Останніми роками українські політики багато говорять про сторінки нашої історії, пов’язані з визвольною боротьбою українців у часи Другої світової війни. І тільки-но представники національно-патріотичних сил починають нагадувати сучасникам про те, як кращі сини України зі зброєю в руках боронили свою рідну землю, політичні ренегати відразу виливають тони бруду на цих героїв, більшість з яких загинули у боях та концтаборах. Особливий галас вони здіймають, коли згадується дивізія «Галичина».
На жаль, в нашому суспільстві давно звикли жити стереотипами, і при згадці про «Галичину» навіть деякі патріоти та націоналісти чомусь замовкають або навіть намагаються всіляко відхреститися від цього національного збройного формування. Причина проста — «Галичина» була 14-ю гренадерською дивізією Ваффен-СС, однією з багатьох дивізій, які входили до військ СС. А тема СС (Schutzstaffel, воєнізованого формування Націонал-соціалістичної німецької робочої партії) та військ СС вже 65 років поспіль є табуйованою у всьому цивілізованому світі. Після Другої світової війни згадувати про СС чи Ваффен-СС у суспільстві можна лише з позиції осуду, інакше на вас поставлять клеймо фашиста. Тому навіть ті, хто усвідомлює необхідність визнання «Галичини» як вияв однієї із форм боротьби національних сил проти сталінської тиранії, не можуть заявити про це вголос, бо бояться громадського осуду і тавра «ревізіоніста історії». Постає реальна проблема збереження пам’яті про тих, хто боровся у лавах «Галичини» проти більшовицьких окупантів. Невже їх жертви були марними? Невже потрібно боятися осуду з боку частини суспільства (переважно, представників «п’ятої колони») та думки міжнародної спільноти при формуванні об’єктивної оцінки подій, що стосуються нашої історії, зокрема тих її сторінок, що писалися учасниками національно-визвольних змагань?
Якщо постійно оглядатися на ці фактори і не шукати шляхів вирішення даного питання, то можна не тільки тупцювати на місці у справі пробудження національної самосвідомості українців, але й втратити вже відвойовані позиції. Про це сьогодні красномовно свідчать намагання відмінити присвоєння звання Героїв України Степану Бандері та Роману Шухевичу, а у перспективі — і судові постанови про відміну визнання учасниками боротьби за незалежність України членів ОУН та вояків УПА (Указ Президента України №75/2010 від 28.01.2010 р.). І це лише перші кроки наступу на нашу історичну пам’ять, нашу національну свідомість, нашу націю. Тому питання визнання на державному рівні вояків «Галичини» учасниками національно-визвольного руху повинно стати одним із пріоритетних у програмі дій національно-патріотичних сил. До цього потрібно готуватися самим, готувати суспільство і в перспективі вимагати цього від влади, якою б вона не була у майбутньому. І необов’язково йти звичним шляхом пропаганди чи ставати так званим «ревізіоністом». Для цього не досить правдивого висвітлення історії дивізії «Галичина», оскільки такі намагання патріотів будуть легко знівельовані пропагандою та звинуваченнями у «ревізіонізмі». Іти у цьому напрямку потрібно юридичним шляхом — найпростішим і водночас найбільш дієвим.
Для початку треба усвідомити, що це завдання не є неможливим навіть з позицій міжнародного права, а тим більш вітчизняного. Адже, по-перше, ані дивізія «Галичина», ані жоден її вояк не були засуджені жодним судом як військові злочинці. По-друге, те, що «Галичина» має пряме відношення до СС, ще не робить вояків дивізії злочинцями, як нас намагаються у цьому переконати горе-знавці рішень Нюрнбергського трибуналу.
Почнемо з того, що дивізійники, як було вже сказано, не були засуджені жодним судовим рішенням. Для цього повернемося до історії.
Після закінчення війни вояки «Галичини» потрапили у полон до англійців, але, на відміну від РОА, вони не були видані СРСР, не зважаючи на домовленості між союзниками антигітлерівської коаліції про видачу СРСР громадян, які воювали на боці Німеччини. Це пояснюється тим, що за дивізійників як за добрих католиків замовила слово католицька церква, Ватикан . Адже не секрет, що дивізія «Галичина» була єдиною дивізією у Ваффен-СС, яка мала у своєму складі капелана, греко-католицького священика. У 1945 році вояків «Галичини» було відфільтровано в англійському таборі «Белларія» (Bellaria) в Італії. Там військова рада разом із юристами провела допити дивізійників, після яких їх було відправлено до табору для військовополонених у Великобританію. Невдовзі всі вони були відпущені на свободу і роз’їхались по всьому світу: до США, Канади, Німеччини, Австралії. Жодного випадку засудження хоча б одного вояка дивізії «Галичина» за військові злочини зафіксовано не було. Але час від часу за вимогами єврейських громадських організацій дивізійників тягали по судах. Найбільш відомий судовий розгляд, де вивчалася можлива причетність вояків «Галичини» та дивізії в цілому до військових злодіянь, відбувся у 1985—1986 роках у Канаді (розслідування комісії Жуля Дешена / The Deschеnes Commission). Але після дворічного розгляду особових справ 217 дивізійників комісія Дешена не встановила фактів, які б могли засвідчити їхню провину. Більш того, у доповіді комісії з розслідування військових злочинів судді Верховного суду м. Квебек Жуля Дешена від 30 грудня 1986 року, яка складалася з 966 сторінок, дивізії «Галичина» як окремому військовому формуванню було присвячено 11 сторінок. Так ось, у окремих пунктах доповіді було чітко зазначено, що дивізію «Галичина» не слід засуджувати як групу:

The Commission accordingly finds that:
56. The Galicia Division (14. Waffengrenadierdivision der SS [gal. #1]) should not be indicted as a group.
57. The members of Galicia Division were individually screened for security purposes before admission to Canada.
58. Charges of war crimes of Galicia Division have never been substantiated, either in 1950 when they were first preferred, or in 1984 when they were renewed, or before this Commission.
59. Further, in the absence of evidence of participation or knowledge of specific war crimes, mere membership in the Galicia Division is insufficient to justify prosecution.
60. No case can be made against members of Galicia Division for revocation of citizenship or deportation since the Canadian authorities were fully aware of the relevant facts in 1950 and admission to Canada was not granted them because of any false representation, or fraud, or concealment of material circumstances.
61. In any event, of the 217 officers of the Galicia Division denounced by Mr. Simon Wiesenthal to the Canadian government, 187 (i.e., 86 percent never set foot in Canada, 11 have died in Canada, 2 have left for another country, no prima facie case has been established against 16 and the last one could not be located.

У перекладі це виглядає так:

56. Дивізію «Галичина» (14. Waffengrenadier Division der SS [Gal. Nr.1]) не слід засуджувати як групу.
57. Члени дивізії «Галичина» були в індивідуальному порядку перевірені перед допуском до Канади.
58. Обвинувачення у воєнних злочинах членів дивізії «Галичина» ніколи не були доведені, ні в 1950 р., коли їх першу групу при іміграції в Канаду було затримано (на вимогу ряду організацій), ні в 1984 р., коли ці звинувачення були поновлені перед Комісією.
59. За браком доказів стосовно участі у злочинах або знання стосовно воєнних злочинців, саме членство в дивізії «Галичина» не може бути підставою для передачі справ до суду.
60. Немає жодних підстав, щоб позбавити членів дивізії «Галичина» громадянства Канади або депортувати їх.

У 1998 році міністр юстиції Канади Енн Маклеллан (Anne А. McLellan) зробила повторне розслідування за матеріалами комісії Дешена і знову не знайшла фактів, які б засвідчили провину дивізійників. Намагання дискредитувати вояків «Галичини» продовжуються як в Канаді, так і в Великобританії із залученням ЗМІ, але до судових рішень справи так і не доходять, оскільки судові позови на дивізійників приречені на фіаско.

Тепер повернімося до юридичних тонкощів щодо закидів у нібито визнанні злочинцями вояків «Галичини» за рішенням Нюрнбергського міжнародного трибуналу.
У нашій свідомості ще із шкільної парти інсталюється стереотип про «злочинну організацію СС». Але лише одиниці з нас, маючи вроджену недовіру до «суспільної думки» та ЗМІ, заглядають до оригінальних рішень та вироків Нюрнбергського трибуналу. Тож відкриваємо заключну частину вироку щодо СС у двохтомнику “Нюрнбергский процесс” під редакцією Горшеніна, Руденко, Нікітченко 1954 року видання і читаємо мовою оригіналу:

СС использовалась для целей, которые, согласно Уставу, являются преступными и включают преследование и истребление евреев, зверства и убийства в концентрационных лагерях, эксцессы, совершавшиеся при управлении оккупированными территориями, проведении в жизнь программы использования рабского труда и жестокое обращение с военнопленными и их убийства. Подсудимый Кальтенбруннер являлся членом СС и замешан в этой деятельности.
Рассматривая вопрос об СС, Трибунал включает сюда всех лиц, которые были официально приняты в члены СС, включая членов Общей СС, войск СС, соединений СС «Мертвая голова» и членов любого рода полицейских служб, которые были членами СС. Трибунал не включает в это число так называемые кавалерийские соединения СС. Вопрос о службе безопасности рейхсфюрера СС (общеизвестной под названием СД) рассматривается в приговоре Трибунала по делу гестапо и СД.
Трибунал объявляет преступной, согласно определению Устава, группу, состоящую из тех лиц, которые были официально приняты в члены СС и перечислены в предыдущем параграфе, которые стали членами этой организации или оставались ее членами, зная, что эта организация используется для совершения действий, определяемых преступными в соответствии со статьей 6 Устава, или тех лиц, которые были лично замешаны как члены организации в совершении подобных преступлений, исключая, однако, тех лиц, которые были призваны в данную организацию государственными органами, причем таким образом, что они не имели права выбора, а также тех лиц, которые не совершали подобных преступлений.
Настоящее решение основывается на участии этой организации в военных преступлениях и преступлениях против человечности, связанных с войной; эта группа, признаваемая преступной, не включает поэтому лиц, которые перестали быть членами организаций, перечисленных в предыдущем параграфе, до 1 сентября 1939 г.

Таким чином, ми бачимо, що вирок трибуналу не виділяє якісь конкретні частини СС, але в той же час не засуджує усю організацію СС, а натомість виділяє «злочинну групу», до складу якої включають членів СС, котрі вступали до СС, знаючи про її злочинні наміри, а також тих членів СС, які особисто приймали участь у скоєнні злочинів. Саме у цей вирок міжнародного трибуналу потрібно тикати носом усіх тих, які оголошують будь-якого і кожного члена СС військовим злочинцем на підставі того, що Нюрнбергський трибунал нібито оголосив СС злочинною організацією. Цей стереотип є повною маячнею, оскільки відомим є той факт, що сотні солдат і навіть офіцерів Ваффен-СС (у званні до оберштурмбаннфюрера включно), які не були засуджені за військові злочини, після Другої світової війни приймалися до лав збройних сил ФРН у тому самому званні, в якому вони служили у Ваффен-СС. А деякі, як наприклад гауптштурмфюрер Йоахім Босфельд (Joachim Boosfeld), навіть дослужувалися у Бундесвері до звання полковника. Крім того, вояки Ваффен-СС як і солдати Вермахту сьогодні отримують у Німеччині державну пенсію як держслужбовці. Погодьтеся, досить дивно як для «військових злочинців».
Виходячи з усього вищезазначеного, потрібно вже сьогодні працювати над зміною суспільної думки щодо дивізії «Галичина». Це можна починати робити вже зараз. Адже сьогодні від представників різних політичних сил та громадських організацій лівого спрямування лунають безпідставні звинувачення на адресу вояків «Галичини», на їхні голови зводяться наклепи, їх звинувачують у військових злочинах, в тому числі проти мирного населення України та інших держав. Оскільки незаперечним є той факт, що дивізія «Галичина» воювала лише на фронті та диверсійними партизанськими загонами і нема жодних підтверджень участі дивізії у злочинних військових операціях проти мирного населення. За таких умов неприпустимого ставлення до історичного спадку української нації нашим лідерам потрібно знаходити у собі сміливість робити перші кроки на захист честі вояків дивізії «Галичина». Необхідно зробити прецедент у вітчизняній судовій практиці та при нагоді подати у суд на захист честі та гідності відповідно діючого законодавства щодо ЗМІ, які зводять наклепи як на окремих дивізійників «Галичини», так і всієї дивізії в цілому. Адже при умові розгляду подібних справ у вітчизняних судах буде підстава для офіційного запиту до уряду Канади з метою отримання матеріалів звіту комісії Дешена, які б стали реальними доказами невинуватості вояків «Галичини» та дивізії (такі прецеденти вже були у декількох країнах, де суди розглядали справи окремих дивізійників). За умов, що вирок Нюрнбергського трибуналу не може слугувати підставою для засудження чи доведення провини дивізійників як вояків Ваффен-СС, а в колишніх архівах КДБ (нинішнього СБУ) не існує документів, які б змогли довести їх причетність до військових злочинів (інакше такі документи вже давно були б представлені широкому загалу), можна домогтися офіційного визнання у вітчизняних судах факту невинуватості вояків «Галичина». А широкий розголос подібних судових справ через вітчизняні ЗМІ стане запорукою якісних змін у відношенні суспільства до цієї суперечливої сторінки нашої історії. Згодом це забезпечить реальну основу для офіційного визнання вояків дивізії «Галичина» учасниками національно-визвольних змагань на державному рівні.

Colt_045

[1] Тим Рипли. История войск СС: 1925—1945. М., 2009. стр.88;

Howard Margolian. Unauthorized Entry: The Truth about Nazi War Criminals in Canada, 1946—1956. Toronto, 2000. p.135.

[2] The Report of the “Commission of Inquiry on War Crimes” by Honourable Justice Jules Deschenes, Commissioner Ottawa Dec. 30, 1986. p.261.

[3] Нюрнбергский процесс. Сборник материалов в 2-х томах под редакцией К.П. Горшенина, Р.А. Руденко и И.Т. Никитченко. М., 1954. стр.1038—1039.

Share and Enjoy