Виховний фон росту Героїв не є інший від фону всього громадянства. Лише в них є вміння належно вглиблюватись й добачати етичні вартості. Є в них сильна напруга волі, глибоке сприйняття і органічне засвоєння й витворення (з власного почину) в особі етичних максим, фанатичне захоплення ідеєю, беззастережне впровадження її в життя, всупереч всім небезпекам і перешкодам. Героїзм – це наслідок ідеалізму. Це не тільки потенційна позиція, а реальна дія в житті, це прояв ідеалізму в чині, реальний прояв ідейности й етичности, перед обличчям найгрізнішої небезпеки для індивідуального життя. Заповнити силою своєї волі прірву між реально-можливим і бажаним, між метою і засобами, коли приходиться ризикувати життям – це змагання Героя.

Герой ризикує життям і віддає його не тому, що воно йому байдуже, що його не цінить і не цінить своєї індивідуальности. Навпаки. Він найбільш радісний творець і любить життя, який за життя і для життя Нації, з усією свідомістю і радістю приймає смерть, бо над усе цінить ті ідейні вартості життя, для яких він живе. Коли цим вартостям грозить послаблення чи занепад, він, щоби зберегти їх, віддає життя, ризикує ним, бо тільки тоді для нього життя має вартість, коли ці вартості тріумфують. Для збереження й перемоги їх він існує і діє. Мати як найінтенсивніше хотіння жити, прийняти добровільно органічно за свої ідейні вартості й вимоги Національного росту, утотожнити ціль свойого життя із змаганням Нації, зберегти й поширити зростання Національних сил і задля росту їх ризикувати чи віддати особисте життя та гідно й мужньо витримати до кінця – це означає – іти дорогою Національного героя.

Людина, що зломлюється, тратить віру, – виказує, що її етичні вартості були заслабкі. Виконати геройський чин і, ставши перед обличчям смерти, непохитно до останнього подиху триматися і своєю гордою поставою давати свідоцтво правді своїй, невмирущій своїй ідеї, не ламатися й після чину, а відважно скласти своє „вірую” боротьби й творчости – це вимоги героїчної постави.

Національний борець прагне не смерти людини, а перемоги Національної ідеї. Він усуває не людину, а персоніфікацію чужого панування над його Нацією. Не тужить він за „щастям ножа й крови”, а за щастям перемоги ідеї. Коли шлях перемоги веде крізь кров і трупи й свячені ножі, так кров, трупи й мечі – це засоби для здійснення мети. І радість із того, що вживаємо їх – це радість того, що єдино ними, можна осягнути перемогу, здійснення ідеї. І усунення насильно людини чи перешкоди є спричинене лише тим, що вона стоїть на шляху до здійснення ідеалу. І не йде тут головно про те, чи на її місце стане нова, але тут іде про усунення перешкоди, про виховний й інструктивний момент для власної суспільности, як і про стратегічний.

Герой, віддаючи життя за інших, не робить із себе „бідної жертви”. „Жертва” – це хіба той, що, наприклад, будучи політичним опортуністом, сидить в тюрмі за націоналізм. Це дійсно „бідна жертва” сліпого випадку, життєвих непорозумінь. Герой в діянні для загалу знаходить своє індивідуальне щастя, бо його індивідуальне щастя – це щастя загалу.

Нація – це одна духова спільнота. Перемогти в собі відосередні сили й нахили супротивні основній рисі позитивних вимог і піти по напрямних праці для загально-національного добра – це не означає зробити із себе „жертву”. Це означає – піти шляхом призначення і вольового самовизначення людини-героя, виявити свою непересічну індивідуальність.

Створити в собі – перемагаючи й перемігши інтенсивно діючі відцентрові сили, – позитивні вартості такої напруги, що підносили б індивідуальність на височини недосяжних для загалу вершин, – це не самозаперечення, не заперечення себе, а самовиявлення, себто виявлення усіх позитивних, прометеївських динамічних ідейних сил для Національного росту! Це не самозаперечення, але перемога над деструктивними елементами в людині! В цьому заслуга індивідуальности і це ми звемо героїзмом, призначенням, а не трагедією „жертовности”.

Ярослав Стецько
«Дві революції», 1951 р.

Share and Enjoy