Правопис подається за першодруком: «Вістник» (Гол. Редактор Д. Донцов), № 3, 1933 р.

Ів. Гончаренко

Техніка державного перевороту

(Лист з Франції)

«Кожна штука має свою техніку. Не всі великі революціонери були обзнайомлені з технікою державного перевороту. Перебираючи лишень великих: Катиліну, Кромвеля, Робесп’єра та Наполеона, а навіть Лєніна, видно, що всім їм була знана концепція державного перевороту, але не техніка», каже Маляпарте, автор нашумілої «Техніки державного перевороту»*) що ось недавно зявилася у французькому перекладі.

Підчас найдужчої революційної крізи над Европою в двадцятих роках нашого віку, ні катілінівці зправа, ні катілінівці зліва не мали реального поняття про методу, тактику, техніку державного перевороту. Поняття, що жевріло в їхніх мозках про втримання або захоплення державної керми, ґрунтувалося на спорохнявілих засобах чисто-поліційного порядку. А проте Європа була готова до комуніст. Революцій, лишень, партії не вміли використати обставин, ні досвіду російської революції. Їм здавалось, що жовтневе більшовицьке повстання 1917 р. викликане виключними обставинами московського порядку та помилками Керенського. Вони не добачували, що Керенський був при владі в усіх европейських країнах.

Їх метода полягала в уживанні поліційної системи, якій вірними залишаються до нашого часу абсолютистичні та ліберальні уряди. Але нездатність буржуазії оборонити державу покривалась нездібностю «революційних» партій протиставити оборонній методі – зачіпну, модерну тактику, поліційній системі – революційну техніку. Здається, що в 1919 і 1920 р.р. Італія була підготовлена до комуністичної революції. Все було готове для неї, але італійські комуністи гадали, що революційне становище країни, пропасниця пролетарських мас, епідемія загальних страйків, параліжування економічного та політичного життя, соціалізація фабрик робітниками та земель дядьками, дезорґанізація армії, поліції, бюрократії – все те вистане для того, щоб влада перейшла до рук «трудящих». Парламент складався з лівиці, його поступування сприяло як немов краще революційній акції синдикальних організацій. Бракувало не сприятливих обставин, бо їх було до біса, а волі захопити владу, знання та усвідомлення собі повстанчої тактики. Революція загубилась у стратегії, що ставила собі завданням підготовлення рішучої атаки. Ніхто не знав, як розпочати та вести атаку, як організувати переворот. Уряди сучасної Епропи остерігатись не лєнінської революційної стратеґії, а Троцького, що так уміло була вжита підчас революції та яка загрожує кожній анемічній державі. Лєнінська стратеґія, може бути використана лишень при тотожних умовах, у яких перебувала Росія в 1917 р., а тому вона не представляє безпосередньої небезпеки европейським урядам. Актуальною небезпекою є саме троцківська тактика державного перевороту, що виходить з динаміки людського життя.

В той час, як Троцький орґанізує раціонально державний переворот. Центр. Комітет більшовицької партії орґанізує пролєтарську революцію. Останній творить комісію зі Сталіна, Свердлова, Бубнова, Урицького та Дзєржинського, явних ворогів тактики Троїцького. Ці люди, не мають довіря до повстання організованого Троцьким. Вони припускають, що революція є проблемою чисто поліційного порядку. Бо щож може вчинити Троїцький зі своєю тисячкою людей? Юнаки військових шкіл умить справляться з ним. Треба підіймати проти супостата пролєтарські маси, цілі тисячі путіловських та виборґських робітників, величезну юрбу дезертирів, збільшовичені частини залоги. Треба спровокувати загальне повстання, втягати маси в страйк. Але Троцький знав, що повстання мусить розраховувати лишень на меншість, що держава це не бюрократична та політична орґанізація, а технічна орґанізація, себ-то елєктричні централі, залізниці, телєфони, телєграфи, ґазометри, акведукти. Троцький накреслив шлях техніки державних переворотів та визначив її правила. (З його досвіду скористав Сталін у 1927, коли показав, як треба обороняти державний апарат — проти цього самого Т’роцького.) Повстання це машина, каже Троцький: треба техніків, щоби пустити її в рух і лишень техніки можуть її зупинити. Урухомлення цеї машини не залежить від політичних, соціальних та економічних умов країни, а від жменьки людей готових на все, загартованих у своїй тактиці. Вона мусить складатися зі спеціалістів: механіків, електриків, телєґрафістів, радіотелєґрафістів, інженерів, одне слово техніків, що розуміються на технічних функціях держави.**)

Лєнін не розумів гаразд повстанчої тактики, він занадто вдавався в дебрі революційної стратегії, з її підняттям мас проти уряду, з її стандартним пляном зреволюціонувати весь народ. На що Троцький відповідав так: «Гаразд, але спочатку треба заняти місто, захопити стратегічні точки». Щоб опанувати модерну державу, треба штурмової частини та техніків, гурту озброєних людей з добрими інжинерами. «Повстання це машина, твердить завжди Троцький. Щоб її урухомити треба техніків; і тільки техніки зможуть її зупинити».

Лєнін, який опирався на маси робітників та дезертирів хотів повалити уряд, щоб опанувати держану. Троцький, який опирався на тисячку людей, хотів опанувати державу, щоби повалити уряд.

Штурмові частини Троцького складалися з тисячі робітників, салдатів та матросів. Еліта цього тіла була рекрутована зпосеред робітників Путіловського та Виборґського заводів, матросів балтійської фльоти та салдатів латишських полків. Протягом десятьох днів під кермуванням Антонова-Овсієнка, ці люди проробляли «незримі маневри» в осередку міста. В гущі дезертирів, посеред безпорядку та хаосу, що панував в урядових будинках, міністерствах, бюрах оперативного штабу, на почті, на телефонічних та телєґрафічних централях, на стаціях, в касарнях вони втягались що дня, без зброї, у вивчення повстанчої тактики. Відбувалася свого роду загальна репетиція державного перевороту під шумливу музику вулиць. Поліція та військова влада тимчасового уряду були так переняті думкою раптового вибуху пролєтарських мас, що за димом емоцій не спостерігали лапок Антонова-Овсієнки.

Ніхто не підозрівав, що купки розкиданих людей підпорядковуються точним наказам, виконують певний плян.. Матроси Дибенка під проводом спеціялістів-інжинерів вивчали на місцях розположення водотягових рур, проводів газу, елєктричної енергії, телєфону та телєґрафу. Треба в потрібний мент ізолювати даний квартал в декілька хвилин. Троцький поділяє місто на сектори, визначує стратегічні точки, розпреділює завдання поміж групами. Скрізь поруч салдатів сторчать техніки. Взяття Московської станції доручається двом четам латишів, двом матросам та десятьом залізничникам. На двірці висилається по 20 чоловік. Для контролі руху на залізничних лініях, до кожної чети прилучується телєґрафіст. 21. жовтня три матроси відправляються на елєтричну централю, якої ніхто не стереже. Директор звертається до них: «Ви є тими людьми, яких я вимагав від комендантури? Ось вже пять днів як вона обіцяла вислати сторожу». Три більшовицькі матроси розташовуються на елєктричній централі, щоб оборонити її, як вони кажуть, від червоноґвардейців у разі повстання. Декілька гуртків матросів захоплює три другі електричні централі.

Військова влада була занята обороною бюрократичної та політичної орґанізації держави. Троцький ухопився за сю помилку, опановуючи лишень технічні органи державної машини. В означений момент операції розгортаються з дивовижною хуткістю. Телеграфічну централю охороняло пядесять жандармів і салдатів ззовні. Брак поліційних засобів, як не мога краще, проявляється в цій оборонній тактиці, що зветься службою порядку та забезпечення. Подібна тактика може дати гарні результати супроти збунтованої юрби, а не горстки рішучих людей, або трьох матросів Дибенка, що заздалегідь втиснулись у ряди оборонців, а коли треба було кинули через вікно на вулицю пару ґранат, щоб учинити сполох серед жандармів і захопити свій обєкт.
Після невеликого спротиву більшовики заволоділи всею технічною орґанізацією, але Керенський ще не впав, сеж він тримах владу, хоч утратив контролю над залізницями, елєктричними централями, публичннми установами, телєфонами, телєґрафами, почтою, державним банком, складами вугля, нафти, хліба. В передмістях усі вулиці забарикадовано, ніхто не може вийти з місця, навіть головний штаб ізольовано; радіо-телєґрафічна станиця в руках більшовиків; фортеця Петра і Павла теж занята червоними.

25. жовтня, коли у великій салі Смольного Інституту відкривається всеросійський зїзд Совітів, Троцький наказує Антонову-Овсієнкові атакувати Зимовий палац де сховався уряд Керенського. Щоби дати зрозуміти представникам совітів всієї Росії, що повстання вдалося не вистарчає заявити, що більшовики опанували державну машинерію, а треба ще оголо-сити, що члени уряду знаходяться в руках червоних.

Коли ж Троцький дав найкращий приклад як треба опановувати владу, Сталін у свою чергу показав ліберальним та демократичним урядам, як треба забезпечувати оборону держави супроти повстанчої тактики Троцького. Боротьба між Сталіном і Троцьким є це найбогатший повчаючий епізод на протязі останніх десятьох літ; се історія невдалого державного перевороту. Сталінові не є властива апатія москалів.

Вже тоді, коли вмирав Лєнін, і коли Троцький клав вагу на студіювання політичних та економічних питаннь, Сталін захопив у свої руки керму більшовицької партії. Можливість порозуміння поміж червоною армією, душею, якої був Троцький та синдикатами, предсідннком яких був Томський, непокоїла як одного так і другого. Сталін, що мав на свойому боці ҐПУ та бюрократичні апарати, партії і держави, уявляв собі небезпеку 18. брюмера.

Троцький з допомогою армії та синдикатів рахував розбити «трійку» (Сталін, Зіновєв і Камєнєв, випередити сталінський Термідор 18-м брюмера «перманентною революцією», захопити партію і державу в свої руки, щоб зреалізувати свою проґраму інтеґрального комунізму.

Але промови, памфлєти, полєміка a propos інтерпретування лєнінської думки не були в стані розколоти партії. Треба було ділати, вибираючи влучний мент. Замісць сього Троцький вивчав політичну та соціальну ситуацію Анґлії. Вороги Троцького користають з сеї повільності, позбавляють його військового комісаріату, отже контролі над армією.

При допомозі Менжинського, що приходить на зміну Дзержинському, Сталін орґанізує спеціальний корпус для охорони держави. Менжинський особисто робить вибір поміж комуністами, рекрутує для нової цілі робітників технічних служб, залізничників, механіків, елєктриків, телєґрафістів. Цей спеціяльний корпус являє собою сотку чет з десятьох людей кожна, підтриманих двацяткою панцирних авт. Мотоциклісти запевнюють звязок поміж четами, з Лубянкою. Менжинський, що став начальником нової орґанізації, ділить Москву на десять секторів, злучених поміж собою телєфонічно.

* C. Malaparte. Technique du Coup d’Etat. Traduit de l’ Itallen. Paris. Editions Bernard Grasset 10-e edition.

** В своїм відчиті Троцький (Lew Trocki. Ostatnie przemowienie w Kepenhadfze. Warszawa 1933. «Nowa Era») відкидає тези Маля парте. Ріжниця між ними така: коли існує «ударна група» з виробленою технікою – переворот можливий і без відповідних об’єктивних передумов в країні, – каже Маля парте, і перестерігає Европу перед комун. Революцією. Передумови конечні – відповідає Троїцький, але без «ударної групи», без партій – і передумови на ніщо не здадуться.

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus