В українському націоналістичному середовищі дедалі більше уваги приділяється обговоренню соціалізму. Під шумок цих дискусій деякі публіцисти намагаються втягти на територію націоналізму труну з трухлими кістками Карла Маркса. До уваги читача пропонуємо уривки з роботи Освальда Шпенглера «Прусацтво і соціалізм», де автор аналізує марксизм, виявляючи його цілковиту несоціалістичність і творчу неспроможність. Зауважимо, що ми, при всій повазі до Шпенглера та Пруської держави, не ставимо собі за мету пропагувати пруський соціалізм в якості суспільного ідеалу. Згідно історіософської логіки самого Шпенглера, кожна нація витворює для себе унікальну форму суспільної організації, що має витоки в її Крові.

Маркс був лише вітчимом соціалізму. В соціалізмі є більш старі, більш інтенсивні, більш глибокі риси, ніж приписав йому своєю критикою суспільства Маркс. Вони існували без нього і развивалися опріч нього і в суперечності з ним. Риси ці в крові, а не написані лише на папері. І лише кров вирішує долю майбутнього […]

Тепер виступає Маркс. Він зробив спробу за допомоги блискучої побудови підняти факт на висоту ідеї. На могутнє протиріччя між духом вікінгів і духом монашеських орденів він накинув покривало тонкої, але міцно витканої теорії, і створив таким чином популярний погляд на історію, який в теперішній час панує у поглядах широких мас. Маркс виник в пруській атмосфері, жив в англійській, залишаючись проте в рівній мірі чужим душам обох народів […] Замість англійської крові, якої він не відчував в собі, він умів розгледіти лише англійські речі і поняття, і в Гегелі, що в більшій мірі втілював пруську державну думку, йому був доступний лише метод. Так, Маркс підмінив через воістину химерну комбінацію протиріччя інстинктів двох германських рас матеріальним протиріччям двох станів (тобто верств – прим. пер.) Він приписав «пролетаріату», четвертому стану, пруську ідею соціалізму і «буржуазії», третьому стану – англійську ідею капіталізму […]

З повним нерозумінням психології, властивим вихованому на природознавстві розумі 50-х років ХІХ століття, Маркс не знає, що йому вдіяти з розрізненням стану і класу. Стан – це етичне поняття, вираження ідеї. Привілейовані протистояли у 1789 році бюргерству як стан, що втілював відомий ідеал форми, слави, величі, етики, внутрішнього та зовнішнього благородства, – що б не залишалося від цих якостей після виродження. Третій стан заперечував етичну зверхність старих благородних традицій і лише звідси виводив заперечення соціальних привілеїв. Вихований по-англійськи розум парижан протиставляв цьому інший ідеал, і французький інстинкт створив з цього прицип рівності в етичному сенсі. Таким було нове значення вислову «людське суспільство», а саме рівність і обов’язковий для всіх моральний ідеал, оснований на розумі і природі, а не на крові і традиції […]

Клас же, на протилежність цьому, поняття чисто господарче, на його основі етико-політична ідея третьої верстви 1789 року перетворюється в господарче поняття, характерне для 50-х років. Становий ідеал перетворився на класовий інтерес. Лише в Англії класи здавна піднімалися по сходах багатства. Середній клас включав в себе тих, хто жив з власної праці, не будучи бідним. Вищий клас був багатим, не працюючи. Нижчий клас працював і був бідним. В Прусії межею, що розділяла класи, було службове положення – те чи інше співвідношення між правом наказувати і підлеглістю. Тут, поряд з селянським станом, був ще клас чиновників, відповідно, взагалі не господарська одиниця, а функціональна єдність […]

Отже, Маркс мислить чисто по-англійськи. Його система двох класів виведена з життєвого ладу народу купців, що приніс в жертву сільське господарство торгівлі і ніколи не мав державного чиновництва з ясно вираженою – пруською – становою свідомістю. Тут існують лише «буржуа» і «пролетарій», суб’єкт і об’єкт підприємства, грабіжник і пограбований, цілком в дусі вікінгів. В межах панування пруської державної ідеї ці поняття позбавлені сенсу. Маркс був нездатен відрізнити ідею, що витікає з принципу «всі за всіх», згідно якої кожна окрема особа без розрізнення положень вважалося слугою цілої держави – від факта англійського промислового рабства. Він позичив один лише зовнішній вигляд пруської ідеї: організацію, дисципліну, спільність, щось цілком незалежне від окремого класу, технічну форму, соціалізм, щоби вручити його, як мету і зброю, робітничому класу, за англійським взірцем організованому суспільству, вручити з тим, щоби клас цей, знов таки цілком в дусі вікінгів, міг перемінити свою роль пограбованого на роль грабіжника, тобто здійснити експропріацію експропріаторів – і притому з вельми егоїстичною програмою дільби здобичі після перемоги. […]

Однак, і мораль Маркса – англійського походження. Марксизм відкриває у кожному своєму положенні, що він витікає з богословського, а не політичного способу мислення.[…]Тому основні поняття Маркса відчуваються як моральні суперечності. Терміни «соціалізм» і «капіталізм» означають добро і зло в цій безрелігійній релігії. Буржуа – це диявол, найманий робітник – янгол нової міфології; достатньо лише трохи заглибитися у вульгарний пафос «Комуністичного маніфесту», щоби під цим покровом впізнати індепендентське християнство. Соціальна еволюція – це «Божа воля». «Кінцева мета» перед тим називалася вічним блаженством, «крах буржуазного суспільства» – страшним судом. Таким чином Маркс проповідує презирство до праці. Можливо, він цього навіть не відчував. Праця, сувора, довготривала втомна праця – це нещастя, а придбання, не пов’язане з працею – щастя. За істинно англійським презирством до людини, яка не має нічого, окрім рук, щоби заробляти засоби до існування, криється інстинкт вікінга, покликання якого збирати здобич, а не лагодити свої вітрила. Тому в Англії представник фізичної праці більше раб, ніж деінде.

[…]Так пояснюється духовна структура Маркса, що зумовила його критику суспільства і фатальне його значення для істинного соціалізму. Він знав сутність праці лише в англійському розумінні, як засіб стати багатим, як засіб, позбавлений моральної глибини, бо лише успіх, лише гроші, лише Божа милість, що стала видимою, набувала морального значення. Англієць позбавлений розуміння достоїнства суворої праці. Праця позбавляє благородства, вона гірка необхідність, – горе тому, хто нічим не володіє, не працюючи постійно, і, особливо, хто ніколи нічим не буде володіти. Якби Маркс вловив сенс пруського розуміння праці, діяльності заради неї самої, як служіння в ім’я спільності, для «всіх», а не для себе, як обов’язку, що облагороджує незалежно від роду праці, то його «Маніфест», вірогідно, ніколи не був би написаний.

Але тут йому прийшов на допомогу його єврейський інстинкт, який він сам підкреслював в своїй роботі «Про єврейське питання». Прокляття, якому була піддана фізична праця на початку «Ісходу», заборона оскверняти працею суботу, все це зробило старозавітний пафос доступним англійському світосприйняттю. Звідси і ненависть Маркса до тих, кому не треба працювати. Соціаліст Фіхте став би їх зневажати як ледарів, як зайвих людей, що забули свій обов’язок, як паразитів життя, але інстинкт Маркса навіває до них заздрість. Їм аж надто добре і тому слід повстати проти них. Маркс прищепив пролетаріату зневагу до праці. Його фанатичні послідовники погоджуються на знищення всієї культури, аби тільки по можливості зменшити кількість необхідної праці. Лютер славив найпростішу працю як угідну Богові, Гьоте – як «потребу дня»; перед поглядом же Маркса відкривався ідеал пролетарського раю, в якому пролетарії володіють всім без усіляких зусиль – такий кінцевий сенс еспропріації щасливих.

[…]Праця для нього – товар, а не «обов’язок»: таке ядро його політичної економії.[…]Боротьба за зарплатню перетворюється на спекуляцію, робітник стає торговцем своїм товаром – «працею». Таємниця знаменитої фрази про додану вартість полягає в тому, що в ній відчувають здобич, яку забирає торговець – представник супротивної сторони. Йому заздрять. Класовий егоїзм зводиться в принцип. Робітник фізичної праці прагне не лише торгувати, але й підкорити собі ринок[…]Марксизм – це капіталізм робітничого класу. Згадаймо Дарвіна, що духовно так само близький Марксові, як Мальтус і Кобден. Тогівля постійно мислилася як боротьба за існування. В промисловості підприємець торгує товаром «гроші», робітник фізичної праці – товаром «праця». Маркс хоче забрати право застосування капіталу в приватних інтересах, але він не знає нічого ліпшого, ніж замінити його правом робітників застосовувати працю в приватних інтересах. Це не соціалістично, проте цілком по-англійськи.

Бо Маркс і сам в цьому відношенні перетворився на англійця: держава не входить в його мислення. Він мислить за допомоги образа суспільства – бездержавно. Як в політично-парламентарному житті Англії, так і в господарчому житті його світу існує лише система двох незалежних партій і нічого, що стояло б понад них. Тут, таким чином, мислима лише боротьба, без третейського суду, лише перемога чи поразка, лише диктатура однієї з двох партій. Диктатуру капіталістичної, злої партії «Маніфест» хоче замінити диктатурою пролетарської, доброї партії. Інших можливостей Маркс не бачить.

Однак, пруська соціалістична держава стоїть по той бік такого добра і зла. Воно – це весь народ, і відносно його безумовного суверенітету обидві партії – лише партії, меншина, і обидві слугують цілому. Соціалізм, висловлюючись чисто технічно, є адміністративний принцип. Кожен робітник врешті решт набуває характеру чиновника, а не торговця, кожен підприємець так само. Існують промислові чиновники і торгові чиновники, так само як військові чиновники і чиновники шляхів сполучення.

Джерело:
Освальд Шпенглер. Прусацтво і соціалізм. – М., 2002., стор. 8, 110-121.

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus