Психологія політичних організацій охоплює велике коло явищ: особливості характеру людей, які беруть участь у діяльності суспільно-політичного руху, психологію організації і діяльності руху, ідеології членства організації та організації в цілому тощо. З історії видно, що кожен суспільно-політичний рух вирізняється особливостями психології членства цього руху. Це проявляється, як на індивідуальному так і на груповому рівнях. Людина бере участь у діяльності певної політичної організації не тільки через свої ідеологічні переконання, але й через особливості характеру. В свою чергу й політичні погляди в значній мірі визначаються психологічними рисами людини.
Який психологічний портрет демократії та лібералізму? (Тут треба зауважити, що під «демократією» маємо на увазі лише сучасну політичну демократію, а не демократію взагалі чи якусь її історичну форму.) Ці психологічні риси визначаються ліберально-демократичною системою, її інституціями та організацією, структурними елементами та їх зв’язком. Чітко усвідомимо модель ідеальної ліберально-демократичної системи: громадяни (всі повнолітні) обирають політичні партії та окремих кандидатів. Обов’язковий парламент, в якому всі рішення приймаються більшістю голосів. Так само й у середині ліберально-демократичної політичної партії рішення по певному питанню, вибори керівника та навіть політична програма обираються більшістю голосів на виборах. Принципово: рішення приймаються більшістю. Не будемо тут говорити про ефективність прийняття рішення більшістю (яка під великим сумнівом), а скажемо лише про психологію особистості, яка цей ліберально-демократичний принцип відстоює та йому слідує. Саме з наслідків рішення видно чи правильне воно було. Прийняття рішення більшістю виключає персональну відповідальність за його наслідки. Навіть за злочинне колегіальне рішення ніхто не може бути притягнутий до відповідальності. Коли рішення прийняте шляхом таємного голосування то, навіть, неможливо визначити хто яку точку зору відстоював. Безвідповідальність – ось основна риса прибічників ліберально-демократичної системи. Ми, навіть, не беремо до уваги український політикум – його карикатурність виключає можливість серйозного обговорення. Ми розглядаємо психологію тих, хто відстоює справжні ліберально-демократичні принципи. Колегіальність дає можливість індивіду ухилитися від прийняття рішення, уникнути відповідальності. Демо-лібералізм породжений людьми «специфічних» моральних якостей і своїх відвертих прибічників знаходить саме серед таких людей. У певному розумінні лібералізм це навіть не ідеологія, а патологія совісті, моралі та характеру. «Ідеологія» конформізму та індивідуалізму. Індивідуалізму у сенсі психологічного збереження «особистості» незалежно від поведінки та скоєних вчинків. Не дивно: в економічній сфері повний симбіоз ліберально-демократичної системи досягнутий з капіталістичною системою господарювання. З індивідуальної безвідповідальності випливає безвідповідальність перед загалом, жага наживи і збагачення будь-яким шляхом (навіть за рахунок інших). В психологічному плані індивідуалізм і безвідповідальність речі одного порядку. Індивідуалізм – це безвідповідальність перед загалом (перед колективом, рідними, нащадками, нацією, державою).
Якщо розглянути політичні рухи лівого спрямування, то побачимо, що у своїй риториці, здебільшого, називають себе демократичними й дуже рідко ліберальними. В цьому сенсі можна сказати, що комунізм (якщо розуміти його як ідеологію тих суспільно-політичних рухів, які мали визначний вплив у ХХ сторіччі) дійсно є ідеологією, хоча і хибною. В світовій історії успіх певних комуністичних рухів мав місце лише тоді, коли ці рухи відступали від ліберально-демократичних принципів. При цьому слід ще раз наголосити, що ми говоримо про психологію членства політичних організацій у залежності від їх ідеологічного спрямування, а не організацію і структуру верхівки влади. Сучасні капіталістичні країни досі зберігають ліберально-демократичну систему не завдяки позитивним якостям лібералізму, а завдяки тотальному контролю. Лібералізм – це пропаганда безвідповідальності і слабкості. Найліберальніша і найдемократичніша політична система США набагато більш тоталітарна ніж політична система СРСР (принаймні з другої половини ХХ сторіччя). До речі й розвал СРСР був пов’язаний з посиленням ліберальних тенденцій. Супертоталітарна верхівка влади капіталістичних країн використовує ліберально-демократичну пропаганду безвідповідальності, егоїзму, безвольності. Звичайно особистості в яких ці риси виражені найбільше першими сприймають цю пропаганду й складають абсолютну більшість у рухах ліберально-демократичного спрямування.
Яка ж психологія соціал-націоналізму? Хто і чому стає соціал-націоналістом? Тут, в першу чергу, слід сказати, що коли ми говоримо про ідеологію то маємо брати до уваги не політичну програму написану на папірці, а цілком конкретну діяльність (в широкому розумінні цього слова) прибічників даної ідеології. З цього випливає, що ідеологією є комунізм, соціалізм, консерватизм, націоналізм, а демо-лібералізм є політичною системою, яка об’єднує і регулює існування політичних рухів різного ідеологічного спрямування. Лібералізм ми можемо називати «ідеологією» лише умовно. Принаймні це не мобілізуюча ідеологія, ідеологія не дії, а програм. Не існує чистого лібералізму – існують певні принципи, які сповідують конкретні політичні організації, зберігаючи свою ідеологічну своєрідність. Водночас, можна сказати, що всі політичні партії, які визнають сучасну Систему ліберально-демократичні, бо намагаються лише реформувати її у певному руслі. Соціал-націоналізм ніколи не визнає право на існування ліберально-демократичної системи, не бажає її реформування та удосконалення. Лише повна ліквідація цієї системи, безкомпромісне її знищення. І в цьому сенсі соціал-націоналізм це не просто ідеологія – це спосіб життя, релігія. У психологічному плані соціал-націоналізм породжений безкомпромісністю та рішучістю. Більшість його прибічників мають саме такі риси особистості. Людина, яка має протилежні риси не зможе довго брати участь у соціал-націоналістичному русі, так само як і рішуча та відповідальна людина випадково потрапивши у ліберально-демократичну партію дуже швидко в ній розчарується. Природою цієї безкомпромісності, рішучості та стійкості притаманній соціал-націоналізму та його справжнім прибічникам є дуже простий факт. Якщо, наприклад, для комуніста чи соціаліста його політична діяльність є способом відстояти якусь позицію, що в несприятливому випадку призведе, найгірше, до соціальної чи якоїсь іншої несправедливості, то для соціал-націоналіста – його діяльність питання життя і смерті, питання біологічного існування. На початку ХХІ сторіччя Біла раса, творець людської цивілізації та культури, поставлена на межу біологічного знищення. Демографічна ситуація говорить про останній шанс, який можна використати лише на протязі найближчих десятиліть. Усвідомлення цього факту породжує зовсім іншу силу мотивації політичної діяльності. Соціал-націоналізм виник не з теоретизування і дискусій, а лише з інстинкту самозбереження. При чому цей інстинкт підказує: ніякі компромісні рішення не допоможуть. Лише повна зміна економічної, соціальної та політичної системи. Повноваження пропорційні відповідальності. Персональна відповідальність за наслідки політичних рішень. Соціал-націоналізм не для розваг і не для дискусій. Він для безкомпромісної боротьби, боротьби за біологічне існування. Боротьби кожного на своєму місці, кожного на своїй частині фронту. Ось, що визначає психологію соціал-націоналістичного руху. Кожна ідеологія виникла з різних мотивів. І кожен обирає те, що відповідає його особистості. Україна – частина фронту Українського Соціал-Націоналізму. Частина фронту рішучих і безкомпромісних, об’єднаних для наполегливої боротьби. Нація поставлена на межу біологічного знищення вимагає соціал-націоналізму!

Віталій Кривошеєв

Share and Enjoy