Кохайтеся, чорноброві,
Та не з москалями, э

Бо москалі — чужі люди,

Роблять лиха з вами.

(Т. Шевченко).

Одруження молодого українця або українки, тобто організація національної клітини-сім’ї, питання важне не тільки для молодого подружжя, але й для всієї національної спільноти.

Міць та здоров’я нації залежить від правильної організації сім’ї, бо ж нація складається не з чого іншого, як з кількох чи з кількадесяти міліонів таких національних клітин як сім’я. Тим то це важливе питання не можна полишати на самоплив, на добророзсудність нашої молоді.

У культурних народів з давніх давен існували закони, що обмежували, охороняли й загалом регулювали шлюби. Зокрема дбайливо цим питанням зайнялася християнська церква.

Не могли обминути сім’ю і большевики у своїй руїнницькій діяльності. Руйнуючи українську націю своїм інтернаціоналізмом, вони не забували, що сім’я, родина — це клітина в організмі нації, і щоб розкласти останню, треба розкласти і знищити сім’ю.

Від перших днів свого панування большевики проголосили „вільне кохання” та „свободу шлюбу” без ніяких обмежень. Це, як відомо, привело до великих соціальних страждань: зменшення народжень, збільшення безпритульности, проституції та венеричних хворіб. Жиди особливо наліягали на коханні й одруженні осіб різких націо-нальностей і рас. У, совітському побуті звичайним явищем були подружжя українців з росіянами, поляками, жидами, — взагалі з особами неукраїнського походжеиня.

„Інтернаціональні” подружжя були найчастіші в містах, але вони були і в селах. Тимчасом досвід показує, що в таких сі м’ях майже ніколи не буває злагоди, зате рясніють сварки між подружжям або між батьками й дітьми. І це цілком зрозуміло. Та „інтернаціональна” родина не знає,, куди себе прилучити, до якого народу, дітей гакої сім’ї дуже важко виховати в національному дусі, прищепити патріотичні по дування.

Німецький нарід давно вже зрозумів протинародний характер мішаних подруж. У Німеччині існує закон, що забороняє собам ненімецького походження одружуватися з німцями. Своїм вістрям цей закон спрямований проти неарійців, тобто жидів, негрів, тощо. Хто жениться або вийде заміж за неарійця, вважається також неаірійцем. Нам, українцям, корисно перейняти цей чужий досвід. Щоправда, у нас нема своїх державних законів. Але це не значить, що таке важливе питання, як одруження нашої молоді треба покинути на поталу долі. Не можна покладатися цілком на свідомість нашої молоді, бо практика показує, що приказка „молоде-зелеве” не втратила і досі свого значіння.

Окремі наші громадяни і громадянки не все розуміли протиукраїнський характер мішаних шлюбів там, під “сонцесяйною сонституцією” Сталіна, не розуміють цього і тут, на еміграції. Йдучи за фальшивими лібералістичними настановами, ті громадяни схильні недоцінювати це важливе питання, вважають його якоюсь дрібницею, що про неї шкода й говорити. Тимчасом саме на єміґрації особливо важне для нас триматися вкупі, бо це зібльшує нашу відпорну міць у чужому оточенні.

Поняття родинної моральности не обмежується лише рямками подружнього життя, а охоплює ввесь комплекс Питань, що торкаються дорогої для кожного народу справи виховання дітей, молодого покоління. Загальновідомо, що саме в дитячому віці закладаються основи, які формують духове і фізичне обличчя майбутньої дорослої людини-громадянина.

Тут є. ціляй ряд відвічних правд, які перейшли пробу віків, істин, ніколи не старіючих. Це, насамперед, пошанування авторитету, послух і повага дітей до’батьків і взагалі до старших в сім’ї. Слід рішуче уникати гнилої практики совітських родин, особливо з минулих років (бо тепер большевики щодо цього самі “забили отбой” — як і в багатьох інших питаннях!), коли дитячий спротив батькам уважалося ознакою “здорової сімейної атмосфери”, наочним свідоцтвом дитячої „розвинености” і ще Бог зна чого!

Не менш важливе дотримуватися свого слова, раз даної обітниці — навіть у най-дрібніших справах щоденного людського співжиття. На цьому ж бо ґрунтується і звідси виростає послідовна дотриманість і стійка певність у справах загальнонаціональних. То ж мусимо плекати вірність раз даному слову і заяві. Ніяких улюблених большевиками самозречень і блискавичних переорієнтувань за кожним “крутим поворотом”! (Згадаймо, під цим оглядом, сумну практику безпринципних хитань багатьох наших політичних і військових діячів доби Центральної Ради і Директорії). Лише в атмосфері культу вірности нація зможе виховати належних політичних діячів з високим почуттям відповідальности за свої слова і вчинки. Цю важливу прикмету справді культурної, організованої людини мусимо прищіплювати вже змалку нашому молодому поколінню. Це підвалина всього нашого розвитку.

В боротьбі з поганою большевицькою спадщиною необхідно згадати ще одне. У бсльшєвиків на всіх ділянках державно-суспільного життя дуже поширена булла гігантоманія, орієнтація на “міровой масштаб”, на виконання “в общем і цєлом”. Це доводило до занедбання справжньої культури праці, породжувало звичку робити все “якнебудь”, за принципом “тяті да ляп”, не турбуючись про подробиці. Звідси ті гори продукційного “браку”, що їх можна спостерігати на кожному совітському підприємстві. З цією шкідливою звичкою, що веде до марнування народних грошей і майна, нам конче потрібно покінчити, і що .швидше, то краще. І знов же, таки, починати треба від початку, виховуючи відповідйо молоде покоління змалку, в лоні сім’ї, оминаючи всяке позерство, що поза крикливим зовнішнім насправді відзначалося внутрішньою порожнечею. Треба пам’ятати, що справжній авторитет та крик або сам голий примус — це зовсім не те саме. Терор був большевикам потрібний, щоб усіх тримати в страху, бо їм легше було панувати над психічно й нервово заломаними людьми. Зате нам треба психічної рівноваги і спокою. Тому необхідно, дбати в наших сім’ях про відповідну атмосферу.

Ми ще не усунули шкоди, якої наробили українському народові большевики, всіляко розкладаючи нашу сім’ю, будуючи натомість свою систему “соціального вивиху” — як дотепно іронізували наші вчителі. Нині вже нема потреби доказувати, що всю свою систему виховання дітей і молоді большевики спрямовували на те, щоб витруїти в молодій душі всі людські почування і властивості, щоб кинути під ноги і втоптати в багно всі наші кращі традиції і авторитети. Бо ж на загальному тлі спустошення і руїни всіх культурних і духових цінностей тим величніше мав вирізнятися “премудрий” Сталін.

У противагу цій большевицькій деструкції мусимо усвідомити собі, що духова міць сім’ї, цієї найменшої організованої клітини, забезпечує духову міць цілого національного організму. Творімо сильну, морально чисту українську сім’ю, що виховала б нове, краще покоління, здатне виправити помилки минулого і забезпечити нашому народові світлу будуччину.

Ю. Котельник.

КРАКІВСЬКІ ВІСТІ

Субота, 20. травня 1944. Рік V. Ч. 108 (1141 )

FrauSieg

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus