Коли ти повернешся з війни (якщо повернешся звідти), де звикли приховувати своє життя, звикли прислухатися, ти будеш неприємно вражений натовпом, нахабним від безпеки і від неї дурним. Тебе дратуватиме те, як ці люди говорять, їх вигляд і тембр голосів, і вигляд їх міст, ушляхетнених зруйнуваннями, і неможливість стріляти.

Йти містом, ніби лісом, ніби полем,
ніби небом, пролетіти ніби,
йти, тримати у наплічнику війну,
смерть поряд мати, а на обрії – тюрму;
гранати в тайнику свого часу чекають нетерпляче;
небо плаче в ностальгії,
мабуть бачить щось минуле, щось велике,
я дитячу ностальгію неба і свою не втрачу – неба не переверну,
не плачу я – то краплі від дощу.

В початках будь-якої культури схована організація – кілька чоловік і який-небудь вчинок. Збірна душа цих кількох, цього первісного товариства і є архетипом, вона, як присмак, відчувається в усьому, що є після. Треба тільки вміти відчути.

Дмитро Корчинський
«Замкова гора» (видання УНА-УНСО)
№ 2 (45) – 1994 р.

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus