Присвячується полковнику Петру Болбочану

Нація, яка не має героїв- мертва нація. Нація, місце героїв у якій посідають «куміри маладєжі» та олігархи з сумнівним походженням капіталів,приречена на поступову деградацію та загибель. Але саме такі тенденції ми спостерігаємо у сучасному українському суспільстві. Тому перед нами, соціал-націоналістами, стоїть надзавдання поставити український загал на шлях світлого героїчного ідеалу, надати приклад у вигляді власного Чину та відкинути саму можливість будь-якої альтернативи нашому баченню Великої України, України воїна і трудівника, а не бариги і повії.
Чому у минувшині поставали, міцніли і поширювали зовнішню експансію величні держави наших пращурів: Скіфія, Київська Русь, Галицьке Королівство, Гетьманщина? Причиною була наявність на чолі, в хребті та мускулах цих утворень людей із гармонійним часовідчуттям, яке є неодмінною ознакою героїчних особистостей. Наші великі попередники ніколи не забували вшановувати пам’ять своїх предків. Та ця шана ніколи не перетворювалась у самоціль, як у багатьох сучасних ретроманів. Вшанування та ідеалізація славної минувщини перетворюється у виправдання власної бездіяльності та комплекс неповноцінності у тих, хто справді є неповноцінним та нездатним на увіковічнення пам’яті героїв шляхом виконання заповітів.
Мечем та плугом поширювали українські герої межі держави, яка залишилась їм у спадщину. Щоденним змагом до збільшення могутності держави вони віддавали данину пам’яті попередників та дбали про майбутнє нащадків. Битви та війни народжували героїв…
Сьогодні ж нам не варто сприймати у цьому відношенні термін «війна» лише буквально. Війна з байдужістю, війна зі своїми власними слабкостями мають насичувати наше життя щоденними подвигами. Перемога у науковій дискусії, завоювання нових ринків для економіки своєї держави, здобуття нових спортивних титулів, зрештою, важка буденна праця українського трудівника (робітника і селянина) – все це сучасні «бойові дії», які народжуватимуть нових героїв у майбутній соціал-націоналістичній Великій Україні!
Герой – це , обов’язково, ідеаліст, для якого інтереси Нації і Держави понад усе. » Героїчна боротьба задля збільшення власного банківського рахунку», »загинув смертю героя у боротьбі за права сексуальних меншин», »ризикуючи власним життям і свободою, пограбував бабусю»…. Абсурдність цих словосполучень не викликає у нормальної, адекватної людини жодних заперечень. Так, але саме щось подібне ми спостерігаємо навколо. Паразити, які одним розчерком пера або нажиманням кнопки, грабують власну державу на мільярди, щоденно, дивлячись на нас з телеекранів, б’ють себе п’ятою в груди і розказують як вони недосипають і недоїдають у турботах про народ. Добрий Ахмет Ринатович виділяє раз у рік дитячому будинку стільки скільки футболіст його «Колгоспника» залишає у вечірньому клубі за один візит. Чим не герої? Але такої «героїзації» ворогам Нації недостатньо. Вони завжди намагались спаплюжити справжніх героїв , якщо не відверто очорнюючи, то намагаючись накинути їм свої ідеї, зробити їх зброєю у своїх руках. Так Богдан Хмельницький став не Провідником України та очищувачем від зайд-паразитів, а борцем за російсько-українську єдність. Тарас Шевченко перетворився у їх інтерпретації з Пророка національної помсти на комуністичного агітатора та пропагандиста класової ненависті. А нещодавно і Степан Бандера «перетворився» на соціаліста.
Що ж вирізняє Героя з маси? Що змушує нас із захопленням сказати про людину:»Герой»? Відповідь очевидна-єдність Ідеї та Чину. Фанатична запаленість Ідеєю , яка викликає повагу в оточуючих та острах у ворогів і щосекундна готовність зробити Вчинок в ім’я цієї Ідеї та сам Чин-Дія-Акція, яка втілює в життя Ідею Нації. Дане поєднання не потребує доказів ефективності. Найкращим підтвердженням є саме життя. Ідея без Чину мертва. Це щось схоже на старовинний фоліант, що припав пилом у архіві. Він зберігає мудрість минулого, але не знає очей вдячного поціновувала цієї мудрості. Екскіз, який міг би стати шедевром та , нажаль, автор не довів його до завершення. Також приречена на забуття будь-яка дія , яка не має у собі подиху натхнення, осяяння вірою та твердої переконаності, що Справа переможе якщо не за твого життя, то за життя тих, хто візьме з твоїх рук прапор боротьби. Така безідейна діяльність схожа на рух мікробів під скельцем мікроскопа.
Отже, найкращим вшануванням Героїв буде не наша пам’ять, а момент коли вороги згадають відчуття своїх предків і прокинуться зі спітнілим чолом посеред ночі з жахливим відчуттям, що Залізняк (Святослав, Бандера) повернувся! Коли ми – ти, я, він станемо героями, тоді із зблиском «свяченого ножа» засяє нова віра. Мрія та , здавалося б, далека та недосяжна мета розпочне перетворюватись із безплотного міражу у цілком конкретні рельєфні контури будови Великої України і з сукупності героїчних вчинків патріотів постане монолітна Нація-Герой!

Дмитро Лесько

Share and Enjoy