I. Чи українці бажали прилучення до Чехословаччини?

Українців жило в 1930. році в межах ЧСР 630.000 людей. Українська етнографічна територія розпадається на східню частину під офіційною назвою т. зв. Підкарпатської Русі, і на західню частину — в межах Словаччини. Ці українці в межах ЧСР живуть на суцільній території 15.000 кв. км. разом із прибл. 200.000 не-українського населення (меншин, з яких більшість є свіжонапливовим елементом): мадярів, чехів, словаків, жидів, німців. До сьогодні число українців в ЧСР зросло до 600.000.

Чехи заступають твердження, що Закарпаття прилучилося до ЧСР добровільно й – що саме цю добру волю українців лише підтвердила мирова конференція договором із дня 10. вересня 1919. року в Сен Жер-мен, причому для підпертя погляду, що міжнародній договір тільки виконав волю закарпатських українців і чехословаків, які, мовляв, уже передтим договорилися, — чехи наводять низку фактів, що всі або перекручені або були наругою над свобідною волею Закарпаття. Між цими фактами видвигають чехи на першому місці постанови Американської Народньої Ради Русинів. Серед української еміграції з Закарпаття в Америці зродилася була якраз у час світової війни думка виз волити Закарпаття з-під мадярської монархії. Висловом цієї думки були резолюції «Народньої Ради Русинів Злучених Держав» з дня 23. липня 1918., які звучали: 1. Прикарпатські русини мають дістати повну незалежність. Коли б це було неможливим, тоді 2. Прикарпатські русини мають злучитися зо своїми галицькими й буковинськими братами. Коли б це також було неможливим, тоді мають дістати 3. Автономію.

На першому місці стояла ідея самостійного Закарпаття, на другому злука з Західньою Україною й щойно на третьому місці «автономія», причому не сказа-но, в якій саме державі Закарпаття має дістати автономію. Провідник американських закарпатців Д-р Жаткович предложив ці постанови разом із представниками «Ради» президентові Вільсонові 21. жовтня 1918. Вільсон відповів, що перші два жадання є непрактичні» (гл. «Експозе Д-р Г. И. Жатковича» ч. 6. в англ. мові, Гомстед, Па. 1921) і радив вступити представникам Закарпаття в члени «Середньо-Европ. Демократичного Союзу. До цього союзу належали представники чехів, словаків, поляків, сербів, литовців, жидів і т. д. — головою ж його був Т. Масарик. Цілий цей союз був у першій мірі оруддям чеської політики, під впливом якої оставав Вільсон, що вже з самого початку, як бачимо, не додержувався шумно проголошених ним тез самовизначення народів.

Жаткович злегковажив дві перші згадані вище резолюції «Ради Русинів», вступив разом із другими представниками Ради до «Демократичного Союзу» і підпав цілковито під впливи чехів. «Рада Русинів» вислала делегатів до Масарика в Філядельфію н їм він заявив: «Коли русини рішать прилучитися до чехословацької республики, то будуть становити повний стейт», а на питання, на які границі згодилися б чехи для Закарпаття, Масарик відповів: «Границі визначаться так, що русини будуть вдоволені» (за цит. «Експозе»).

Незрілі національно члени «Ради Русинів», заспокоєні заявою Масарика, станули отверто по стороні чехів і почали серед маси закарпатських емігрантів агітацію за злукою з ЧСР, представляючи річ просто так, що чехи обіцюють державу в державі. Виринула думка влаштувати плебісцит між еміграцією, при чому, мали голосувати церковці, брацтва в той спосіб, що на 50 членів мав бути вибраний один голосуюудег. Щ ждучи на вислід плебісциту «Рада Русинів» проголосила 12. листопада 1918. р. у. Скрентоні наступну резолюцію: «Щоб угро-русини з. найширшими самостійними правами, як стейт, на федеративній основі прилучилися до чехословацької республики з тим, що до нашої країни мають належати всі оригінально угро-руські столиці: Спиш, Шариш, Земплин, Абауй, Гимир, Унґ, Угоча, Берег і Марамарошр.

Ця заява «Ради» була попередженням волі голосуючих і мала вплинути заздалегідь на їх рішення за ЧСР. Плебісцит відбувся другого дня — при чому до сьогодні не заховалися ніякі протоколи з нього, ні не знати імен тих, хто проводив виборами, тощо. Голосування йшло під кличем: Угро-руська країна буде незалежною державою в етнографічних границях у федерації з чеською й словацькою.

Вислід плебісциту проголосили наступний: всіх голосів —- 1113. За ЧСР — 732 (67%), за Україною — 310 (28%), за Галицькою Україною — 12 (1%), за незалежністю Закарпаття — 27 (2%), за Росією — 10 (менше ніж 1%), за Мадярщиною — 9 (менше ніж 1%). Треба взяти під увагу, що до голосуючих ще не могла була дійти всюди вістка про повстання Української Держави в Галичині (1. листопада 1918.) — хоч аранжери плебісциту в кожному разі знали вже певно про це з телеграм. Супроти зовсім зміненої ситуації плебісцит повинен був бути відкладений.

Протоколу плебісциту треба було чеським представникам на мирову конференцію в Парижі, його вислано Д-рові Крамаржові й Д-рові Бенешові до Парижа негайно — телеграфічно. Сталося те, чого чехи потребували. — Друга справа — що коли б навіть прийняти, що плебісцит був справді висловом волі закарпатської еміграції, то він тимнеменше бє по чехах. Бо тут вони вперше прирекли Закарпаттю повну автономію в повних етнографічних кордонах, ба, навіть., федерацію — на те, щоб цих своїх приречень не додержати. Своє право до Закарпаття чехи спирають далі на ухвалах Пряшівської Народньої Ради.

На ці ухвали теж покликалася чеська делегація на мировій конференції в Парижі. Щоб розглянути суть тих ухвал, треба почати з кінця жовтня 1918. року, коли то розвалилася Мадярщина. ЗО. жовтня ухвалили словаки на своїх «Народніх Зборах» в Ліптавськім Св. Мартин і злучитися з чехами й створити ЧСР. На Закарпатті ж нічого подібного не сталося. Тут повстають усюди громадські «Народні Ради», що творять «Народню Гвардію». З усіх цих «рад» твориться на Закарпатті 3 політичні осередки: на сході хустський, у середній частині ужгородський і на заході пряшів-ський.

В цьому останньому, найбільше на захід висуненому, організаційному центрі провід лежав у руках священика Омеляна Невицького, що згодом переслідуваний чехами, мусів втекти до Америки. 8. листопада 1918. р. відбулося тут на заході перше велике віче українських народніх мас і делегатів «рад», яке винесло постанову відірватися від Мадярщини й злучитися з Україною. На вічу вибрано «Руську Народню Раду», яка від 19. листопада 1918. осіла в Пряшеві. Вістка про віче в Пряшеві розійшлася широким гомоном по всьому Закарпатті й з усіх усюдів пливуть до неї письма-заяви солідарносте. Теж українські студенти з Будапешту пишуть до Пряшева збірну заяву солидарности, в якій осуджують м. ін. остро ужгородську «Раду», що про-голосила була вірність Мадярщини Обіжники, які видає «Рада» в Пряшеві, звертаються теж проти словаків, які підносили претенсії до українських земель, і проти чехів, яких війська почали вже окупувати деякі українські сжруги. Словацька Нар. Рада видала до українців ЗО. листопада 1918. маніфест, в якому кажеться між ін.: «Браття русини! З великою любовю звертаємося до Вас і просимо Вас, щоб Ви, як свобідний нарід, прилучилися до нас. Ви, любі русини, не сказали ще ні слова… А ми словяни, як і Ви, ми не лише обіцяємо Вам’ повну автономію, але вже й визнаємо Вашу повну автономію в справах церковних, шкільних і внутрішніх». Далі «Слов. Рада» прирікала: «Ми вже то, что тут обголошуеме, честно; потримати хочеме».

Але Пряшівська Рада й далі нічого не відповіла на цю заяву, а розіслала анкету до всіх громад і до шкільних та церковних товариств, в якій були між ін. такі питання: «Ци ваши селяни жадають, аби ми Русини осга-ли вьєдно с Мадярами? Ци у вас народ хоче к Руси-Україні приключитися?… Ци не баламутять ваших селян словацки агенти?» і т. п. Заховалося 55 відповідей (за Ортоскоп: ‘«Державні змагання Прикарпатської України»), з яких 51 є проти Мадярщини, 2 за мадярами, 2 невиповнені. На питання «чтоби собі жадали ваши селяне найліпше?» — було 20 відповідей: «Повну національну свободу», а решта: «довіряємо руській раді», «аби ми русини свобідні остали навіки» і т. п. 25 анкет було за злукою з Україною, 20 за незалежністю Закарпаття, 3 за Україною, але звертають увагу, що за горами Польща, 2 за Мадярщиною, 5 же відповідей каже: До України, а, як це неможливо, то до ЧСР. Крім цього прийшла до «Ради» маса листів від селян із домаганням, щоб вона домагалася на мировій конференції прилучення до України.

Отже воля населення західнього Закарпаття була ясна: і проти злуки з Мадярщиною, і проти ЧСР. Чехи почали знову ту саму гру, що в Америці — найшли в проводі Ради знову малохарактерну, національно хитку одиницю — пізні Що го губернатора Закарпаття Бе-скида, який звязався з галицькими москвофілами (Га-гатко, Качмарчик, Вислоцький і др.) і почав, раз ом із ними на всі лади пропагувати думку прилучити Закарпаття разом із галицькою Лемківщиною до ЧСР.

Знову не спираючися на ніякому законному праві, Бескид і галицькі москвофіли ухвалили 7. січня 1919. в Пряшеві злуку Закарпаття з ЧСР. Списали відповідний протокол, який підписав створений із кількох одиниць, перше за все саме з галицьких москвофілів, «Карпа-торусскій Народний Совєт«. Цей протокол негайно повіз Бескид до Праги, а звідтам до Парижа, де вій став тим другим актом «волі народу», на якім оперлася чеська делегація на мировій конференції.

В країні настало обурення. «Раду» засипали протестами. Вона зовсім не визнавала злуки з ЧСР, ухваленої без неї, і скликала для задеклярування свойого становища 31. січня 1919. збори до Пряшева. Провідник «Ради» Невицький зясував недвозначно виявлену досі волю українців Закарпаття, вказав на те, що Бе-с|кида вислала до Парижа Прага, і закінчив свою промову словами: «Р. Н. Рада й ціла Карпатская Русь, на території от Дунайца, Попрада аж по Тису й злучена в нею ціла Лемковщина торжественно виголошує, что присоєдиняєся к Україні! Най жіе наш нарід! Най Іжіе Україна!».

Референт предложив до ухвали проклямацію до народу, в якій суттєве місце звучить: «Русска Народна Рада собравшася в Пряшові в днешній день, … узнаваній правдиву волю цілого карпатского руського народа, торжественно оголошує перед цілим світом, что руській народ жиючій по обох сторонах Карпат от Дунайца і Попрада аж по Тису соединяеся с Шевскою У-країнскою Державою. Карпатска Русь подає в днешній день руку братьям своим из Галича та Буковини, соединении уже с матерію руських городов: со славним Кіевом! Най украинска земля станеся от нині и нашею; най наши Карпати станутся нині твердинею на заході для нашой великой, общой держави!».

Мала початися дискусія, але тут же виступила кліка Бескида з галицькими москвофілами, чехами та словаками й уся ця агентура Праги не допустила ні до нарад, ні до ніяких ухвал.- Якими аргументами послуговувалися ці люди, може послужити їх лист до Віль-сона, в якому стоїть: «Сепаратизм украинских политиков считаем явлешём временним, антиславянским, антикультурним и антисоциальним, плодом австро-венгерского – империализма^’.’. Заявляем всему культурному міру, что с сего|дняшного дня считаем себя автономной русской частью чехословацкой республики».

Потім почалися поліцейські переслідування гіевиць-кого та його прихильників, почався терор чеської жандармерії й війська. А роля Бескида та його союзників стане вповні ясною, коли взяти під увагу, що завдяки їм західне Закарпаття не мало й не має ні од іду, ні тіні автономії. І чехи й мирова конференція признали західне Закарпаття аж по ріку Уж без ніяких застережень і забезпечень словакам. Чехи покористувалися тут давно знаною методою: «діли і пануй». Вони наситили словаків спорим куснем української . території, щоб розсварити обі нації і самим тягнути з цього користь…

Чеській делегації в Парижі треба було ще «згоди» на злуку від населення східнього Закарпаття. За цеі постарався тодішній заступник ЧСР у Будапешті й пізніший премієр Годжа — був це т. зв. меморандум Руської Народньої Ради в Сваляві. Цей меморандум теж предложили чехи в Парижі. В’ місточку Сваляві повстала за взором других теж «Руська Народня Рада», яка скликала 3. грудня 1918. р. повітове віче. Згадане віче постановило, «щоб звернутися з меморандумом до мирової конференції й жадати на основі 14 пунктів Вільсона самовизначення й щоб мирова конференція надіслала військо антантське або українське, щоб руський нарід міг освободитися з 1000-літнього ярма й прилучитися до Великої України, де живуть також Русини» (за Ортоскоп: «Держ. змагання Підкарп. України»).

За ці ухвали почали мадярські власті переслідувати різних учасників зборів, а Головно голову «Ради» робітника Михайла, Комарницького, якому грозили ви-киненням закордон (бо його батько був із Галичини). Комарницький поїхав до Будапешту, щоб тут доходити своїх,прав і зайшов’теждо посольства ЧСР, де сказав послові Годжі про своє важке особисте* положення, як теж’ про ухвали свалявської «Ради». Він написав теж зовсім на власнуІ руку прохання1 до чехів, в якому гірв-сив помочі протії мадяр, але: ні словом^й^;згадаврйавіть про бажання Закарпаття прилучитися до ЧСР. Ось це його особисте прохання стало для чехів «важним актом» і через Прагу помандрувало до Парижа як доказ, що ціле Закарпаття домагається злуки з ЧСР.! Папірець гоненого мадярами робітника Комарницько-го заступив волю цілого східнього Закарпаття…

Всеж і чехам видалася річ мало поваленою й тому вони доклали всіх зусиль, щоб дістати до рук ще якесь свідоцтво «волі народу» східньої частини Закарпаття.

Тут панувала від перших хвиль розвалу Мадярщини аж до приходу чеських військ лише одна ідея: злук(а з Україною! Саме в цій частині Закарпаття зродився збройний чин — єдина збройна традиція з цих років для всього Закарпаття. На переломі 1918. і 1919. років вибухнуло збройне повстання в Ясіні проти Мадярщини, українська закарпатська армія звідсіля почала ‘поширювати свою територію, здобула Марм. СигІт і хотіла занити все Закарпаття та прилучити його до У-країнської Держави. В тяжких боях із мадярами й румунами армія мусіла відступати, але саме Ясіня дер|-жалося майже 5 місяців. Мадярам нічого не помагала утворена в Будапешті «Руська, Народня Рада», ні ужгородська мадяронська «Рада Угроруського народа» з-під омофору єпископа Паппа — українська стихія паралізувала всі ці зазіхання й напр. на скликуваних мадярами – вічах у Будапешті (10. грудня 1918.) і в] Сиготі (18. грудня 1918.) маси не допустили до ніяких прихильних Мадярщині постанов.

21. січня 1919. р. відбувся в Хусті «Загальний Собор всіх русинов жиючих в Угорщині», в якому брало у-часть 420 делегатів, що заступили 420.000 українців — один на, 1000 душ. Головна постанова зборів звучала: «Всенародні збори угорських русинів-українців з дня 21. януара 1919. року висказують зєднанье всіх русинів-українців з комітатів: Марамарош, Угоча, Берег, Унґ, Земплин, Шариш, Спиш І Абауйторна і при-лученье русинами-українцями заселених земель до Соборної України… Для того всенародні збори заявляють, що руський народ Угорщини 10. закон про Руську Крашу, даний в Будапешті року 1918-го, не признає законом, бо повстав без его волі і без заступництва народу». —йшло тут про ті залицяння, які практикував мадярський республ. уряд Каролі, що видав закон «про самоуправу руського народу живучого на У-горщині» та іменував міністра для українських справ. Українці Закарпаття не хотіли, як бачимо, нічого чути про ці «добродійства», хоч вони, як побачимо далі, були теоретично куди ширші від чеських зобовязань супроти Закарпаття.

Мадярам не вдалося найти спільної мови з українськими низами, але вони не тратили впливу серед зма-дяронщеної верхівки Закарпаття — головно священства. Так повстала в Ужгороді «Рада угро-руського народа», що її головою став свящ. Симеон Сабов, а властивим протектором мадяр-епископ Папп. Ця «Рада» винесла 9. листопада 1918. таку постанову: «Угро-рускій народ прилєпляєся ко своей прадєдной отчизне Угорщину и ко ненарушимости територій єє, разом противиться всякому такому иамєренію, котрое угро-руській народ од Угорщини оторвати або на целость держави нападати же лає».

Згодом уся ця національна безхарактерщина довкола Сабова побачила, що Мадярщина у важкому положенні, і почалаї шукати нових опікунів. Сабові люди навязали звязки з Д-ром Годжою. Тимчасом у Мадярщині прийшов до влади комунізм і користуючися цим, підперті Антантою, займають східню частину Закарпаття румуни, західню ж чехи. 8. травня 1919. р. відбуваються в Ужгороді збори, на постанови яких чехи по-кликуються, як на акт остаточної злуки Закарпаття з ЧСР. У зборах цих брали участь із українського боку людці з ужгородської «Ради угроруського народа» і згадані вже вище пряшівські представники «К. Р. Н. Совета». Законних делегатів хустської Ради, правдивої заступниці східнього Закарпаття не було. щдавдг зате на зборах багато чехів, словаків і галицьких москвофіл». Збори проголосили себе представником усіх трьох «Рад» і проклямували злуку з ЧСР, але, треба це підкреслити, знов же під наступною умовою: «Чешскословенскій штат і Карпатська Русь сполучени в єдину державу — с одним правом гражданства — представляють одно государство, котроє в заграничних, воєнних, и финансовых ділах Обще управляется, в прочих же ділах Русскій Штат самостоятельно своими законодательними властями и урядами сам себе управляє; полковим язиком войска,, рекрутованого на Руси, должен бити русскій, с русскими офицерами» (Гл. «Протоколи общаго со б рані я подкарпатских Русских Рад и первих 5-ти засіданій Центральной Русской На-родной Ради»).

З усього виходить ясно й недвозначно, що українське Закарпаття ніколи не думало про злуку з ЧСР і що аж у часі чеської окупації й під натиском чесь-кої влади опортуністична частина інтелігенції,, заско-чена доконаним фактом, з страху перед комунізмом, з яким не вміла боротися, рішилася на власну руку піти на злуку з ЧСР. Протокол з 8. травня 1919. р. не е висловом згоди на злуку з ЧСР всіх трьох закарпатських «Рад» — цей протокол є одним із тих фальсифікатів і документів забріханости, яких стільки е в архівах тих років, коли то в плащик демократії й справедливости прибрані вовчі алетити ковтали одну до-бичу за другою — від чого тепер лопають…

Наведемо ще кілька прикладів тієї нещирости й не-чесности, яку виказали чехи в цей вирішальний час у справі Закарпаття. Д-р Жаткович пише (в згад. «Експозе»), що він висказав Д-рові Бенешові невдоволення в справі границь Закарпаття, на що теперішній чесь” кий президент відповів, що «мирова конференція переорієнтувалася й зогляду на свої власні причини границі Підкарпатської Русі хоче зробити як найменші й оконечно сказав, що мирова конференція задумує установити словацько-руську границю по ріку Уж. Я — пише Жаткович — енергічно запротестував, але Бенеш зараз відповів, що він певний, що словаки не пристануть на це. В дальшій дискусії прийшло до обопільної згоди в тому, що найліпшим способом і виходом із ситуації буде просити, щоб конференція установила лише тимчасові градищі й щоб право вирішення, які дальші території будуть прилучені, конференція поли-шила тільки мирному обопільному порозумінню між Чехословаччиною і Підкарпатською Руссю. А на мій запит — кінчить Жаткович — які гарантії маю, що мирова конференція прийме це порозуміння, він сказав: «Обіцяю вам, що мирова конференція зробить так, як ми порозумілися, а коли б ні, то обіцяю вам, що не підпишу мирового договору». Що з цієї обіцянки вийшло всі знаємо. Бенешові ходило, щоб полишити якнайбільше справ «обопільному порозумінню між Чехословаччиною й Підкарпатською Руссю». Яке це «порозуміння» було, також всі ми знаємо…

Жаткович виготовив був проклямацію до населення Закарпаття, в якій подає до відома, що чеський уряд заіменував уже для Закарпаття директорію, що він іменований її президентом, що до автономного Закарпаття будуть належати всі українські землі й що мішані округи будуть зневтралізовані до хвилі переведення в Них перепису. Проклямадія твердить далі, що «руськая держава буде самостійною в справах язикових, шкільних, церковних і в усіх справах внутрішніх». Жатко?» вич предложив цю проклямацію до підпису през. Ма-сарикові, але президент його навіть не схотів прийняти. Жатковичову проклямацію підписав особистий секретар Масарика Цісарж—тим робом проклямадія не стала ніяким урядовим актом.

Всеж Жаткович захоплений гордою думкою, що він творець закарпатського «штату», поїхав із копією про клямації до Америки й тут замовляє дзвін свободи, вилитий’на взір і подобу американського дзвону свободи з 1776. року, бере в музейну охорону крісло, на, якім сидів він і Масарик, коли підписували в жовтні 1918. р. в Філадельфії «Декларацію незалежности народів» і перо яким оба підписалися на цьому акті. Врешті ще й замовляє відзнаки, на яких видніють голови трьох творців «прикарпатської дерікави»: Віль-сона, Масарика й Жатковича…

Коли так тріюмфував ув Америці легкодушний політик і чеський свідомий чи несвідомий запроданець Жаткович — в Евро пі кувалася недоля закарпатських українців. У самім краю почав урядувати тимчасовий адміністратор Б рейха, якого чеська влада вислала на Закарпаття. Режим вояччини завела військова окупація під проводом французького генерала Енока.

2. Чехи з л ома л и мировий договір.

Вже в перший час окупації Закарпаття чехи виробили собі ту методу політики, що нею кермуються й досі. Це метода розеднування закарпатських українців на групи й натровлювання ОДНОЇ на одну. Тимчасовий адміністратор Брейха прикликав на Закарпаття денікінських офіцерів та всяку іншу московську еміграцію, і вся ця компанія почала вже підкопувати й самого Жатковича.

В Америці прославляв Жаткович ЧСР, на Закарпатті чехи представляли його перед народом як мадярона, а в Парижі ковано кайдани для українського Закарпаття. 10. вересня 1919. р. мирова конференція ухвалює договір у справі Закарпаття, що його підписали представники конференції й ЧСР. Сталося це у великій мірі й на підставі деклярацій Жатковича. Вже після підписання договору вертаетьця Жаткович із Америки й так описує свої враження з Закарпаття: «Я був не лише невдоволений, але огірчений тим, що чехословацький уряд нічого не зробив із договорів та обіцянок. Членів Директорії не заіменовано, в справі границь нічого не зроблено. На конференції з президентом Масариком дня 13. жовтня 1919. р. я остро протестував, але президент сказав, що він чекав на мій поворот і що відтепер справи підуть скоро — все буде в порядку».

Договір у справі Закарпаття міститься в §§ 10-13 договору в Сен Жермен. Чехосл. влада влучила його в «Генеральний Статут для організації Підкарпатської

Русі», як 1.” частину цього статута. Цей статут починається «проклямаціею», де кажеться м. ін. (в перекладі на українську мову): «Підкарпатська Русь є свобідною, а Чехословацька Республика приступає до того, щоб безпроволочно, скорше ніж буде скликаний сойм, положити основу для автономії Русі в тих справах, в яких належить, народові згідно з паризьким договором самостійно рішати». Далі слідує в «Статуті» текст названих вгорі 4 параграфів Сен-Жерменського договору:

1. Чехословаччина обовязується встановити Руську Територію на південь від Карпат у границях оприді-лених славними союзними й заприязненими державами, як автономну одиницю в чехословацькій державі, і наділити її найширшою самоуправою, що годиться з єдністю чехословацької держави.

2. Країна русинів на південь від Карпат буде .мати окремий сойм. Цей сойм буде виконувати законодатну владу в усіх мовних, шкільних і релігійних Питаннях, в справах місцевої адміністрації, як теж в інших питаннях, які призначать йому закони Чехословацької Республики. Губернатор країни русинів, якого іменувати буде президент чехословацької республики, буде відповідальним перед руським соймом.

3. Чехословаччина зобовязується, що урядовці в країні русинів будуть вибирані, так далеко, наскільки це лише можливо, з-поміж мешканців цієї території..

4. Чехослова.ччина гарантує країні русинів відповідну репрезентацію в парляменті чехословацької республики, до якого вона вишле послів, вибраних по думці конституції чехословацької республики. Але ці посли не будуть мати права голосувати в чеському парляменті в таких законодатних питаннях, які належать до руського сойму.

Далі означує «Статут» кордони Закарпаття, де м. ін. е така точка: «Тому, що частина руського народа творить на підставі рішення Мирової Конференції на словацькій території меншину, чехословацький уряд доручив представникам обох народів, щоб погодилися на евентуальне приділений згаданої руської території до автономної руської території».

З інших точок «Статута» ви двигаємо ще такі: «Вибори членів руського сойму будуть переведені не пізніше, як 90 днів після виборів до загального народ-нього па рл я менту Чехословаччини… Підкарпатська Русь буде мати свої власні фінанси».

Так виглядають загарантовані міжнароднім договором і потверджені Прагою правні основи автономії Закарпаття. Заки перейти до зясування тих чеських заходів, які ці основи поменшили, а решту не додержали на практиці, варт пригадати ще, що мадярський закон уряду Каролі про автономію Закарпаття (в грудні 1918) йшов у неодному значно далі, ніж мирова конференція й чеський «Статут». І так напр. Закарпаття мало обняти й ту частину української території, яка припала Словаччині. Далі – ¦ мадярський закон признавав автономній країні державні землі, копальні й ліси, а чехи перебрали все це на власність держави.

Це підкреслює тільки, що вже від початку задньою думкою чехів було обезправнити Закарпаття. Найкращим свідоцтвом цієї охоти є конституційний закон Чехословацької Республіки. Цей закон з 29. лютня -1920. р. ч. 121. значно обмежує сен-жерменський договір. Ті точки, що відносяться до Закарпаття, звучать:

«Територія чехословацької республіки творить одну неподільну цілість; границі можуть бути змінені лиш конституційним законом.

«Неподільну складову частину цієї ділости творить * на основі добровільної злуки по думці договору між головними союзними й заприязненими державами й чехословацькою республікою в Сен-Жермен із дня 10. вересня 1919. р. самоуправна територія Підкарпатської Русі, яка буде вивінована найширшою «автономією, в згоді з єдністю чехословацької республіки.

«Підкарпатська) Русь має власний сойм, який вибирає, собі президію.

«Сойм Підкарпатської Русі компетентний ухвалювати закони в справах мовних, шкільних, віроісповідних, місцевої управи, як також і в тих справах, які були йому передані законами чехословацької республіки. Закони, прийняті соймом Підкарпатської Русі, публікуються в окремім збірнику й підписує їх також губернатор, коли президент республіки подасть на них свою згоду власним підписом.

«Підкарпатська Русь буде в народнім парляменті чсл. республіки заступлена відповідним числом послів (сенаторів) на основі відповідних виборчих чехословацьких законів.

«На чолі Підкарпатської Русі стоїть губернатор, що його іменує президент чсл. республіки на внесок влади; він е відповідальний також перед соймом Підкарпатської Русі.

«Урядовців Підкарпатської Русі буде вибиратися по можності з-поміж її мешканців.

«Подробиці, головно щодо права вибирати й бути вибираним, унормуються окремими постановами.

«Закон парляменту, який означить границі Підкарпатської Русі, творить складову частину конституційного закон)і».

Закон ч. 122. з 29. лютого 1920. р. каже в § 1.:

«Чехословацька мова є державною, офіціяльною мовою республіки, за вийнятком того, що буде в § 6. установлено для Підкарпатської Русі.

«§ 6. Соймові, що буде установлений для Підкарпатської Русі, застережено, щоб унормував питання мови для цієї території в спосіб, згідний із єдністю чсл. держави.

«Як довго це унормування не буде переведене, має бути вживаний цей закон, але з увагою на особливі відносини на цій території».

Конституційний закон, як і ухвали міжнародньої конференції прийняв парлямент у Празі без ніякої згоди українських представників. Цей закон, як згадано, є в багатьох точках незгідний із мировим договором. Творець конституційного закону Д-р. Юлій Гитцель пише таке (чеський «Збірник правних і державних наг укг» т.ХУ.): «Ми не обовязані проголошувати артикули 10-13 приписами фундаментальними, значить — не обовязані влучити ці норми до конституційного заковП», Є це звичайне ігнорування постанов мирової конференції, а його підпирає Гитцель ще так: «Стилізація в багатьох напрямках неясна й недокладна», тому каже, що виложив постанови мирової конференції яснішою мовою («парафразував»), замість вложити їх живцем і без змін у конституційний закон.

Як виглядали ці «парафразування!» (на справді ясній мові — шахрайства) Д-ра Гитцеля з правами Закарпаття, зясуемо на кількох прикладах:

Мировий договір в арт. 10. говорить про територію Закарпаття як про самоуправну одиницю в рамцях чсл. республіки, вивінувану найширшою автономією. А конституційний закон змінює вже слова «самоуправна одиниця» на слова: «самоуправна територія» Підкарпатської Русі». Є це очевидно охота послабити правну окре-мішність Закарпаття. Про Закарпаття як «неподільну частину» ЧСР у мировім договорі ніде нема мови. Добре це відчував і автор конституції, який припускає* зміну державних границь конституційним законом. Також про якусь «добровільну злуку» Закарпаття а ЧСР нема в мировім договорі ніде згадки.

В 11. арт. договору кажеться, що територія Закарпаття буде мати автономний сойм, що буде виконувати в означених справах законодатну владу. А констит. закон змінює це місце, бо каже, що «сойм е компетентний ухвалювати закони». В цьому ж арт. говориться далі, що Закарпаття буде мати губернатора, якого має іменувати президент чсл. республіки й який має бути відповідальний перед соймом Закарпаття. А конституційний закон каже, що «на чолі стоїть губернатор, якого іменує президент чсл. республіки на внесок влади, а який є відповідальний також перед соймом Підкарпатської Русії». Виходить, що згідно з мировим договором іменувати Губернатора має й може тільки президент республіки, а констит. закон каже, що аж тоді, як влада прийде з відповідним внеском. Договір каже про відповідальність губернатора лише перед соймом, а конституційний закон каже, що «також» пе-ред соймом —- отже ще й перед кимось другим. Тим-самим і сойм, і губернатор віддані в курателю. Губернатор не є начальником виконавчої влади в автономній території, а державним урядовцем якоїсь ранги, якого іменує президент республіки на внесок влади так само, як усіх других урядовців, а не як президента краю, якого іменування потребує, подібно, як іменування міністрів, тільки підпису президента республіки й сигнатури відповідного члена влади.

Чех проф. Д-р. Вавржінек («Основи конституційного права» в чеській мові) пише про це так: «Наше конституційне оформлення становища губернатора не е в згоді з мировим договором. Згідно з мир. договором має бути губернатор назначений безпосередньо президентом республики без співучасти нашої влади й має бути відповідальний виключно перец, тамошнім соймом. Одначе наша влада; підпорядкувала собі губернатора, а тому, що влада є відповідальна перед нашим празьким соймом, є отже за її посередництвом та|кож губернатор відповідальний перед нашим соймом. Мав остатися підчинений безпосередньо президентові, без підчинення владі… губернатор не є намісником, але мав би бути самостійним найвищим уря-довим органом окремої території».

Далі конституційний закон постановляє, що ухвали автономного сойму буде підписувати «також» губернатор, коли президент республіки подасть на них свою, згоду власним підписом. Як відомо, на ухвали парля-менту республіки має президент також право «вета»

(спротиву), але це не є Його останнє слово, бо коли парлямент остаточно щонебудь ухвалить способом, приписаним коституційними законами, то ухвала ця стає вже тимсамим законом, хоч би президент поклав був своє «вето» (в це так зв. вето суспензивне). Одначе цього права не має вже сойм Закарпаття: вето президента уневажнює ухвалу оконечно, вона не може бути законом (так зв. вето абсолютне).

Відносно границь Закарпаття мировий договір каже, що їх мають оприділити «союзні й заприязнені держави» (Антанта). А чеська конституція змінює цю постанову й каже, що границі Закарпаття встановить конституційний закон. Себто напр. границі між Закарпаттям і Словаччиною встановлюють чехи й словаки в празькім па.рляменті, а Закарпаття не може перешкодити рішенню в користь обох більшостей.

Міжнародній договір гарантує Закарпаттю «відповідну репрезентацію в парламенті ЧСР… Але ці посли не будуть мати права голосувати в чсл. парламенті в таких законодатних питаннях, які належать до руського сойму». Костит, закон не згадує ні словом про права, й обовязки послів і сенаторів із Закарпаття. Може цей закон дає педставникам Закарпаття більше, ніж мировий договір? На ділі е так, що по думці закону посли з Закарпаття мають право голосувати в уїсіх законодатних питаннях, отже й у тих, з яких їх виключає мировий договір. Але за ціну допущення 9 послів із Закарпаття до голосування в усіх державних справах, конституція присвоїла собі право рішати в питаннях, що належать до сойму Закарпаття. Тому то й зроблено так, що до празького парляменту не вибирає своїх заступників закарпатський сойм (зрештою його до сьогодні нема!) і таким чином він не може їх робити відповідальними перед собою, але вибирає їх просто населення. Все це зроблено на те, щоб празькі посли з Закарпаття легко попадали в конфлікт із закарпатським соймом. Ще одна затія на єдність Закарпаття.

З дальших фактів обстригання автономії наведемо ще таке: Новеля до «Генерального Статуту» давала чеській владі право остаточно рішати справи, в. яких не може порозумітися губернатор з віцегубернатором. Віцеґубернатор був шефом цивільної управи, що була центральною владою на ціле Закарпаття. Складалася з декількох ніби незалежних рефератів, що мали б мати характер неповноправних міністерств. З новелі ясно випливало, що як губернатор, так і віцегубернатор та вся цивільна влада повинні підлягати б лише державній владі, як цілості, а не поодиноким міністерствам. В 1937. р. на основі закону ч. 172., що мав бути «першим кроком» до автономії, непорозуміння між губернатором і віцегубернатором або якимось урядом на Закарпатті не вирішує вже влада, а поодинокі міністерства. Тим робом став губернаторський уряд лише другою інстанцією поодиноких празьких міністерств, яких влада поширилася на ціле Закарпаття й у тих справах, які належать до автономії.

Стільки найбільше яскравих обмежень правних основ автономії Закарпаття. Коли б навіть ЧСР хотіла, здійснити сьогодні цю «автономію», то вже не було б що багато здійснювати. Празькі правники вчинили з автономії Закарпаття, як гарантованого міжнароднім договором права — немилосердно покалічене єство. І при штучній підтримці його при житті не вийде ніяка автономія, а ситуація, в якій ні жити, ні вмирати.

Чеська практика перекреслює сьогодні всі ті мізерні рештки, що остали ще після законно-теоретичних обезправнень Закарпаття. На чолі цих беззаконій стоїть факт, що чехи досі не переведи виборів до сойму Закарпаття, хоч «Ген. Статут» постановляв, що це має статися до 90 днів після скликання парляменту в Празі. Коли має бути сьогодні видимим знаком «автономій» Закарпаття його губернатор, то це кпини над здоровим людським глуздом. Губернатор є чисто репрезентативною фігурою на лад тих індійських чи яких там «князів», що їм дається з метрополії гроші й репрезентацію, щоб за їх благословенством самим панувати…

Закарпаття не має автономії – – НІЯКОЇ на практиці, а майже ніякої по букві решток чеських «гарантій». Справа автономії стала хіба барометром, який показує успіхи або неуспіхи чеської закордонної політики. Скільки разів стає важким міжнародне положення ЧСР чито завдяки мадярському ревізіонізмові, чито завдяки загостренню відношення з Німеччиною — стільки разів починаються деклямації в Празі про «перші етапи» автономії, про «братерську любов чехословацького народу до посвояченого карпаторуського племені» і т. д. “Але на ділі все остае по старому.

Закарпаття виставлене на розбивацькі зазіхання Праги, що досягли ніде нечуваних в Україні своєю безсоромністю розмірів; воно в матеріяльній нужді; чехи е в ньому провідною верствою, українці вважаються нацією-парієм, з якою не треба рахуватися. Надійшла хвилина, в якій Закарпаття і за ним вся українська нація мусять сказати тверде: ГОДІ! Хвилина відповідальна незвичайно — тому дуже ясно треба з ясувати собі ситуацію й витягнути з неї розумні висновки.

В 1920. році не багато бракувало, щоб Закарпаття змінило було свойого пана з чехів на мадярів — очевидно без того, щоб хтось питав закарпатських українців, чи вони бажають цього чи ні. Вже тоді могла :ататися та небезпечна річ, яка в такій чи іншій формі загрожує Закарпаттю й нині: стати щераз безвольним :Обєктом політичних торгів других. Тогочасну ситуацію варт Ширше змалювати, бо вона криє в собі ба-тато повчаючих моментів.

На початку 1920. року готовилися до остаточної розправи Москва й Польща у війні яку вже другий грік обі ці держави тоді вели. Антанта мусіла подумати як озброїти Польщу, але стрінулася в цьому напрямку з низкою перешкод. Вже давніше призначили були для Польщі зброю німецької армії Макензена (що воювала проти Румунії), яку треба було подорозі через Мадярщину розброїти. Це не вдалося — Польща дістала всього 1—2 вєнного матеріалу з захоплених решток армії Макензена, яка сама вспіла майже вся прорватися зброї французьких частин із Македонії, які покінчили там операції.

Виринув тоді інший плян – полякам проти Москви мали допомогти мадяри. За цю поміч Франція обіцяла зворот значних територій, котрі були окуповані поляками, чехами, сербами та румунами.100.000 мадярська армія, пройнята протибільшоицьким духом після недавнього скидування режиму Куна у себе – мала йти на поміч Варшаві. За це мав відбутися в Банаті плебісцит, деякі частини колишньої мадярської території мали дістати автономію. Крім цього від Чехословаччини назад мала дістати Мадярщина назад Закарпаття. Також певні поправки на користь Мадярщині мали статися на румунському та югославському кордонах.

Поляки відступають перед москалями і собі благають помічі в Мадярщині. Це порозумівається із Румунією і ЧСР у справі переправляння частин до Польщі. Мадярські сили сконцетровані вже у великій тайні на кордонах із ЧСР, але Прага вже заявляє, що мадярську армію не пропустить. Так мадярської зброї не пускає ЧСР до Польщі. В Мадярщини є пляни затакувати ЧСР і силою відібрати Закарпаття, на яке зросли були загострені французами мадярські апетити.

В справу вмішується Англія, яка після війни де тілкьи могла заваджувала зростанню впливів Франції. Лондон радить у Будапешті не прийняти до відома обіцянок французів і не атакувати ЧСР. Льойд Джордж обіцяв мадярам при цьому, що найвище до року мадярський мировий договір буде зревідований. Мадярщина підписує договір у Тріянон, в якому годиться на свої теперішні кордони, а міжчасі Польща теж при помочі східньо-українських частин, звільниться від московської окупації.

У цих подіях важне для нас таке: Закарпаття могло одного ранку збудитися вже під мадярським режимом і з дива не вийти, як це так ніхто не питався українців, у числі понад пів мільйона, про їхню волю, і що це таке сталося з сен-жерменським договором, підписаним перед кількома місяцями? Такі самі можливості, як тоді, існують і по сьогодні — при чому партнери торгу можуть бути змінені або й ні. Треба тому пригадати сьогодні тим, хто диктував післявоєнні договори й їх сьогодні завзято боронить, що перед кільканадцятьма роками він сам ці договори вважав шматками паперу, які готов був подерти КОЖНОЇ хвилі 1 З цих же подій можна також вивчити становище Англії до середньо-еврол. справ: зараз після війни вона хоронила непорушність відносин у страху перед силою Франції, сьогодні боронить тієї непорушности в страху перед оилою Німеччини.

Стверджуємо: перша небезпека, яка вже раз грозила, грозить і далі Закарпаттю; цією небезпекою: стати предметом порозуміння між якимись державами, і на підставі цього порозуміння впасти жертвою чито збройної, чито мирної окупації новим займанцем. Друга небезпека лежить у тому, що між українцями чито Закарпаття, чито поза ним — можуть знайтися сили, які будуть готові запродати Закарпаття якійнебудь чужій силі.

Як приклад такої можливосте можна навести «бу-дапештенський акт» т. зв. гетьмана Скоропадського, який за невеличку суму обіцяних (навіть не виплачених) грошей підписав у 1929. році в Будапешті договір, яким зрікся Закарпаття в користь Мадярщини. Такі «договори» — скаже хтось — це сміхотворні речі сміхотворних людей, які нічого не мають, отже й не можуть нічого зрікатися… Однак нагадаймо собі всі ті документи, що про них вже була мова на початку, а які чехи предкладали мировій конференції в Парижі! Коли міг грати ролю якийнебудь документ збаламученого робітника Комарницького або хочби карієриста Жатковича — то чому не мав би грати ролі, як би цього треба було мадярам, «договір» Скоропадського?

На ці справи Закарпаття мусить бути чуйне й негайно сказати своє слово протесту, як денебудь щось такого сталося б. Закарпатці мусять бачити відкритими очима ролю скоропадщини, яка далі снує авантюри в справі Закарпаття, так само, як ролю різних місцевих агентур чужих сил, які готові привести на Закарпаття чито мадярські, чито польські багнети, і накласти своїм братам на, місце одних нові займанщицькі кайдани! Так само як ролю різних «рад» у Будапешті, що живуть сьогодні за мадярські пенго й чекають на посаду нових мадярських Бескидів і компанії!…

А далі: хто це з закарпатців став опорою чеського режиму на Закарпатті? Це були ті, які склавши присягу новій державі, не тратили далі ні на хвилину надії, що Закарпаття верне під Мадярщину. Це були ті, що вважали себе білою кістю, що пнулися на ті верхи, які займала до війни мадярська інтелігенція на Закарпатті, і після війни не могли ніяк виповісти голосно, що вони й закарпатські низи — це одно. Це була та здеморалізована верхівка, яка е серед усіх автохтонів по ко льоні я х і яку всюди однаково використовують імперіалістична режими. Ця верхівка вчепилася всіми силами .московщини, що їй підсунули самі чехи, спровадивши московських емігрантів на Закарпаття, і сьогодні заспокоєна, бо має теплі посади й гріється далі думкою про свою «вищість». Цій поводі най гидкішого помету людської нікчемносте — Закарпаття мусить виповісти активну й безоглядну боротьбу!

Оскільки е між цими людьми справді добрий у своїй основі елемент, то він скоро буде мусіти оприділитися — хто ж не заверне з злочинного шляху, ЦЬОГО мусить досягти слушний народний гніві Внутрішню атмосферу на Закарпатті мусить прочистити енергійна акція проти національних зрадників!

Ми вказали на всі ті моменти, яких має уникати Закарпаття, на всі ті загрози, які Закарпаттю грозять і на конечну передумову виповісти активнішу, ніж досі, боротьбу зрадникам і запроданцям. В імя чого вести цю боротьбу? Як відноситися на далі до Праги? Що позитивного має чинити Закарпаття? Який додати ний плян діяння воно має видвигнути і як його здійснювати? Яку практичну розвязку свого майбутнього воно повинно поставити?

Політична проблема Закарпаття не може бути відірваною проблемою. Вона належить до цілости ідеалів і змагань 45-мільйонової української нації. Цьо-го мусить бути свідоме Закарпаття й це мусить воно дати недвозначно зрозуміти світові. Тільки в рамках розвязки майбутнього всієї України лежить і майбутнє Закарпаття. Так само як доля Закарпаття на ближчий час мусить вирішитися по лінії інтересів всієї української нації. Отже включити себе всеціло в широко розгорнутий сьогодні фронт всеукраїнських змагань — в основних заложениях і практично-організа-ційно! Це перша передумова успішносте й правильносте поставлення питання Закарпаття.

Першим практичним висновком буде тут створення в імя власних ідеалів, власної політичної сили — в протиставленні до всіх агентур Праги, Москви, Будапешту й Варшави, які діють на Закарпатті. Цим агентурам мусить бути виповіджена найрішучіша війна — в імя власних ідеалів: великих, ясних, захоплюючих. В імя ідеалів революційних, що мобілізують до боротьби за Самостійну Соборну Українську Державу, що переростають усе злободенне, зводячи його до засобу, а не цілі, і влиють своїм визнавцям будуюче почуття пі-сланництва, яке вони мають сьогодні сповнити!

Українська свідомість росте на Закарпатті від війни, а головно від 1929-30. років із подивугідним розгоном. Закарпаття має традиції своїх «Народніх Рад» і державцицько-соб’орницьких плебісцитів із років 1918-19., має традиції збройного зриву, має за собою чин Тацинця з 1930. року проти провідника закарпатської зради Сабова, має, починаючи з 1929. року, величаві маніфестації «Просвіти», молоді, студеЦства, що повинно все впоїте в закарпатців почуття веЛин кої власної сили.

Закарпаття має за собою теж такі промахи, як неспроможність довгі роки станути на самостійне політичні становище, та організаційне плентання в хвості чеських централь. Як напр. застрягнення на довгі роки в мовній боротьбі, яку — попри злу волю чехів — спричинив перед роками злощасний помисл завести граматицу Панькевича, замість станути відразу ясно за фонетикою. Коли б не тодішня наша половинчастість у мовній проблемі, сьогодні може б і не зуживалося стільки українських енергій на мовному відтинку — енергій, які можна зужити в куди кращий спосіб. Половинчастість метиться у великих і малих річах.

З усього доброго й злого в минулому треба витягнути остаточні висновки й станути на нові шляхи— до боротьби за нові ідеали. НаЙважнішим заложениям для виглядів цієї боротьби буде ствердження, що в Чехословаччині іде — як вказує на це багато даних — до великих змін. Скорше чи пізніше положення зміниться цілковито. Воно має змінитися на нашу користь, а не на наше лихо. А вже ніяк не може допускати Закарпаття до того, щоб Прага могла сьогодні його коштом рятувати себе. А діється це сьогодні, бо Закарпаття не звязує чехам рук, бо Прага раз-у-раз видвигае проти домагань словаків та німців — «автономію» Закарпаття, яке задоволене й щасливе, отже — мовляв —не закидайте нам злої волі. Закарпаття, мусить сьогодні не бракнути в проти-чеському фронті других націй ЧСР! Це конечне не задля ‘симпатій до цих других націй, а» для найваж-аіших інтересів самого Закарпаття.

Коли Закарпаття не почне сьогодні говорити сильною, і то дуже сильною, мовою, то в найближчому майбутньому або впаде жертвою мадярсько-польських

зазіхань, або втратить не тільки всі вигляди на справжню автономію, але й те, що має. Бо починати думати в критичну хвилю, коли напр. чехи втратять судетський край, чи в час інших рішаючих подій буде запізно.

Треба рахуватися з тим, що справа судетських німців у ‘ ІСР на довшу мету перерішена. В це можливо не вірить Прага, але це мусять брати на увагу оті, що реально оцінюють ситуацію. В момент успішного завершення змагань судетсы4их німців, вся ЧСР незвичайно захитається й чеська національна думка стане на вирішальній історичній точці. Саме в цей критичний момент Закарпаття зможе підперти активно й зможе зреалізувати свою ідею. Ми переконані, що ця ідея найде тоді відклик і серед чехів, і серед других заінтересованих чинників. Під умовою — що з нашого боку почнуться кроки до ясно назначеної мети — вже від сьогодні!

Яка це ідея Закарпаття? На місце сьогоднішнього ЧСР має повстати три вповні самостійні держави: Чехія, Словакія й Закарпатська Україна. Річ ніяк не фантастична — коли існує Люксембург, Андора, й Ліхтен-штайн — і то існує на довшу мету, то чому rie має повстати Українська Закарпатська Держава — на якийсь час, поки не злучиться з Києвом? А Чехія й Словакія можуть удержуватися як самітні держави, взагалі на довшу мету. Закарпаття мало б стати завяз ком української державности! Звідси мала б розпочатися велика українська акція допомоги Східнім Українським Землям у ЇХ боротьбі за повалення большевизму.

Ця ідея така велика, така сильна й яскрава — що коли видвигнути її з могутнім розмахом і умілим підходом на Закарпатті, вона; знайде багато, багато но-вих тисяч активних борців — і розібє в пух противників національної ідеї на Закарпатті.

Самостійні держави: Чехія, Словакія й Закарпатська Україна заключити можуть тісний пакт приязні. їх незалежність буде міжнародньо заґарантована, Мадярщина дістане ті етнографічні скравки нинішньої ЧСР, де мадярське населення творить більшість. Польща може дістати своїх 80.000 поляків, що живуть нині в ЧСР, тільки тоді, коли згодиться на злучення з Закарпатською Україною своїх теперішніх територій (Галичина, Волинь, Поліся, Холмщина, Підляшя). Інакше цих 80.000 остане при Чехії. Конечно, щоб поволі формувалося нове обличчя середньо – східньої Европи на національних принципах. Бо годі сьогодні напр., Польщі в імя національного принципу віддати 80 тисяч поляків у ЧСР тоді, коли ця ж Польща у відношенні до українців про ці принципи нічого не хоче чути. Нова Европа мае будуватися на послідовності, а не на облуді версайського зразку!

Така розвязка чехословацької проблеми перешкодить повстанню спільних мадярсько-польських кордонів, що вело б напевно до захитання рівноваги в сер. Европі. До цього зокрема не допустила б ніколи Німеччина. Закарпаття прийме до себе значну частину української політичної еміграції з різних країн Европи й цим розвяже у великій мірі ‘сьогодні складну для низки держав проблему «бездержавних» сингальців. Закарпаття відживе культурно-господарсько, в ньому заінвестує багато капіталу українська заокеанська еміграція й завдяки цьому втягнеться ця занедбана закутана в сферу світового господарського процесу. Це перші моменти, які робити будуть цю розвязку при-емливою для сторонніх сил. Всі три звязані союзом держави мусять станути на виразно протибольшевиць-кі позиції. Чехія мусить зрозуміти, що оборониться на заході тільки тоді, коли не даватиме Німеччині аргументів,, що вона пляцдарм большевизму в серед. Европі. Гадаємо, що Прага, хоч і пізно, зрозуміє після ударів збоку Німеччини, на скільки сама їх стягнула своїм союзництвом із Москвою. Німц&.не хочуть і не потребують — як заявляли вони вже багато разів — чужих національно територій. Але й пісрія повороту судетських німців до райху, Німеччина не лишить чехів у спокою, коли вони не перестануть шукати рятунку в Москві. А цей рятунок це й так нісенітниця. Словакія большевизуючою ніколи не була. Закарпаття від першого дня своєї державИости розвиватиметься як иротибольшевицька сила: мілітарно, пропаґандивно і т. д., воно стане базою, з якої йтимуть удари Москві — на поміч поневоленій Україні.

Коли всі три держави будуть у тісному союзі, але будуть усе ж самостійні, — то це буде запорукою що не буде між ними спорів, що, в цьому закутку Евро-пи відносини устабілізовані. Тоді й Англія, і Франція, і Німеччина, і Італія загарантують незалежність усіх трьох держав, бо це буде лежати в інтересі всіх потуг, щоб ні одна з трьох держав не втратила незалежности в нічию користь. Це зокрема єдина приємлива роз-вяз’ка для Англії.

Така тільки розвязкаї майбутнього можлива сьогодні для Закарпаття — і тільки така розвязка буде означати, що Закарпаття зрозуміло свою ролю супроти всієї України в сьогоднішній вирішальний мент і врешті тільки образ такої розвязми двигне остаточно українську ідею на Закарпаїтті могутньо вперід із сьогоднішньої недостаточної активности. Закарпаття може рахувати на моральну поміч українських державницько зрілих сил решти України. На ‘свідомій українській еміграції в Америці лежить сьогодні вирішальне завдання: почати білльш посилену, ніж досі, акцію між заокеанською еміграцією з Закарпаття за приєднання її для великої ідеї.

Коли найдуться на Закарпатті сили, що готові будуть боротися за світле майбутнє, то вони складуть собі розумний і доцільний плян тактики на сьогодні. Цією тактикою може бути боротьба за права, зага-рантовані Закарпаттю Масариком в Америці й міжнароднім договором у Сен-Жермен та за скасування всіх пізніших об кроєнь цих прав. Формально Прага мусить негайно враз із у ступками другим націям ЧСР — змінити конституцію держави в тих місцях, де поменшені права Закарпаття шляхом перекручень договірних зо-бовязань чехів.

Добре буде, коли Прага вже сьогодні буде свідома, що боротьба Закарпаття за повну автономію це тактика, а властива мета — незалежність Закарпаття, як завязка української державности на всіх українських землях. Чехи сьогодні за слабий противник, щоб доцільно було надто закривати карти перед ними.

Знаючи дотеперішні методи Праги, Закарпаття мусить, не зважаючи на те, чи- формально чехи підуть на уступки чи ні, в найрішучіший спосіб боротися за такі негайні й практичні домагання, як: ліквідація всієї дотоперішньої практики чехізації Закарпаття (уряди, інколи й т. д.); за соціальне піднесення мис на Закарпатті — парцеляцію поміщиків, відобраний землі чеським кольоністам, комасації, меліорації, довго-речинцеві кредити для целян і т. д.; треба натискати на Прагу, щоб зірвала звязки з Москвою й заборонила комуністичну партію; категорично домагатися, щоб чехи забрали з Закарпаття всіх московських емігрантів і перестали привілєювати місцеве кацапс/гво; коли обі передумови стануться — домагатися скликання закарпатського сойму; домени й копальні мають перейти в заряд автономного Закарпаття, для жидів треба завезти «нумерує клявзус» у промислі й торгов-лі і т. д. Врешті одна з найважніших справ — прилучення до Закарпаття української території в сьогоднішній .Словакіїг Справа може мати вигляди зокрема тому, що Прага можливо схотіла б посварити словаків з українцями, відриваючи українську територію від Словакії.

Закарпаття мусить бути готове до боротьби всіми засобами, не вагаючися «розгнівати» чехів чи словаків — оба ці народи, скорше чи пізніше, шукатимуть нашої приязні, бо вона їм буде дуже потрібною. Закарпаття мусить стати негайно клубовищем політичної енергії. Декляраціями, резолюціями комітетів і газетними статтями мало тут осягнути. Треба уживати методів, які не грішили б знову половинчастістю — тоді, коли вигляди на повний успіх — не тільки на демонстрацію для демонстрації — мае сила, чин, тверде слово мас.

За Закарпаттям у його боротьбі стоїть чуттьово ввесь український нарід. Тому, що ця боротьба йде за інтереси 45-мільйонової української нації, то політично Закарпаття може орієнтуватися тільки на ту єдину соборну понадпартійну силу української дійсности, якою є організований український націоналізм. В тісному по-вязанні з ним і сто су юч и його організаційні методи, Закарпаття виробить собі певну особливу їх надбудову. Ця надбудова буде пристосованою до сьогоднішніх вимог боротьби на Закарпатті. Кажучи коротко: сполука політичного легалізму з організаційною перебудовою й метовим назначениям, які доповнюють і переростають цей легалізм.

УКРАЇНЦІ НА ЗАКАРПАТТІ. (Декілька числових даних)

У звязку з тим, що Чехословаччина стала центром міжнародпьої дискусії, варт і українським читачам дещо пригадати собі з статистики національностей, що замещкують цю поверсайську державу. Ця пригадка тим більше на часі, що в цій широкорозведеній дискусії дуже мало говориться про положення українства на Закарпатті, про його політичні напрямні та про майбутню долю. А українство творить дуже поважний відсоток і території, і населення ЧСР.

Українська територія в ЧСР себто: адміністративна частина Закарпаття й Східня Словаччина (все це разом творить із окупованою Румунією Марморощиною — українське Закарпаття) виносить 15.000 квад. кільо-метрів з 749.000-ним населенням. На підставі»,чеської статистики з 1930. року жило в ЧСР — 549.169 українців, ц. є 3,79% всего населення. Нажаль, українські джерела подають число українців лише на 526.000 себ їм то на 23.000 менше, ніж чеська статистика й німецькі джерела.

Коли до числа українців додамо ще річний приріст, який у рр. 1933 -— 1935 виносив 17,84 — 17, 96 на тисячу мешканців — т. зн. за час останніх 8 років зросло число українців на Закарпатті на яких ?80.000 так, що тепер живе в ЧСР коло 630.000 українців. На укр’аїнсь)а,й- т)ериторіі[, окупований Чехс^сЛоваччиною живе коло 860.000 населення.

Дуже цікаво виглядає т. зв. вікова піраміда українського населення на Закарпатті. Вона найкраща з усіх пірамід поодиноких національностей, що входять у склад ЧСР, як теж одною з найкращих в Европі. Евро-пейські знавці рухів населення зачислюють віковий розподіл Закарпатської України до найкращих в світі й наводять його, як доказ здорового розвитку українського народу на Закарпатті.

На 1.000 населення з кожної нації було дітей від 0 — 14 літ: українців — 379,8, мадярів — 288, поляків

— 270,9, чехів і словаків — 265,1, німців — 227;1. Це доказ сильного приросту українства.

В чеському переписі населення з 1930. року подано теж, скільки дітей приходить на одно подружжя по національностях. На 100 подруж припадало без-дітних: у німців — 17,98, чехів — 15,6, поляків

— 15,47; мадярів — 14,47, а в українців лише 13,08. Зате пяти-, шести-, семи- і восьми-дітних подруж було В українців найбільше, себто 26,48 відсотків усіх подруж, в чехів лише — 17,26 відсотків, а німців лище

— 17,05%.

Про приріст українського населення на Закарпатті вже подано вгорі, він виносив до 1935. року біля 1,8 відсотків. В цей сам час приріст німців хитався між 0,55 — 1,9 проміллє себто був “десятикратно менший, а чехів між 2,5 — 4 проміллє. Дещо зближено до українців стояв приріст словаків, що виносив коло 1 відсоток річно.

Природний приріст українського населення міг би бути далеко більший, наколи б смертність була така мала як у чехів, або бодай у словаків при тому самому стані народин. Тоді природний приріст українців виносив би 2,4% згл. 2,2% (себто 24 згл. 22 проміллє) річно.

В роках 1933 – 1935. чисуіо народин українських дітей на Закарпатті виносило 3,56 — 3,66% річно, а смертність українського населення — 1,76 — 1,78%

Цей стан ще більше погіршився в 1936. році. В адміністративній частині Закарпаття зменшилися на родини в 1936. році в порівнянні з 1935. роком з 38,4 проміллє на 37, а число смертности збільшилося з 18,7 проміллє на 20,9; так, що природний приріст в адм. частині Закарпаття зменшився в 1936. році в порівнянні до 1935. року з 19,7 проміллє на 16,1. І тут проявляється кольоніяльна політика чехів на Закарпатті. При великих фразах про поступ, гігієну і т.: д. смертність українського населення на Закарпатті росте. Причина цеї зростаючої смертности — це лихе віджи-влювання й лихі здоровні обставини.

Ярослав Оршан

  Закарпаття - Ярослав Оршан (41,4 KiB, 1 039 hits)

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus