providnykПраво вести треба здобувати за всякого спротиву умов здобути. Націоналісти мусять хотіти стати провідниками, а не чекати вибору. Бо вибирати провідника можна там, де всі рівні. Дійсність не знає такого стану, тому вибирані провідники відчувають своє право, як накинений тягар; вони бояться самостійно рішати, а тому не ведуть, а заводять.

Провідник вибирає себе сам тим, що збуджує до себе найбільше довір’я на основі своїх визначних чинів.

Боротьба за провід є боєвою зустріччю, прямим зміренням якостей, з котрих перемагає та, на боці якої більше етичних і творчих якостей.
Засадничо має кожна організація гієрархічну будову, а тому переводить перерозподіл функцій за принціпом якостей. Де ця будова основана на дійсних предпосилках, а не на уявлених, там праця організованої громади позначається найменшою внутрішньою боротьбою членів між собою за почесніші функції, бо кермуються вони конструктивним прагненням досягнення спільної мети.

Гієрархічна будова Організації Українських Націоналістів буде тоді висловом повної відповідальности, коли устроєвим її первом стане рівність всіх перед обов’язком праці, а нерівність буде означати тільки послідовність, випливаючу з різниць природньої здібности членів та залежного від цього рівнорозмірного ступня виконности.

Розподіл обов’язків за індивідуальними здібностями поставить кожного члена на властиве йому місце, не допустить до зайвого тертя поміж членами, та залишить кожному з них можність змагатися за провідне місце засобами праці, найвидатнішої у творчі наслідки.

Нацоналісти мусить доказати і показати широким верствам свойого народу те, чого дотепер не могли, не вміль чи не хотіли довести різні українські організації.

Програма Організації Українських Націоналістів утворена так, що вона згори змушує своє членство до найбільшого обов’язку з метою дати йому після цього найвище право: бути провідним чинником національноговизволення й державного будівництва.

Націоналісти мусять зрозуміти світ і життя глибше й краще, ніж їх оточення, хотіти більше й упертіше ніж воно, працювати подвійно: за себе й за тих, що не працюють або працюють зле.

Етична максима націоналізму звучить тому: права треба здобувати працею обов’язок іде перед правом, праця є основою права. Хто працює найбільше і найліпше — веде. Хто не веде — повинується.
Провадити — не значить лише наказувати, подібно як повинуватися — не значить лише виконувати чужі доручення без власної волі. Обі функції етично рівноправні, коли випливають з внутрішнього почину, а не з накиненого ззовні.

Як моральне завдення, обов’язок є наслідком волевого самозначення, і тоді він не є гнітучим тягарем, але творчим подвигом.
Хто не поставив собі самий обов’язків, тому накинуть їх інші, і він мусить тоді виконувати їх як невільник — без усякого морального задовалення.

Провадити – це мати відвагу рішати, і за рішення віповідати.
Повинуватися можна добре тоді, коли є довір’я до себе за правильне виконання рішення.
Щоб рішення виконувати, треба його розуміти, т. зн. зробити його своїм власним.
Всі обов’язки члена-націоналіста є його власними постановами; всі рішення є його власними рішеннями.
Більші права провідника не є привілеєм, а новим обов’язком — більшою відповідальністю.

Головні завдання кожного члена-націоналіста є:
— бути членом працюючим;
— працювати з найбільшим успіхом;
— хотіти й мати відвагу підняти найважчий обов’язок — стати керівником.

Матеріали ідеологічного вишколу ОУН, 1939 р.
Орфографію оригіналу збережено

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus