«Тарас Бульба» крокує кінозалами. Безсмертний талант М.В.Гоголя викарбував живе втілення героїв землі рідної. Екранізація твору являє собою знаменну відзнаку 200-річного ювілею письменника. Образ запорозького козацького отамана оспіваний М.В.Гоголем в період ще живих спогадів романтичного духу Війська Запорозького Низового, багатий реалістичними рисами, а опис життя запорозького насичений барвистим народним колоритом.

Проте, у багатьох наших сучасників, в результаті преломлення крізь призму ідеологічних кліше пролетарських істориків радянського та пострадянського періоду, виникає нерозуміння деяких категорій, поданих у творчості М.В. Гоголя і спроектованих Володимиром Бортко у фільмовій версії «Тараса Бульби». Чути репліки тих, хто переглянув стрічку: «Запорожці і Руська земля? Чому це поєднано?». Але ж не лише фільм, а і твір «Тарас Бульба» ще за шкільною партою міг би наштовхнути на ці роздуми. Та кіно – велике мистецтво, що пробуджує пізнавальну активність мас.

У чому ж проблематика питання щодо «Руської землі»? Звичайно ж, в локалізації її географічного розташування. Для початку перелічимо назви, які зустрічаються в гоголівському «Тарасі …» – Руська земля, Украйна, Росія, Московія. Відповідно, кожна з цих назв відображає певну, лише їй відповідну територію.

З тексту та контексту твору чітко випливає, що події, описані в творі, розгортаються виключно на території, яка входить до складу теперішнього державно-політичного утворення під назвою Україна, окрім опису страти Остапа Бульби у Варшаві. Таким чином, змальовуючи ті чи інші події, автор не виходить за кордони вищеозначеної території.

Пролетарські стандарти ХХ ст. є тією основною перешкодою, яка заважає розумінню істинного змісту означених категорій. На підставі радянського територіально-адміністративного поділу, склалось закореніле уявлення: коли йдеться про Росію, то це стосується виключно території, яка входить до складу державно-політичного утворення під назвою Російська Федерація, колишня РСФРС, а коли вживають назву «Україна», то йдеться про всю територію державно-політичного утворення під назвою Україна, колишня УРСР. Але чи відповідає це історичному змісту цих назв?

Звернемось до М.В.Гоголя, до «Тараса Бульби». «Козачество – широкая, разгульная замашка русской природы». Запорозькі козаки звуть землю, яку захищають і за яку гинуть – Руська земля: «Пусть же стоит на вечные времена православная Русская земля и будет ей вечная честь! Пусть же пропадут все враги и ликует вечные веки Русская земля! Пусть же славится до конца века Русская земля! Пусть же цветет вечно Русская земля!» Саме так означає М.В.Гоголь ім’я рідної землі устами своїх легендарних героїв. Йому не можна відмовити не в освіті, не в обізнаності, запідозрити в нелюбові до Вітчизни, або кон’юнкурному кар’єризмі. М.В.Гоголь щирий в своїх помислах та відкритий для дарування істини, яку пізнав у Диканьські вечори із уст старших поколінь рідних та земляків, які прийняли як безцінну реліквію ім’я землі рідної, землі Руської від дідів-прадідів. «Слышали от отцов и дедов, в какой чести у всех была земля наша: и грекам дала знать себя, и с Царьграда брала червонцы, и города были пышные, и храмы, и князья, князья русского рода, свои князья». Як чув так і писав, не втрачаючи та не підмінюючи на стрази, передавав діаманти народної історії та споконвічних назв М.В.Гоголь у свою творчість, щоб читач, осяяний снагою запорозьких героїв, вмів любити Русь: «Так любить, как русская душа, – любит не то чтобы умом или чем другим, а всем, чем дал бог, что ни есть в тебе».

Для того, щоб усвідомлено розуміти, що являє собою Руська земля, згадаймо лише «Літопис руський», де сказано, що «Київ – мать градів руських», і знаходиться він в середині землі Руської. А охоплює Руська земля території, що були заселені народом, який віднедавна (з кінця ХІХ ст.), через певні кон’юктурно-політичні мотиви, змінив свою прадавню назву “русини” на іншу – “українці”.

От і виходить, що Микола Васильович чітко усвідомлював те, про що пише та й називав землю, на якій жили та за яку боролись запорозькі козаки, істинно – Руською землею, бо не писав же він про Московію, як про руську землю. Тому, що Московія – земля фінських племен, завойована русами – вихідцями з Руської землі, які протягом довгих століть у наполегливих стараннях, хоч і не без втрат в культурно-мовному плані для себе, намагаються русифікувати фінські народи, а заодно і решту, хто селиться в тих краях. Важка і турботлива праця, але досить вдячна. Наприклад, зараз багато нащадків тих, кого ще сто років тому ніхто не міг навіть гіпотетично віднести до жодного зі східно-слов’янських народів, бо належали вони до народів фінських – неруських, щиро вважають себе «русскімі». І вони вже борються за “русский литературный язык”, як за рідну мову, якою ще їхні дідусі не говорили, а з решти слов’янських язиків лише церковнослов’янський по церквах чули.

Тому, пишучи про Руську землю, М.В.Гоголь про Московію, як її складову – ні пари з уст. Та і згадує він Московію лише одноразово поруч з категорією «Україна»: «Московию и Украйну почитали уже находящимися в Азии».

Що ж стосується назви «Україна», то її чомусь ототожнюють з усталеним вже у ХХ ст. політико-державним утворенням під назвою Україна, яка прийняла пролетарську естафету від УРСР та проводять щодо неї абсолютну проекцію на попередні часи.

Що ж подавав М.В.Гоголь, у відповідності до народно-історичних реалій, під назвою «Украйна». Вчитаємось: «Вот какие дела водятся на Украйне, панове! А вы тут сидите на Запорожье», «Не видать ему больше ни Запорожья! Украйны не видать тоже». Тобто Запорожжя і Україна окремі категорії. Просто треба пам’ятати, що Україна є однією з багатьох руських земель на ряду, наприклад, з Галичиною, Волинню, Поділлям, Поліссям, Сіверською землею, або ж Запорожжям. Руська історична область “Україна” охоплює територію правобережної частини Наддніпрянщини (тобто сучасні Черкаська та більша частина Київської області). У ХХ ст. назву «Україна» почали використовувати для означення політичного проекту, який мав охопити собою терени колишньої Руської землі.

Що ж стосується категорії Росія – то це лише грецькомовний переклад назви «Русь», «Руська земля». Лише після воз’єднання у 1654 р. більшої частини Росії (Козацької держави) та Московії, першу з цих назв почали використовувати для позначення спільного державного утворення. А від 1722 р. назва “Росія” уживається як назва всієї триєдиної імперії. Варто зазначити, що ініціатором впровадження цієї назви виступив Феофан Прокопович, що поширив таким чином назву своєї Батьківщини – Русі-Росії (сучасної України) на всю імперію. Характерним є також використання російськими самодержцями титулу “государь всея Великои, Малои и Белои Росии”, що відображає погляд на Російську імперію як державу трьох народів, серед яких саме народ Малої Росії відіграв вирішальну роль у становленні цієї імперії.

На це вказує навіть власне назва Мала Росія, що означає первинна, корінна, автохтонна, істинна Росія, як це у М.В.Гоголя: «южная первобытная Россия». А також те, що описуючи Запорозьку Січ М.В.Гоголь констатував, що тут були «витязи, собравшиеся со всего разгульного мира восточной России», знаючи про ті землі, з яких приходили витязі, і виходить, що Росія на Сході закінчувалась Слобожанщиною, починаючись на Заході Холмщиною та Галичиною. Ці витязі мали прізвища, чи то прізвиська: «Печерица, Козолуп, Долото, Кирдяга, Густый, Ремень, Касьян, Бородавка, Колопер, Пидсышок, Шило, Кукубенко». Люди з подібними прізвищами у пролетарських істориків ХХ ст. за етнічною належністю стали означатись категорією «українці», замість істинного імені русини, а язик руський назвали «українська» мова.

Саме завдяки їм, запорозьким козакам: «Русский характер получил здесь могучий, широкий размах, дюжую наружность». Також холоднокровна «наружность запорожца – резкая черта, которою отличается от других братьев своих южный россиянин». От і виходить, що саме запорожці були росіянами, задовго до того, як московити, отримали цю назву.

Таким чином, запорожці – це руські козаки, носії руської сили, руського характеру, руської душі, захисники Руської, Російської землі. А М.В.Гоголь є руським, російським письменником в істинному розумінні цього слова, письменником великого витвору руської сили – Російської Імперії, зі столицею в руському місті, побудованому руськими руками та розумом – Санкт-Петербурзі, де він жив та творив.

М.В.Гоголь любив Руську землю, руських людей всією своєю руською душею і вірив, що і: «у последнего подлюки, каков он ни есть, есть и у того, крупица русского чувства. И проснется оно когда-нибудь …».

Соціал-Націоналістична Ідеологічна Конференція

Андрій Клос

Share and Enjoy