Читано як реферат на Літературній Маніфестації «Аполло Мілітанс України», влаштованій студентським] т[оварист]вом «Зарево» в Празі в березні 1933 року.

«Криця, Кріс!.. Щоб поруч Лаври станув Капітолій!» Ось зміст і спрямо ваність сучасної української поезії. Мілітаризм — характеристична її риса. Коли перед тим батальними образами часто послуговувалися як вдячною формою для висловлення зовсім мирних ідей, культурної праці тощо, а в кращому випадку вкладали в неї зміст соціальний, то сучасна поезія прий няла сам мілітаризм і зміст її відповідає формі. Навіть ряд визначних поетів передреволюційної генерації залучив бойові фанфари до свого, вже давно готового ідейного арсеналу. Та тут іде про певну поетичну школу, пройня ту мілітаризмом органічно, однорідну своїм духовим наставленням.

Революція зробила іспит українській нації, а тим й її мистецтву. Вона відкрила самі основи життя, й одну правду збагнули одночасно по обидва боки барикад. «Нема неба, нема! єсть боротьба» (Хвильовий).

І диво, це зрозуміли навіть ті, що недавно ще тонули в туманах сим волістичної безнадії:

Вільніш дихнуло передмістя,

Аж у палатах оддає,

Це так безумно й урочисто

Гармата з-за узлісся б’є. (Терещенко).

Тож –

Лезами слів

Значіте скарби.

Воля і гнів.

Голос Доби. (Филипович).

А коли так, то:

Благословен єси час мій!

О, жорстокий! І ввесь в крові…

Це нічого, що я, мов гній,

Під засіви твої нові. (Плужник).

Так мужньо прийняла дійсність радянщина. Зрозуміло, що молодий дух нації мусив протиставити запальній казці комунізму патос державної ідеї. Почалося з пробудження історичної пам’яті, адже —

Давно забули ми про славні Жовті Води,

І Конотопа вже не пригадати нам,

Бо ми ж росли в ярмі, без світла і свободи,

Ярмо готуючи на спадщину синам. (Жабо-Потапович).

Та прийшла Українська Революція й болюче однаково повторилася історія:

Співає степ, ширяє вітер древній,

Свистить стрілою половецький простір.

Мов тіні, надбігають печеніги,

І в сутінках не видно, хто владає,

Чи князь, чи каган, хан чи базилевс. (Маланюк).

І навіть у Бажана:

Зарошено тіла вкраїнських ясних бранок,

І рот розтерзано, і проросте на ранок

В дівочих черевах їдкий монгольський плід.

А як так, то чи дивно шукати на історичну недугу історичного ліку?

Повстань, як древле! Панцир з міди

Замінить лахи й ганчірки.

І знов дівоча стать Обиди

Звитяжно гляне у віки. (Маланюк).

Над розтерзаною Україною стала маревом велич княжої антики. Коли поети попередньої доби кохалися в демократично-волелюбній стороні ко заччини, то войовнича неокласика українська свідомо звернулася до першо джерела нашої духової сили — дружинного лицарства з його світовідчут тям, життєвою філософією та чеснотами.

У мужність переконаного чину,

В одважну непохитність дзвінких слів —

Вкладати серця власного частину! (Мосендз).

Тяжкий був шлях повороту до давніх олтарів:

Ось вийшли ми високо.

Кожний диха важко,

І мужність кожному в життю єдиний щит. (Липа).

Національно-державна ідея, що стала вартістю абсолютною, встанови ла свою систему цінностей. Відродилися давні забуті гасла, розітнулись дивні слова: «Честь і месть зове з оков» (Невід[омий] автор).

Оте князівське «честь свою взяти» чи Ізяславове «аби здоров’я, а месть буде!»

На саму смерть дивляться з нового становища, і це в наш час, коли, мовляв, людина — тільки організм, а нація — сума організмів!

Життя — для завзятих!

В погорді до смерті

Є сила народу! (Незнаний автор).

Подолання смерті, віднайдення цінностей, що виходить поза межі шлунку, поза межі життя одиниці й покоління, — ось здобуток останньої доби.

Я смертю вирізьбив; ти стань і прочитай, —

Одно святе на світі — кров людей хоробрих,

Одні живуть могили — вірних батьківщині. (Липа).

Нема сумнівів, все ясне, тому —

У світлі білому цвіте мій гордий спокій. (Він же).

А раз усе вирішене, то:

Прийму життя, як слід приймать борцям,

Із піснею свій бій жорстокий, лютий.

Коби вперед, на шанці, щоб здобути

Й накинути закон < ній порогам (Набій).

Бо:

Нехай усе тобі вороже,

Нехай жорстоким буде бій, —

Негоже, лицарю, негоже

Замислюватись тобі…

…Твоя дорога тільки проста,

Лиш просту лицар вибира. (Стефанович).

Тому пісню гордого лицарства несе Войовничий Аполлон новій Україні.

За глум — не сльози, тільки кров! (Ромен).

На залізо — відкликнись залізом! (Левченко).

і…

Хай на нашому прапорі Кривавий знак меча — хреста,

Як Божий перст, зове нас вгору Назустріч нашого Христа. (Дажбожич).

А в боротьбі:

Ряди, ряди тісніше, друзі,

Ще довго буде буря ця.

Назустріч кинемо нарузі

Всю велич справжнього борця. (Невід[омий] автор).

І до кінця:

Витревать, витревать, брате,

У боротьбі!

Чотири гранати для ката,

А п’ята — собі. (Стефанович).

Бо новий іспит гряде:

Ще сальви не було, не заревли гармати,

Та ви вже на ногах, і ми в останній раз

Все, що дає життя, іскристе і багате,

Мов медодайний сік, збираємо для вас. (Теліга).

А іспиту цього хочуть і не бояться:

Кривавим листом стеліт, падолист,

І серце прагне знов далеких візій,

Щоби над нами знову пронеслись

Бої одважні і залізні. (Кравців).

Хочуть і, як княжі войовники, не бояться «суда божого», бо знають, що до нього морально готові.

Дуже знаменно відродився у нас образ святого Юрія, патрона українсь ких князів і запорозьких загонів; не дурно благають його:

О, візьми і мене, святий Юрію,

У бої, на пригоди бучні! (Кравців).

Не дурно, бо він вертає до свого народу і Божим ім’ям обіцює хороб рим небесне царство.

Вірю я, Боже, ватаги Богданові

Поруч з тобою у сонмі архангелів…

…Вірую, Господи, вірую! Вірую

Тілом усім, перейнятим уявою!

Кожен увійде, хто лиже офірою,

В царство пресвітлеє, золотоглавеє. (А.М.).

А коли Бог, як перше, з нами, коли —

Непримиримість — Бог наш,

Ми ж є Божим валом. (Липа),

то –

Рвіть усі хрести з землі!

Поробіть із них шаблі!

Бог на небі це простить,

Як зашумимо вогнями,

Як задзвонимо шаблями,

Бог нас поблагословить. (Безіменний автор).

І тому велична є кожна жертва й благословен, хто її приносить:

Сподобися, земле, причастя

Сподобися, земле, нас. (Липа).

У натхненному горінні

Дай же, Боже, і нам даром

Так умерти, як ті під Базаром. (Чирський).

Чужинче! Йди скажи Вкраїні,

Що ми готові на приказ. (Янів).

А хто готовий на все, хто є Божим валом, той безглядний з ворогом:

Я взяв собі за знак — немилосердя,

Що надо мною — втіленим драконом. (Липа).

За наші села пропавші,

За наші могили розриті,

Хай месть нам груди розірве

(Груди в полатаній свиті). (Незнаний автор).

Бо ж сам Бог —

Він розкрив над нами небо,

Наказав володіть землею. (Липа).

А тому:

До незнаних країв! На коня! Острогів! І до бою,

До нового підбою все далі, все далі, все далі,

Завойовники в творчому шалі, — вперед, Українці! (Він же).

Мілітаризм доступає форму імперіалізму. І близький час, коли —

Здригнеться Київська земля

І понесе сто тисяч війська

Під стіни білого Кремля. (Лівицька-Холодш).

І вийдеш ти в огні кривавих шат

За дикий мур старих твоїх Карпат,

Мов Божий гнів, натхненно і криваво.

І інший клич, нове незнане право

Почує світ в огні твоїх гармат, –

Щоб ті краї, засніжені, понурі,

Морозний світ північної зорі

Почули вперш на власній шкурі

Твої страшні юнацькі пазурі.

І, схилена під Господа наказом,

Ти рушиш вдаль і в бурі сніговій

Над золотим задуманим Кавказом

Метнеш до зір побідний прапор свій,

А з тих верхів далеке і суворе

Побачиш ти незнане інше море,

І вдарять знов пощерблені шаблі,

І станеш ти ногою в темнім морі,

І по новім незайманім просторі

Пройдуть твої побідні кораблі. (Криптонім).

Вже-бо:

Орел золотий побіди

Пролітає над моїм краєм. —

Що ж ви плачете, сильні діти,

Над голодом, неврожаєм? (Липа).

Ви ж сильні! Чуєте? Сильні!

О.К. (Олег Ольжич)

Вперше за підписом О.К. надруковано в: Самостійна Думка. – 1935. – Кн. 9-10. – С.550-554.

Про автора: Олег Ольжич (1907 – 1944) – український соціал-націоналіст, провідний член ОУН, поет, публіцист, доктор археологічних наук. З 1923 року проживав закордоном, в основному – в Чехословаччині. Син славетного українського поета-романтика Олександра Олеся. З 1937 року – культурно-освітній референт Проводу ОУН. Учасник національної революції в Закарпатті у 1938 – 1939 роках. Голова Революційного Трибуналу ОУН. З 1941 року – організатор оунівського підпілля в Україні, призначений замість А. Мельника Головою Проводу ОУН (м), заарештований і страчений німецькими органами безпеки.

Share and Enjoy