Частина 1. Реформа середньої освіти

«…є людина, а є вчитель… тож ви повинні

викладати ваші думки не як людина, а як вчитель..»

Зауваження методиста до вчителя

У навчальному процесі найважливішим є виховання. Тому, головне сьогодні дати дітям правильне розуміння сучасної ситуації в Україні й світі. Нинішня шкільна програма заснована на демо-ліберальних поглядах. Звідусіль тхне демократією. На одному з відкритих уроків спробував пояснити дітям 9-го класу, що ніякої демократії не існує. Що це суцільний міф американської цивілізації, вигаданий задля попередження виникнення національних держав. Методист запевнила мене, що хоч вона в окремих пунктах і згодна зі мною, але «це не привід висловлювати свою позицію… ми слугуємо державі, тож повинні дотримуватись програми». Але, вибачте, яке я маю моральне право брехати дітям, приховувати правду, тим самим виховуючи з них рабів «демократії». Я – людина, а вже потім – вчитель. І всі ті, хто вважають інакше, лише зраджують свою природу.

В сучасній Україні освіта визначається як «основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями. Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами

Завдання і цілі в цілому визначено непогано, але при цьому жодний з названих пунктів не виконується у державі Україна. Окремо стоять засади освіти. На цих засадах постійно наголошує міністерство, за цією складовою слідкують набагато більше, ніж за виконанням завдань освіти. Чи не має в цьому якогось підступного умислу? Звісно є.

Сучасна освіта, насправді, ставить задачу виховати інтелектуального, культурного і соціального деграданта. Метою сучасної освіти є запобігання розвитку людини як особистості, виховання безталанної людини, з низькими розумовими і фізичними здібностями, знищення творчого, інтелектуального, культурного потенціалу народу, забезпечення державного апарату масою «середняків». Ось до чого призводить гуманізм, демократія і взаємоповага між націями і народами.

Вибачте, але як можна пов’язати національну свідомість і взаємоповагу між націями? Мабуть, це звучить так: «Ми, український народ, усвідомлюємо себе таким яким ми є, а всі інші нації нас визнають і поважають, а за це і ми поважаємо їх». Маячня якась. Правда каже так: «Ми, Українська Нація, бачимо себе великою та успішною, найкращою серед усіх інших націй і народів. І якщо ми зможемо це довести – то нас будуть поважати». Якби ми не хотіли прищепити собі повагу до слабших – нам би цього ніколи б не накинули. Повага до слабких, тупих, калік – це основа міфології, яка стверджує що бути слабким, знедоленим – це не так погано як могло б здатись. Така філософія виховує слабкість нації. А коли нація слабка – вона вже не може протистояти загарбникам. Ось суть демократії.

Гуманізм. Філософська підвалина капіталізму. Ця філософія виправдала виникнення нового суспільного устрою, що проголосив «свободу». Свободу деградації. Не моральні якості людини, не духовний досвід і заслуги перед суспільством ставились у центр, а вся її низька природа – емоції, бажання, уподобання. Така філософія виправдовує накопичення капіталу, моральне падіння «свободної» людини.

У центр всього тепер ставлять не ідеал Боголюдини (Христа, Надлюдини), а звичайну людину. Дикун, відрізаний від культурних надбань Білої раси, став вважатись взірцем поведінки і морального мислення (за часів Просвітництва). Стало «негуманним» боротись із гріхом. Сьогодні, у XXI ст., «гуманізм» досяг крайніх форм, що загрожують самому існуванню Білої людини як виду, переродившись у трансгуманізм. А тоді, ще за часів «Відродження», це було філософською забавою, примхою європейської «інтелектуальної еліти». Тоді вони ще не знали, що під привабливою обгорткою «людяності» криється антилюдська ідеологія. В пошуках «людяності» ми втратили «людину». Зараз є лише громадяни, вчителі, банкіри, робітники. Але немає «Людини» у питомому значенні.

Демократія – найбільший блеф сучасності. Демократія – це «народовладдя». Але що таке народ у сучасному розумінні? Скупчення транснаціонального конгломерату у великому мегаполісі! Це натовп, яким дуже легко маніпулювати. Бо гуманізм відокремив людину від суспільства, історії, традицій. Тепер кожний сам за себе. Така демократія дійсно існує в Америці. Така ж демократія існує і в Україні. Але натовп не приймає рішень. І насправді, цей режим має назву «олігархія». Це влада багатих і безсовісних. Але народовладдя може мати й інше значення. Націократія – влада нації. Тільки за такого режиму олігархи не матимуть можливості керувати державою. Бо, на відміну від «демосу», нація – це монолітний організм, який сам обирає свою еліту.

Тож засади сучасної освіти ніяк не можуть стати основою для формування розвинутої людини і багатого суспільства. Для прикладу розглянемо нинішній Закон України «Про освіту»:

«Стаття 3. Право громадян України на освіту:

1. Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров’я, місця проживання та інших обставин…»

Це означає, що здорова розумна українська дитина повинна вчитись (якщо так складуться обставини) із арабами, неграми, китайцями, сатаністами, просто хворими дітьми тощо. Це умови для деградації українського суспільства.

«Стаття 6. Основні принципи освіти:

Основними принципами освіти в Україні є: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей…»

Вибачте, але існують два типи людських здібностей: здібності до зла і здібності робити добро. Є соціально корисні здібності, і тільки таким здібностям повинні бути надані умови для розвитку. Далі: що означає «рівність умов»? Всі люди різні. І коли я бачу у класі трьох недорозвинутих дітей (яких я за жодних обставин не маю права вигнати з класу), які заважають двадцятьом дітям вчитись, в мене опускаються руки. Я не маю права будь-що зробити із цими дітьми. Вони рівні у своїх правах зривати урок.

Але, це півбіди. Друга сторона «біди» – це діти, які випереджають за своїм розвитком весь клас. За програмою з такими дітьми повинні займатися вчителі у позаурочний час. Але така праця не оплачується, і звісно ніхто її не виконує. А що на уроці? Обдаровані діти потрохи деградують, дивлячись на своїх однокласників. Керуючись гаслом «рівність», вони пристосовуються до «середняків». Ми повинні мати більше сміливості, щоб визнати що існують різні рівні розвитку психіки й інтелекту.

Здібності до фізичного та інтелектуального розвитку дитина отримує із народженням. Розвиток здібностей залежить від батьківського виховання, потім – від шкільного, і вже наостанок – від самовиховання. Завдяки «гуманізму» та сексуальній революції сучасна сім’я – це скоріше вимушений союз двох людей, що виникає у наслідок вільних сексуальних стосунків. Секс має на меті народження дитини, а як супроводжуючий фактор – задоволення. Сьогодні все навпаки. Секс – це задоволення, а діти – це результат необачного користування презервативами. Сучасна сім’я не виховує у дитини ні жаги до життя і розвитку, ні поваги до себе і своєї нації.

Далі школа. Обдаровані діти разом із нормальними та недорозвинутими заганяються у «прокрустове ложе» – клас. Рівень знань, що може дати вчитель кожній дитині – це середнє арифметичне від суми «умів» всіх дітей. Тож необхідно відділити обдарованих дітей у інші класи, школи. В наш час до окремих шкіл і класів попадають лише діти «забезпечених» батьків. У соціал-націоналістичному суспільстві «гаманець» не буде відігравати ролі у розподілі дітей. А щодо дітей, які мають слабший розвиток – таких дітей теж необхідно направити до окремого класу або школи. Для таких дітей має існувати зовсім інший педагогічний підхід. Важливою ознакою такої педагогіки – буде застосування фізичних покарань за неналежну поведінку та низький рівень навчання. Відверто скажу, є такі діти, які тільки нахабно посміхаються на всі зауваження вчителя, на крики, погрози, низькі оцінки тощо. Зрозуміло, що такі діти будуть вчитись тільки під загрозою фізичного покарання. «Без буків не має науки». Саме для таких дітей «буки» – це єдина умова і можливість для отримання належного виховання і рівня знань.

За тою ж специфікою мають поділятися і вчителі. Є вчителі, від крику яких здригаються і пригинаються до парт діти. Чутно таких вчителів на весь поверх. Крик такого вчителя – це «психічна» зброя. Клас дійсно веде себе тихо. Але така поведінка невиправдана щодо більшості учнів, яких можна просто зацікавити предметом. І зовсім невиправданою ця поведінка є щодо обдарованих дітей, які можуть навіть отримати психічну травму від такої педагогіки. Бо психіка таких дітей більш вразлива. Тож саме із таких «крикунів» має складатись педагогічний колектив класів і шкіл для менш розвинутих (психічно) учнів. Звісно обдарованими учнями повинні займатися лише обдаровані вчителі. Тільки талановита людина може помітити й плекати таланти іншої.

Висновок – діти і вчителі мають бути розділені за рівнем психічного розвитку. Тільки такий розподіл, що порушує принципи «толерантності», «гуманізму», «демократії» забезпечить ефективне і продуктивне навчання.

«Стаття 7. Мова освіти:

Мова освіти визначається Конституцією України, Законом Української РСР «Про мови в Українській РСР»…»

Ці документи закріплюють широкі культурні права меншин. Це положення має бути спрощене. Може бути лише одна мова освіти – українська мова. Всі інші мови мають викладатись як окремі предмети. Соціал-націоналізм не може перейматись ні правами російської мови, ні правами єврейської мови. Будь-яка мова, окрім української, виховує ворожі почуття до українського суспільства. І це природно. Бо вся історія – це безперервні змагання між націями. А мова – це культурний код, що згуртовує націю у цій боротьбі, надихає на змагання. Освіта, яка ведеться не українською мовою – це привід до сепаратизму і загроза національному суверенітету.

«Стаття 21. Психологічна служба в системі освіти:

У системі освіти діє державна психологічна служба. Психологічне забезпечення навчально-виховного процесу в навчальних закладах здійснюють практичні психологи. За своїм статусом практичні психологи належать до педагогічних працівників…»

У сучасній українській школі психолог – це скоріше формальна посада. Психолога найчастіше беруть на пів ставки. Це 20 навчальних «годин». Робота психолога у школі складається з підготовки купи документації. Головному призначенню психолога – визначення профорієнтаційного профілю дитини на протязі навчання – не приділяється жодної уваги.

За нормальних умов на психолога має бути покладена відповідальність за визначення призначення дитини. Психолог повинен розподіляти дітей на групи із різними здібностями. Психолог має вести постійні бесіди із дітьми з метою визначення найкращого підходу у навчанні для дитини. Сьогодні на це просто не зважають.

Соціал-націоналізм висуває концепцію сродної праці. І саме на базі сродності має бути збудована педагогічна система. Націоналізм як вісь виховання; сродність як вісь навчання. Результатом такої системи стане побудова соціальної держави, де кожна людина буде чітко усвідомлювати ще з дитинства своє призначення у долі нації. Саме сродна праця, а не гроші, стануть метою кожного школяра. У соціал-націоналістичному суспільстві кожна сродна праця матиме достойне винагородження у грошовому еквіваленті. Тому гроші будуть лише у тих, хто працює. Фінансова і моральна винагорода стануть гарантованими наслідками сродної праці.

«Стаття 56. Обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників:

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані:… настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей; виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних традицій та звичаїв, національних, історичних, культурних цінностей України, її державного і соціального устрою, дбайливе ставлення до історико-культурного та природного середовища країни; готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;… запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.»

Загальнолюдська мораль – це демократична маячня. Розглянемо по пунктах. Правда. Скільки людей – стільки й видів правди. Кожна нація має свою правду. Правда – це суб’єктивний погляд на речі. Навязувана нині «правда» – це ще один міф, в який нас змушують повірити.

Справедливість. Це взагалі суто філософське поняття. Історія не знає справедливості. Хто сильніший – той і правий. Те, що нам хочуть подати під виглядом «справедливості» – це обґрунтовання нашого сучасного соціального становища. Таку «справедливість» дарують олігархи нашому суспільству. Така «справедливість» влаштовує ЄС і США, але не влаштовує нас, український народ. Соціал-націоналізм визнає тільки ту «справедливість», що керується егоїстичними поглядами української нації на свій добробут і розвиток.

Патріотизм. Сьогодні під цим величним поняттям розуміють лише повагу до держави. Це поняття трактується у гаслах поваги «до … її державного і соціального устрою». Сьогодні із боку режиму патріотизм слугує виправданням антинаціональній і антисоціальній політиці держави (хоч сам патріотизм має насправді розумітися тотожно націоналізму). Держава постала проти нації. Сучасний державний режим є ворогом №1 для української нації. І якщо нація не постане проти сучасного державного ладу – то нас чекає смерть і розчинення у інших націях.

Повага до історичних цінностей. Сьогодні це – увага до вивчення історії. Знання історії поневолених земель українського народу під владою тих чи інших чужинців. Ми вивчаємо не історію нації як кровно-духовної спільноти, а історію земель, що вважаються українськими, і то дякуючи лише тому, що сьогодні ці землі входять до складу держави Україна. Історія України як предмет схожа на купу відомостей, дат, подій, які зовсім не пов’язані один із одними. Історія України повинна стати центром навчання і виховання. Історія – це вчителька нації, це джерело натхнення, це логічне виправдання великодержавних настроїв сучасної української молоді.

Закон України «Про загальну середню освіту»:

«Стаття 5. Завдання загальної середньої освіти:

Завданнями загальної середньої освіти є: виховання громадянина України; … виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, … свідомого ставлення до обов’язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров’я учнів (вихованців).»

Щодо позитивних завдань загальної середньої освіти – то вони просто не виконуються. Повага до Конституції. Чому вчитель повинен виховувати повагу до цього злочинного документу, який закабаляє націю, затискує її у лещата демократії, лібералізму, поваги до меншин й інших націй?! Обов’язок вчителя – показати хибність того політичного й соціального режиму, який закріплює Конституція. Також, як можна виховувати шану до національних цінностей Українського народу та, одночасно, до інших народів? Степан Бандера не може бути українським героєм, бо своїми діями він виявляв відкриту неповагу до інших націй і народів. Богдан Хмельницький – це злочинець, бо він виявив неповагу до поляків. А Святослав Хоробрий – злодій, яких ще треба пошукати, бо він воював і хозар, і болгар, і греків тощо. «Де кров ляха, татарина морем червоніла…», – із ностальгією згадує про часи козаччини Тарас Шевченко… Ні, або виховувати повагу до своєї нації, або до якоїсь іншої. Одночасно це зробити неможливо.

«Стаття 24. Педагогічні працівники:

1. Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров’я якої дозволяє виконувати професійні обов’язки в навчальних закладах системи загальної середньої освіти…»

Ні для кого не секрет, що для того щоб потрапити працювати в школу необхідно заплатити хабар. Хабарі починаються від 4 000 гривень, а де верхня межа – один Бог знає. Тож про моральні якості можна промовчати. Педагогічна освіта на сьогодні має один із самих низьких рівнів серед інших профілів освіти. Зарплата вчителя одна із самих низьких. Рівень професійної підготовки дуже низький. До того ж, при прийомі на роботу вчителем, людина не проходить обстеження у психолога, тож визначити її психічний стан неможливо. І це дуже прикро.

Таким чином, загальна середня освіта вимагає реформування у багатьох напрямах. Щодо самого принципу навчання. Сьогодні школа виховує в дитини ригідне мислення. Тобто, можливість запам’ятовувати та повторювати те, що записане чи сказане. Дитина сприймається як кошик чи дошка – поклав–забрав, написав–прочитав. Педагогіка має будуватись на принципі творчості. Скільки дітей – стільки й педагогік. Кожна дитина має творчо реагувати на дії вчителя, має бути активним учасником педагогічного процесу. Звісно не всі діти мають до цього хист. Саме тому треба «розділити» дітей.

У школі діти втомлюються, багатьом дітям нецікаво вчитись. Це все каже про «штучність» освіти, відсутність в ній природної цілі, яка враховує інтереси дітей. Також особливо необхідно відзначити низький рівень фізичної культури в школі. Діти початкової школи задля збереження «порядку» в школі вчаться за тим самим графіком що й інші класи. Тобто, уроки подовжуються. Результатом таких самовільних (незаконних) реформ стає високий рівень дитячої агресії на перервах. Це призводить до бійок серед школярів і травмування. Це все наочний результат того, що дитяча енергія не знаходить своєї реалізації.

Початкова школа взагалі повинна будуватись на фізичному вихованні. Сума годин «фізичної культури» має перевищувати суму годин всіх інших предметів. У середній школі години «фізичної культури» мають дорівнювати сумі годин всіх інших предметів. І тільки у старшій школі «фізична культура» може поступитись першим місцем профілюючому предмету, окрім випадку коли «фізкультура» є таким предметом.

Люди зараз виростають хворі й слабкі, а потім народжують таких же хворих і слабких дітей. У здоровому тілі – здоровий дух! Не може нормально приливати кров у мозок, якщо людина не займається фізичною культурою. Базою для інтелектуального розвитку та психічного здоров’я є фізичний розвиток. Розуміючи це, вороги нашої нації звели предмет «фізична культура» до формального відвідування шкільного двору чи спортивної зали.

Оцінювання учнів. Введення 12-бальної системи є доказом ворожого ставлення влади до свого народу. Чим більше оцінок – тим складніше їх виставити. Насправді, неможливо оцінити дитину за цими балами. Вчитель просто обирає «улюблені» бали – 7, 9, 4, 11; або ставиться такі бали, які влаштовують адміністрацію. Як правило, якщо дитина має високий рівень засвоєння із кількох предметів – їй «натягують» оцінки по іншим предметам. На нашу думку, необхідно ввести систему заліків. Повинні існувати лише три оціночних рівня: незалік, залік, високий рівень засвоєння знань. Залік – дитина виконала всі мінімальні вимоги, тобто засвоїла предмет. Залік отримати буде складніше, ніж заслужити 6-7 балів. Залік – це рівень засвоєння знань, умінь, навичок, який визнається достатнім для формування людини як активного учасника соціал-націоналістичного суспільства. Як може бути 2 чи 6 балів із фізичної культури? Дитина повинна розуміти, що якщо вона не зможе, наприклад, підтягнутись 15 разів, і отримати залік, то вона не отримає змоги закінчити школу. Як можна випускати із школи дитину, що не вивчила на достатньому рівні українську мову, чи математику, чи фізику, біологію? Залік із всіх предметів – це гарант розвинутої у фізичному та інтелектуальному відношенні дитини.

Високий рівень засвоєння знань повинен існувати як можливість виділити серед учнів обдарованих дітей. Саме такі діти мають отримувати можливість для пільг при вступі до ВНЗ. Це еліта нації, її провід. Кажучи мовою минулої системи оцінювання – визнані будуть лише 4 і 5. Всі інші результати мають бути перескладені. Незалік дає право і накладає обов’язок перескласти предмет на протязі наступного навчального року. Якщо дитина накопичує багато «незаліків» – вона має пройти повторний курс навчання у тому ж самому класі. Не може бути середини між так і ні. Ніякого демократичного «не знаю»! Тільки ні, так і так точно!!

Старша школа має бути замінена системою професійної освіти. У 18 років кожна дитина буде мати професійну освіту. Далі – продовження навчання у ВНЗ або влаштування на роботу. Загальна середня освіта буде складати 12 років навчання, з яких 3 роки – професійна освіта. За рахунок цієї реформи час навчання у ВНЗ буде зменшено до 3 років (базова вища освіта). Взагалі середня школа буде відрізнятись більшою диференціацією. Ще базову середню освіту, починаючи з 5 класу діти будуть отримувати за такими профілями:

— природничий

— математичний

— фізико-технічний

— гуманітарний

— мистецький

— фізична культура

Повна загальна середня освіта буде мати ще більш розгалужену систему.

В сучасних умовах найперша задача українського суспільства – упередити негативний вплив інших цивілізацій і стати культурним проводом для всього людства. Зробити це можливо лише отримавши економічну і культурну незалежність від усього іншого світу. І першим кроком на цьому шляху повинна стати реформа освіти, що спирається на ідею соціал-націоналізму. Освіта – це ключ до нового суспільства, українського націократичного ладу.

Громислав

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus