Криза економічна і криза політична, криза культурна і криза духовна, криза суцільна. Сьогодні у кожного, навіть найбільш тугодумного, нашого співгромадянина починає закрадатися думка, що з нашою державою щось не те. Чорношкірі українці, гомосексуалісти-усиновлювачі, професійні мітингувальники, недоторкані злочинці – все це було темами для анекдотів ще на початку 1990-х, а вже у 2000-х стало банальною буденністю. Телевізор запевняє нас, що державне утримання мігрантів-нелегалів, яке втричі перебільшує утримання українських солдат, чи позови дітей на батьків, які виховують лозиною, – це цивілізаційна норма. ЗМІ твердять, що державні урядовці можуть не визнавати держави власної і мати паспорт іншої, а стратегічно важливі підприємства необхідно передати у приватну власність. Глянцеві журнали виставляють шоу-бізнесових повій, перелюбників та збоченців кумирами для молоді.
У всіх ненароком закрадається думка, що щось тут не чисто, щось не так і щось не те. Але цю думку кожний законослухняний громадянин жене від себе геть, адже є про що думати і без цього. Але у проміжках між цілодобовою працею за копійки і зомбуючим миготінням телеекрану ця думка чомусь з’являється знову і знов.
Окрім цієї крамольної думки серце постійно стискає якесь незрозуміле передчуття, що світ, до якого ми звикли, тріщить по швах. Елементарна логіка каже, що гомосексуалісти не дадуть цій країні нових поколінь, нелегали не заплатять їй податків, а олігархи з подвійним громадянством у перші ж дні глобальної катастрофи опиняться за кордоном. Корумпована міліція, що живе за рахунок хабарів, і небоєздатна армія, яка продає залишки зброї на металобрухт, нічим анархії не завадять. У разі соціальної катастрофи чи міжнаціонального конфлікту ніхто не врятує нас і ніхто нам не допоможе. А допомога нам знадобиться вже скоро…
Так важлива для багатьох надприродна «чуйка» підказує, що скоро, дуже скоро у світі, до якого ми звикли, має статися щось кардинальне. Ми заспокоюємо себе казками про кінець світу, які відомі нам з дитинства: Бог прийде на землю і зробить всім «харашо». Так і буде – ми свято віримо. Навіть індіанці майя це підтверджують. Ми віримо, але серце все одно стискає якесь крижане відчуття. Інколи у голову прокрадається питання: «а може вірити мало, може треба ще щось зробити?». Але ми його безкомпромісно відганяємо зі словами: «Що ж тут поробиш? – Світ такий!». Ми покладаємося у своїх міркуваннях тільки на надприродну чуйку і не менш надприродну віру. Але їх третього супутника – елементарну логіку ми намагаємося відганяти. Адже хоч вона і не визнає ані Бога, ані пророків-майя, але також яскраво змальовує нам картини кінця світу у більш реалістичних тонах. Про сам момент катастрофи думати навіть не цікаво. Адже немає різниці буде цим каталізатором громадянська війна в Росії чи розпад Штатів, економічна криза чи екологічна катастрофа. Головне, що наслідки будуть такі, які особливо гостро відчує кожен. І що найстрашніше – та сама елементарна логіка в незалежності від катастрофи малює один єдиний сценарій розвитку подій: втеча можновладців з нашої країни, анархія у наших містах, криваві мігрантські бунти на наших вулицях, голод і холод у наших хатах.
І так ненависне логічне мислення наштовхує нас на ще одну крамольну думку. А може релігійні казки і вірні: цей світ буде зруйнований, залишаться в живих лише кращі, кращі побудують новий світ. Але Бог не буде себе обтяжувати спуском на землю – природа все зробить сама: нелогічний світ зруйнує власна недоцільність, кращі знищать все гірше і самі збудують царство порядку. Апостол Іван назвав це Апокаліпсис. Дарвін називав це природній відбір. Муссоліні – революція. А суть одна й та сама.
Мимоволі власне людське бажання жити штовхає тебе у когорту тих найкращих. Але елементарна логіка тебе знову хапає за комір і тягне відповідати на нові питання: «Що дасть можливість кращим стати над гіршими?». В голові крутиться відповідь від Апостола Івана – «божа обраність», але логіка заперечує і дає відповісти Дарвіну – «пристосованість». А як же пристосуватися до глобальної катастрофи? І тут відповідає Муссоліні – «єдність»! Врятуватися у всесвітньому хаосі зможуть тільки ті, хто буде діяти спільно. І дійсно – з часів «останньої революції» спливає у пам’яті олігархічна солідарність – коли помаранчеві олігархи ні в якому разі не допускали розправ над олігархами біло-блакитними, кожен казав – «люстрацій не буде!» і їх не було. Вони у тій соціальній катастрофі вистояли тільки завдяки своїй єдності. А зі свого ж власного життя кожен може навести десятки прикладів, коли напівдикі цигани чи кавказці долали перешкоди лише силами власної солідарності. Багато чув кожен і про солідарність меншин сексуальних – навіть ці прихильники райдуги своїм допомагають.
То до кого ж із цих «солідаристів» приєднатися? До олігархів не пройти за соціальним критерієм, до мігрантів – за національним. До світлосиніх просто природа не пускає. Дискримінація якась виходить! А уже ж 20 років навчають, що її нема! Невже прийдеться єднатися з такими як сам? Але ж у такому разі представники всіх інших солідарних груп стають ворогами. Що ж це виходить? Ми опиняємося у групі, якій доведеться приймати до своїх лав тільки своїх, а з усіма соціально-, національно- і культурно-іншими доведеться боротися. Взагалі якимось «хвашизмом» пахнуло! Як так можна? То що ж робити? Давайте шукати якісь демократичні виходи з цієї ситуації. Їх немає? Неправда – вони є. У антисемітських книжечках часто згадують, що Бог обіцяв євреям після кінця світу якусь там кількість рабів з числа гоїв, я думаю жодна зі згаданих солідарних груп від рабів не відмовиться. Тож кожному все-таки доведеться обирати якусь солідарну групу, яким би шляхом він не пішов. Солідарність чи рабство? Тож бажаю не помилися.

М.К., осінь 2011

Share and Enjoy