Примітка редакції МВ Рід: стаття не є пропагандою ані християнства, ані антихристиянства,
опублікована з позицій аналізу сьогодення та минулого.
Примітка автора: стаття писалася майже місяць тому, дещо спірного автор залишив навмисне.


Релігійна попса

Пройшов Великдень, пройшов поминальний тиждень і мільйони нехристиянських християн перестали вітатися «Христос Воскрес», перестали їсти смачні пасочки і почали чекати травневих вихідних.

Я як і мільйони моїх співвітчизників був таємно хрещений у радянському союзі. Хрестили, бо «так треба було», і свята більшість «християн» святкують, тому що «так треба» і «так прийнято». Якщо запитати у пересічного українця чи він християнин, то найвірогідніше він відповість, що так. Щоправда навряд перечислить всі Божі Заповіді, прочитає «Отче Наш» і навіть не знатиме основні християнські догми (наприклад про триєдність Бога), більшість назве Христа лише сином Божим, але аж ніяк не Богом. І навряд можна це назвати необов’язковим для християнина, тому що завдання кожного християнина поширювати Слово Господнє. А як людина це може зробити не знаючи цього всього сама? Зараз бути християнином це майже те саме як слухати певний стиль музики або любити певні жанри фільмів. Це звичка, яку можна поміняти.

Сам автор знає, що таке християнство і тому не християнин. Я знаю, що таке християнство і тому не антихристиянин. Більшість критиків християнства підходять не з того боку. Читаючи антихристиян таке враження ніби автор вважає сотні поколінь християн дурнями, які не помічали «біблейських ідіотизмів», а автор раптом вказав на них. Насправді християнізм відточувався майже дві тисячі років і його декількома малограмотними книгами не переможеш. Християнство свого часу перемогло завдяки своїй організованості, тепер програє за відсутності такої.

Тіло Господа

А як же тіло Господнє, тобто Свята Церква? Якщо ігнорувати менші відгалуження християнства, то слід згадати про Західну та Східні Церкви, що вже тисячу років живуть порізну. Правовірні християни мали б зрозуміти, що їх Церква померла ще  тоді, коли Папи почали вибачатися за Хрестові походи, відмовлятися від самого прекраснішого, що було в історії католицької церкви, а можливо і християнства взагалі! Цим самим вони почали відхрещуватися від самого Христа! Атеїстичні гуртки, котрі звинувачують у збоченнях священиків (скандали з священиками-педофілами) забувають, що саме такі як вони вимагали щоб Церква вибачилася за те, що збоченців спалювала на вогнищах Святої Інквізиції! Ще якихось двісті років тому християнин асоціювався із хрестоносцем, а зараз із телеекранів не пропадають скандальні повідомлення про католицьких священиків.

Те ж саме можна сказати і про православну церкву. Якщо взяти найбільшу із них, а саме РПЦ, то можна виділити як і подібні проблеми із католицькою церквою так і свої особливості. РПЦ є найбільш атеїстичною церквою із найбільших церков. Патріархи РПЦ відкрито називають мусульман братами і закликають із ними миритися і любити їх. Взагалі, що РПЦ, що католицька церква виявляє надтолерантність  до ісламу. Мирне співіснування двох релігій на одній території вказує лише на одне: щонайменше одна із них втратила свою актуальність, а у даному випадку це аж ніяк не іслам. РПЦ є наразі не більше як бізнес-проектом, останньою крапкою у підтверджені чого має бути розміщення банкоматів всередині церков.

Якщо ж згадати про менші відгалуження та християнські секти, то вони перемагають завдяки своїй соціальності, часом політичності. 90% часу пасторі присвячують цивільному життю общини, общиному бізнесу, допомозі один одному і лише 10% релігійним проповідям. В офіційних церквах все як правило навпаки. Але в той же час неофіційні церкви обов’язково програють у прямому зіткненні ісламу.

«Ніцше помер» — Бог.

Півтори століття тому Ніцше написав, що Бог помер.  Читачу, я не буду із ним погоджуватися. Ніцше облажався. Помер Ніцше, згодом померло Тіло Господнє (Церква), але Бог живий! Християни втратили те, що Бог їм дарував. Не втримали його і двох тисяч років. Що ж, якщо християнство не змогло до кінця осягнути Істину, як свого часу цього не змогли мітраїзм, зороастризм та язичництво, то її хтось неодмінно осягне. Якщо офіційні духовні особи є бездуховними, якщо церковний офіціоз обнімається із поріддям пекла, що ходить по землі не з рогами і ратицями, а з посвідченнями чиновників різних рівнів, то їх місце мають зайняти особи світські, але ті, що активно зі злом борються. Як вище вже згадувалося релігії у розквіті сил були соціальними чи навіть політичними, агресивними, нетерпимими до інших релігій та експансійними. Релігія в часи розквіту є дуже схожим на те, що ми зараз називаємо ідеологією. Політична релігія зі світськими людьми на чолі, котра матиме чіткі цінності, нетерпимість до інших світоглядів та безмежну волю до експансії може перемогти в Європі та світі. І двадцяте століття тому яскравий приклад. Націонал-соціалізм і лібералізм, комунізм і фашизм…. це все є нічим іншим як створення нових світських релігій, де в кожного є своя заміна померлому Тілу Господа (Церкві). В когось це Мамона (гроші), в когось власний народ, хтось бога намагається вбити і потім невдалий вбивця бога лежить у мавзолеях, а його пам’ятників більше ніж церков. Кожна із цих релігій не намагається бути толерантною до іншої (наприклад в ЄС забороняються комунізм та націонал-соціалізм). Кожна намагається домінувати у світі. Щоправда ті світські релігії, котрі не помічають такої загрози своєму існуванню як іслам, у випадку своєї перемоги згодом програють йому.

Церква померла! Бог живий! І лише йому відомо, хто займе місце першої. Не забуваючи самі про той факт, що Бог любить переможців.

Осадчий Сергій

gazeta.ua

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus