Надлюдина проти супермена – ідеал проти утопії
Виховання нового суспільства, тим більше суспільства націоналістичного починається із виховання людини нового типу. Щоб зрозуміти тип Нової Людини варто зрозуміти те суспільство, якого ми хочемо досягнути. Багато тих, хто брався за це у результаті отримували утопії. Утопії демократичні, соціалістичні та ще багато інших.
З одного боку ми прагнемо ідеалу. З іншого боку під ідеалом зараз розуміється недосяжна ціль. Але чи це так насправді? Читати далі »
Апологети домінуючої сьогодні соціальної системи, вправно жонглюючи гуманістичними кліше сентиментальних міфологем, творять отруйне ідейне місиво, зване «прогресивною культурою», яка насправді є лише втіленням і концентрацією фальші і фарисейства. Те, що сьогодні видається за суспільний ідеал, – це лише хаос, який претендує на те, що він – форма. Насправді ж це відчужене, неавтентичне існування, за парадним фасадом якого – нігілізм і апатія, протиріччя і деструкція, закамуфльовані під позитивні форми, що приховують тління і розклад. 
Питання про роль еліти в житті нації обіймає одне з провідних місць в інтелектуальній спадщині українського націоналізму першої пол. ХХ ст. Чи не найбільшу увагу цьому питанню приділяли Д.Донцов, Я.Стецько та Д.Мирон-Орлик. Також це питання було до певної міри осмислене в концепції Націократії, створеної М.Сціборським.
Від самих початків свого історичного буття український (руський) народ постає на сторінках старожитних руських літописів та іноземних хронік як народ-войовник, що веде безупинну війну на всіх своїх кордонах – готується до походів, організовує оборону своєї країни, здійснює колонізаційні заходи на відвойованих теренах та будує державні структури, що покликані зорганізувати військовий потенціал народу.
Доба, яку ми звикли називати Першими визвольними змаганнями, потребує сьогодні нового історичного прочитання. Багато хто звик говорити про ті криваві роки переважно в сумних інтонаціях переможених і принижених. Нам часто нав’язують народницький (або ж “націонал-демократичний”) варіант української історії, де вся наша історія описується як серія постійних поразок, а мазохізм намагаються представити як основу нашого національного характеру.
Сучасні антифашистські режими виховують відповідні суспільства як передумову своєї безпеки. Щоб забезпечити існування матеріалістичного режиму потрібно виховувати матеріалістів. Більшість сучасних людей хочуть прожити так щоб у кінці життя можна було згадувати не те як служили Вищому, а те скільки смачного вони з’їли, цікавого побачили і побільше «промутілісь».
Тема еліти дуже поширена, але при цьому мало кому зрозуміла. Багато філософів дають свої визначення еліти, і часто ці характеристики суперечать одна одній. Але всі вони сходяться в кількох пунктах. А саме, що еліта – це кращі люди, а також в тому, що їх кількість в будь-якому суспільстві незначна. В чому ж кращість цих людей? В даній статті я не ставлю за мету детально з’ясувати це питання. Хотів би лише коротко охарактеризувати найцікавіші філософські погляди на цю проблему.