народ український завоювань поза межами своєї землі не шукав, але твоїм братам по праці, де б вони не були, завжди поможе і рушницею і останнім шматком хліба. Уряд авантюриста Раковського і його ставлеників просимо йти од нас і не силувати волю народну!

Всеукраїнський з’їзд рад дасть нам уряд, якому ми підляжемо і свято виконаємо його волю.

Я йду вперед, бо так велить народна совість!

Резерв мій – Ти, Народе Український, і від тебе залежить доля твоя!

Всякі вбивства без суду народного, мародерство, безчинство, вторгнення в чужу оселю, незаконні реквізиції, агітація проти окремих національностей присікатися будуть на місці силою народу і зброї. Порядок необхідний – геть сваволю!

Своїми заступниками призначаю товариша Тютюнника, товариша Горбенка і товариша Масенка, котрим довіряю важке завдання.

Отаман партизанів Херсонщини і Таврії Григор’єв.

Помічники отамана: Горбенко, Тютюнник, Терещенко, Масенко, Ясінський, Бондаренко, Павлів.

9 травня 1919 року.

Автор: nikolauskass

Довідка: Григор’єв (Серветник) Матвій Олександрович (9.2.1884, село Заставля (передмістя міста Дунаївці) Новоушицького повіту Подільської губернії, тепер місто Дунаївці Хмельницької області. – 27,7,1919, місто Сентове, тепер село Родниківка Олександрійського району Кіровоградської області). Військовий діяч; повстанський отаман (із серпня 1918), командир Херсонської дивізії Армії УНР (до 29.1. 1919), командир 1-ї Задніпровської стрілецької бригади 3-ї Задніпровської стрілецької дивізії (із 19,2,1919). 6-ї стрілецької дивізії Красної армії (із квітня 1919), Головний отаман Херсонщини і Таврії (1919), Головнокомандувач Повстанської армії Реввійськради Нестора Махна (червень-липень 1919); військові звання – прапорщик 56-го піхотного полку (1914), штабс-капітан 58-го Празького піхотного полку російської армії (м. Бердичів, 1917), полковник Армії Української Держави (1918). Закінчив державну двокласну школу в Новій Ушиці. Учасник японсько-російської війни (у складі козачої кавалерії). Після війни служив у поліції м. Проскурова. Із початком Першої світової війни пішов до армії добровольцем. Активний учасник українізації частин російської армії. На кінець 1918 р. об’єднав навколо себе 117 партизанських загонів (5000 козаків). Учасник і організатор анти гетьманського повстання (із серпня 1918) та боротьби проти окупаційних військ Антанти. 7 травня 1919 р. в Єлисаветграді (нині Кіровоград) проголосив Універсал «До українського народу» із закликом до повстання проти комуни і ЧК. Підступно вбитий Нестором Махно і його помічниками. Похованій в м. Олександрії, нині Кіровоградської області. Могила не збереглася.

Джерело: Юрій Горліс-Горський «Холодний Яр». – Київ-Дрогобич: «Відродження». 2008. – ст. 333

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus