Мій трон – сідло, Вінець мій – шолом,
Що цей Туран, Весь світ – моя держава!
Рустам, «Шах-наме»

Дивлячись на захід Сонця, що освітлює червоним світлом старий намет, Герой обмізковує план завтрашньої битви, наступного походу. Він гострить меч, що затупився за дні боїв. Він тихо посміхається, згадуючи одержані перемоги . Повечерявши, він годує свого коня та собаку, а потім йде до намету, де його чекає жінка. Герой не сприймає целібату, але ставить секс на друге місце на час війни, їжі й вина – це для нього лише десерт після вечері. Лише Герой здатний при зустрічі з вродливою жінкою промовити: « Після походу я відвідаю вас, пані!». Всі інші принизливо волочаться за її шлейфом, пропонуючи гроші і золото. Герою не потрібно золото, жінки самі бігають за ним, вина він вип’є і безкоштовно.

Герой не шукає легких перемог, йому соромно образити слабкого. Він з радістю кидається у бій проти десятьох і вважає, що ще десяток противників не завадив би. Він посміхається після перемоги: «Хіба то бій, то дитяча гра»… Він не горланить про свої перемоги, але скромність лише звеличує його. Слава йде попереду нього і вороги тремтять ще не убачивши Героя. Кожного ранку Герой від’їжджає слід за сонцем, несучи у нові землі меч та щастя, він вимагає від переможених лише один викуп – прийняти віру в істинного Бога. Він не танцює на могилі ворога. Честь – прерогатива Героя, саме його мораль є метою наслідування інших, які щедро сиплять словами «даю слово», «обіцяю» та ін. Але за словом повинен стояти Герой з мечем, а не «чмо» з купкою срібняків. Палаци тісні і темні для Героя. Він жбурляє діаманти у воду, щоб помилуватися хвилями, він рве оксамит на онучі, він цінує лише один метал – залізо. Захопивши замок, Герой викидає через вікна все і всіх, залишивши тільки стіл, стілець та дубове ложе, покрите ведмедячою шкірою. Але на світанку він спалює замок і йде добувати інший, бо він не в змозі дивитися на світ крізь бійницю вежі, найкращий краєвид для нього відкривається з сідла бойового коня – це його палац та замок. Герой мріє дійти до «останнього моря», але вийшовши до океану він будує дракар. Відважний берсеркер пливе до невідомих земель, вітер співає йому пісень слави, море осипає його, як самоцвітами бризками піни. Герой вдивляється у невідомий берег, де між деревами ховаються перелякані скрелінги. Пекельна бійка, палаюче селище, як трофей – міх вина, баран та донька туземного царька. Зранку – порожній міх, кістки та жінка летять за борт, і Герой вдивляється у море у пошуках нової землі…

Ніхто не в змозі зупинити Героя, його дії непередбачувані. Мовчазна, майже медитуюча постать раптом вибухає люттю берсерка, змітаючи все на своєму шляху і так само раптово затихає, щоб через деякий час вибухнути з новою силою. Смерть не лякає Героя, він лише боїться вмерти без меча у руці – бо і у небесному світі його чекають численні битви й перемоги. Там, у царстві Тора і Одина, Герой отримає вічне життя, але не для того, щоб відпочивати на хмарці, а щоб вічно вперед, тримаючи меч та смолоскип, йти у пошуках ворогів, туди, де вічно гримить сталь та ллється кров.

Су асті! Слава Нації! Смерть ворогам!

«Голос Нації»: тижневик УНА-Захід – Львів, 1995, № 27-28 (116-117)
підписано псевдонімом «Ерік Торвальд», орфографію автора збережено

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus