Статті понад десять років, тому вона не відображає у повній мірі сучасної дійсності і цікава виключно із історичної точки зору.

Звертаючись до теми політичної палітри в Українському парламенті, хочеться розставити правильні акценти в термінології, визначити критерії, за якими слід характеризувати політичні партії, а саме їх ідеологічну орієнтацію. Сьогодні в українському суспільстві широко використовуються такі терміни, як «ліві», «праві», «центристи», а також різноманітні комбінації цих слів. Така термінологія є застарілою для оцінки сучасних політичних сил. Особливо ускладнює цю проблему той факт, що вищезгадані терміни неправильно використовуються політиками, а особливо засобами масової інформації. Це призводить до цілковитої плутанини в оцінці тих чи інших політичних сил.

«Ліві».

Спочатку проаналізуємо, кого в парламенті вважають «лівими». Безумовно тих, які віддали свої голоси за теперішнього голову Верховної Ради О. Ткаченка (комуністична, соціалістична, селянська партії та громадсько-політичне об’єднання «Громада»). Проте викликають здивування два факти: по-перше, в будь-якій цивілізованій державі партії, які виступають проти існуючої держави, заборонені і переслідуються правоохоронними органами. Тому КПУ слід було б трактувати не як «ліву» силу, а як антиукраїнське, антидержавне угрупування, що відіграє роль «п’ятої колони». Але сьогоднішня влада не є достатньо українською, щоб заборонити діяльність КПУ на території України. На жаль, і свідомі українські сили є занадто слабкі, аби змусити владу піти на цей крок. Уже сам факт зарахування КПУ до числа українських партій є явищем антиукраїнським.

По-друге, дуже складно віднести до «лівих» громадсько-політичне об’єднання «Громада». Союз КПУ і «Громади» — яскраве свідчення того, що ці партії не керуються жодними ідеологічними принципами, а лише вузькоплановими інтересами. 70 років комуністи запекло воювали з «клятими капіталістами». Уся ідеологія большевизму побудована на класовій боротьбі і ненависті до «буржуїв». І на, маєш! Адже чим є «Громада», як не виразником інтересів одного з найбільших фінансових кланів України.

Не справдилися слова пролетарського поета, який ще в 20-х роках писав, що «день твой последний приходит, буржуй». Не збулося його пророцтво. Та не біда, зате здійснилася обіцянка з «Інтернаціоналу»: «Кто б ы л ничем, тот станет всем». Збулося. І особливе добре це усвідомлюєш, коли бачиш, як під’їжджають до стін Верховної Ради джипи, мерседеси, БМВ, і виходять з них лідери пролетаріату, і йдуть в Парламент вершити долю української нації. Зміцнів робітничий клас України, що не кажи! Душа радіє від того, як дбає робітництво про своїх захисників. Радість, щоправда, затьмарює те, що мільйони українських робітників, перебувають на межі жебрацтва і злиднів: заводи вже роками не працюють, голодні шахтарі пікетують Верховну Раду…

Цікава нині класова боротьба. Лідери КПУ і СПУ проводять остаточні переговори з лідерами «Громади» щодо фінансування передвиборної кампанії так званого лівого кандидата в Президенти. Немає сумнівів, що вони отримають і політичну, і фінансову підтримку.

Голий прагматизм, шкурницькі інтереси «пролетарів» і «буржуїв». А де ж «лівизна»?

«Праві»

З визначенням «правих» в парламенті не менш складно. Вільна маніпуляція цим терміном призводить до ускладнень в його тлумаченні. Недавно лідер Львівської обласної організації Руху Гудима заявив у пресі, що тепер Рух змушений зайняти нішу націоналістів у Парламенті. Пояснюється це тим, що депутатами Верховної Ради стало мало представників націоналістичних сил. Кожен, хто займається політикою, пригадує, як в передвиборній боротьбі саме лідери Руху закликали українців не голосувати за націоналістів, бо вони, мовляв, відтягують голоси «провідної і керівної партії», застосовуючи методи геббельсівської пропаганди, маючи кошти, доступ до засобів масової інформації, Рухівці досягли свого. А тепер вони змушені зайняти нішу націоналістів в Парламенті?! А якби КПУ не пройшла 4-відсоткового бар’єру і націоналісти пройшли, то що, рухівці змушені б були зайняти нішу комуністів в парламенті? Тяжко в цьому всьому зна йти якісь ідеологічні принципи чи ціннісні орієнтації. Декілька разів протягом ще тільки першої сесії змінювала свою позицію рухівська фракція. І так було завжди: то підтримка Президента і уряду, то опозиція до них.

Ти не менше, преса вперто відносить рухівців до «правих» сил.

Більше того, «правими» називають також СДПУ(о), 11.ірит зелених, НДП. У всьому світі соціал-демократи є «лівими», в Україні — «правими», Виникає підозра, що хтось помиляється. Залишається з’ясувати, хто. З «зеленими» ситуація ще складніша. Так і не зрозуміло, чи вони обрали свою назву через зацікавленість екологічними проблемами, чи через зацікавленість у збільшенні кількості іноземної валюти відповідного кольору. Зате ідеологічні принципи НДП чіткі і зрозумілі: вони там, де є влада і гроші. Якщо при цьому треба називати себе «правими» — заради Бога! Жодних проблем.

Недавно в інтерв’ю газеті «День» один з членів політради НДП п. Кафарський заявив, що НДП визначається в питанні підтримки тої чи іншої особи на кандидата в президенти. Чекає пропозицій. І особливо наголосив, що партія у випадку вигідної пропозиції готова змінити керівництво, стратегію та ін. Ну, це вже більше нагадує поведінку представників «найдревнішої професії», аніж політиків. І коли я чую, як всі ці політичні партії називають «правими», мені хочеться вигукнути: «А хто ж тоді я?!» Як можна назвати цей «вінігрет з лівих і безпринципних центристів» «правими»? Згідно з європейською класифікацією, в українському парламенті до «правих» слід зарахувати представників СНПУ і КУНу.

«Центристи».

Не менш часто, аніж «ліві» і «праві» використовується в парламенті термін «центристи». Ті ж самі Рух, НДП, СДПУ(о), «зелені» називають себе не тільки «правими», але й «правоцентристами». Вже вказувалось на досить вільне використання термінів в означенні політичних партій. Класично усі ці партії справді слід відносити до «центристів», а не до «правих». Ускладнює цю класифікацію лише один момент. Терміни «ліві», «праві», «центристи» застосовувались до партій згідно з їхніми ідеологічними принципами, ціннісними орієнтаціями, баченням економічного устрою держави. Мислячій людині сьогодні тяжко знайти будь-які ідеологічні чи інші принципи діяльності переважної більшості партій, що представлені в українському парламенті. Розподіл проходить за чіткими критеріями: «пропрезидентські» сили і «антипрезидентські» сили. Все інше не має значення. «Пролетарі» братаються з «буржуями», «проукраїнські» сили вступають у союз з «антиукраїнськими» заради однієї мети — влади.

Зазвичай в політику йдуть люди ідейні з метою пропаганди і реалізації певних принципів. У бізнес ідуть люди, які хочуть заробити гроші. На жаль, в українському політикумі все перевернулося догори коренем. Владу вважають комерційним кіоском. Ціль приходу до влади — особисте збагачення і захист перед законом за скоєні злочини, а не реалізація певних ідей, захист свого народу. Ідеології, ціннісні орієнтири зникають з поля зору українських політиків, їм на зміну приходить жадоба влади, особистого збагачення і задоволення власних амбіцій.

У французькому Конвенті (парламенті) під час Великої французької революції людей, які не мали сталих переконань, ідейних і моральних принципів, а підтримували те чи інше рішення, виходячи з особистих, суто кон’юнктурних інтересів, називали «болотом». На мою думку, більшість політичних партій в українському парламенті цілком відповідають цьому терміну. Класифікація «ліві», «праві», «центристи» — занадто звучно і благородно для них.

Ці роздуми можуть привести читача до песимістичних висновків. Звичайно, є над чим задуматись і над чим посумувати. Але зрозуміло одне: якщо ми не зможемо реально дивитись на існуючий стан справ, то ніколи не зможемо його змінити. Завдання українців — усвідомити правдиві причини духовної і економічної кризи в державі. Важливо, щоб обиватель не пов’язував причини кризи з самим фактом існування Української держави, що сьогодні стало дуже поширеним. Подальше утвердження подібної думки призведе до падіння Української держави, перекреслить зусилля десятків поколінь українців, які виборювали її незалежність.

Час сміливо подивитись на речі, зробити правильний аналіз і правильні висновки. В Україні існує здорова політична сила -націоналісти, для якої політика і влада — це спосіб служіння своєму народові, священний обов’язок. Лише вони зможуть встановити соціальну і національну справедливість, збудувати велику, могутню і багату державу, їх прихід до влади зможе зупинити наростаючу кризу. Якщо українці цього не усвідомлять і не зроблять відповідних висновків на наступних виборах, існування нашої держави буде під загрозою. Адже Україна розглядається виключно як засіб задоволення особистих інтересів отим всезагальним політичним «болотом», яке, як відомо з історії, і знищило колись Французьку революцію.

Андрій Парубій

«Львівське Віче» 13 вересня 1998 року

Оброблено в цифровий формат Святославом Гетьманом

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus