“Оптимістичним” поглядам “просвітителів” на природу людини, розум і воля якої нібито здатні перебудувати суспільство на основі свободи та рівності, протистоїть ідея про недосконалість людської природи, через яку намагання радикальної перебудови суспільства приречені на невдачу, оскільки порушують порядок речей. Основою теоретичних побудов “нових правих” є номіналізм, що відкидає існування універсальних понять, універсальної системи цінностей. Схильність до універсалістських побудов, на думку нових правих, веде до тоталітаризму. Основним джерелом останнього, згідно з теорією А. де Бенуа, є монотеїзм, з його ідеями “абсолютної істини”, “рівності людей перед Богом”.

Номіналізм, відмова від універсалій, складає одночасно основу “позитивної терпимості”, “антиуніверсалізму” і “антиегалітаризму”, оскільки існує логічний зв’язок між визнанням основоположної різноманітності істот і випливаючої з нього нерівності.

Нові праві, критикуючи егалітарний міф, використовують сучасні дані біології і етології, про те, що нерівність визначена генетично, оскільки схильності людей більш як на дві третини обумовлені спадковістю, менш, як на одну третину сформовані обставинами, соціальним середовищем. Це викликає необхідність ієрархії і нової аристократії, що повинна замінити сучасну еліту “привілеїв і грошового мішка”. Гасло рівності, висунуте французькою революцією, тотожне ідеї нівелювання, стандартизації, усуненню різноманітності і неповторності індивідуумів і окремих культур. Нерівність пояснюється біологічними законами, що жорстко обмежують людину в сфері створюваної нею культури, це повинно враховуватись в проектах суспільного устрою. “Ми не господарі наших здібностей, але господарі способу їх використання”, – пише А. де Бенуа, Нові праві вважають; немає “людини взагалі”, ні “людства в цілому”, а є лише конкретні люди, і, відповідно, поняття “загальнолюдські цінності є чистою абстра кцією”. Ле Гамму пише, що “дещо може бути хорошим, істинним, прекрасним лише для того типу людей, чиєму етнічному субстрату, психічному стану, генетичним особливостям, а також соціальному і расовому оточенню воно відповідає. Ідея загальнолюдських цінностей – це лицемірне прикриття етноцентризму, коли більш сильна культура, під видом універсальних, нав’язує автохтонній свої власні ідеї і уявлення. Захист різноманітності культур зумовлює збереження расових особливостей. Лоренцівська теорія “біологічних меж людської поведінки” обґрунтовує концепцію “людської недосконалості”. Біологія обґрунтовує доцільність замкнутої, “чистої в расовому відношенні” спільноти людей, що керується ієрархічно. Кожна раса генетично схильна до певної соціокультурної моделі. Гуманістична концепція людини – істоти, доброї за своєю природою, здатної підкорити суспільний розвиток своїй волі і розуму, що володіє “природними правами”, і людства, як механічної сукупності таких істот, є ілюзорною. Суспільство – це органічна єдність. Немає прав людини, однакових для всіх часів і народів. Різні культури в ході історичного процесу породжують різні правові системи. Панування концепції “природних прав” і буржуазного індивідуалізму призвело до того, що з термінологічного ужитку зникає колективний вимір (нації, народи, культури, етноси), враховується лише індивідуальне, і людство в цілому.

Елітарність, героїзм оцінюється теоретиками нових правих залежно від служіння колективу. Герой – це не супермен і не суперінтелектуал, а той, хто долає самого себе, діє проти особистих інтересів, на противагу ліберальній концепції з її людиною, яка піклується лише про себе. Еліта повинна бути такою не за народженням чи багатством. Влада, яка б опиралась на вибір кращих, без огляду на той чи інший клас, стала б найвищою формою соціальної справедливості. У пошуках традиційних вартостей європейських народів теоретики нових правих звертаються до вивчення особливостей міфологічного мислення і державності народів індоєвропейської мовної сім’ї. Ален де Бенуа вичленяє наступні риси європейського мислення: загострене почуття людської різноманітності, культ героя, пріоритет духовного над матеріальним. Індоєвропейські народи виробили в минулому незаслужено забуту ідеальну модель. Вона базувалась на ієрархії, соціальній і духовній одночасно. Гармонія досягалась за рахунок перев аги суверена і священослужителя над воїном, а воїна – над виробником матеріальних благ. Носієм нових аристократичних норм, на противагу буржуазним меркантильно-міщанським морально-етичним нормам, повинна стати еліта, свого роду “аристотехнократія”, що творить суспільство на суто науковім основі.

Занепад моралі в сучасних буржуазно-ліберальних суспільствах поширення споживацької психології пов’язані із спотвореною уявою про функції влади, адже згідно з індоєвропейськими нормами, ідеї політика керують економічною і соціальною областями. Сьогодні бажання мас керують рішеннями влад, клас виробників і торговців підкоряє собі класи воїнів і носіїв ідей -суверенів. Спасіння – в поверненні до джерел. Система трьох функцій, – підкреслюють нові праві, – це основа не лише соціальної ієрархії суспільства, але й ієрархії цінностей. Трифункціональна організація, яка б ліквідувала диктатуру грошей, повинна встановити справжню ієрархію вартостей і взаємодоповнюючі органічні зв’язки між народом і елітою, які ринкове суспільство штучно розірвало.

Ідеологія нових правих є свіжим ковтком ідеологічного повітря в затхлій атмосфері старих запліснілих ідей французьких інтелектуалів-просвітителів, які уже два століття важким туманом сидять в головах ідеологів та політиків, що вершать долі світу. Утопічним концепціям “перевиховання” і “зміни” людської природи протистоїть більш реалістична концепція – розділення людських ролей у суспільстві. Хіба не розумніше було б не пригнічувати нахили та бажання, притаманні тим чи іншим людям, а спрямовувати їх в правильне русло? Для кожного є очевидним, що більшість людей вбачає сенс життя у примноженні свого матеріального добробуту чи добробуту своєї сім’ї. Є також фанатичні, цілеспрямовані люди, які бажають досягти певної важливої мети. Це люди з інстинктом чемпіона.

Завжди були, є та будуть, хоча завжди в абсолютній меншості, люди інші, “не від світу цього”, які або прагнуть неземного, духовного, або ж ставлять інтереси загалу вище своїх особистих. Якби на світі не існувало таких людей, то, напевно, не існувало б більшості релігій та національних ідей. Нові праві, на відміну від всіх сортів “гуманістів”, вважають за необхідне не штучно ліпити праведників з грішників, а створити такі суспільні інститути, які б відділили один тип людей від інших і дали владу найдостойнішим. У той же час один тип людей не протиставляється іншому, кожен спроможний вибирати свій шлях, відповідно до ідей, які він сповідує.

Разом з тим теоретики нових правих, критикуючи усілякі ідеї зрівнювання, дещо перебільшують. Беззастережно критикуючи християнство, яке за останнє тисячоліття стало органічною складовою традиції європейських народів, і морально-етичні принципі і якого є дуже близькими провідним верствам більшості індоєвропейських спільнот, праві інтелектуали цього спрямування рубають гілку, на якій сидять. Адже штучно створити будь-яку альтернативу християнству неможливо. Важливо зрозуміти, що універсалізм, егалітаризм християнства не стосується “світу цього”. Те, що ідею месії та грядущого царства добра і справедливості спрофанували, перенісши на реалії “світу цього”, не є провиною монотеїзму, а лише гріхом тих, хто це зробив. До того ж аналогічні ідеї, як і елементи монотеїзму, чітко простежуються і в автентичних, суто індоєвропейських релігіях. Доцільніше, не втручаючись у справи духовні, протиставити номіналізм універсалізму людському, світському, ідеологічному. У цьому плані да на ідея повинна мати перспективу, володіючи, принаймні, інтелектуальною перевагою.

Підводячи підсумки, слід зауважити, що ідеологія сучасних європейських нових правих, поряд з позитивними рисами, які майже вичерпуються критикою неолібералізму, має і ряд негативних, які не слід обминати. Це, перш за все, відступ від християнства – найбільш традиційної для сучасних індоєвропейських народів ідеології (оскільки ідеологічна платформа християнства у добу пізнього періоду існування Римської імперії та раннього Середньовіччя органічно переплелася з ідеологією європейських народів і стала її невід’ємною частиною). По-друге, ідеологія нових правих страждає зайвим інтелектуалізмом, раціоналістичністю, і таким чином “лиє воду на млин” тих, кого нові праві критикують – лібералів, соціалістів та інших “представників” ідеологічного сміттєзвалища.

Андрій Поцілуйко

«Молодий націоналіст» 10 квітня 1998 року

Оброблено в цифровий формат Святославом Гетьманом

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus