1… говорити про Миколу Зерова і не сказати нічого про латину було б дивно. Найживіша з усіх мертвих мов Європи прегарно прижилася в Києві, попри те, що вона як «робоча» мова Святого Престолу та єзуїтських місіонерів автоматично набувала ознак ворожої субстанції – католиків та уніатів у Києві топили в ополонках та різали як рибу. Але латина примудрилася вписатися в прокрустову військову систему Першого Гетьманату з його неперевершеним православним фундаменталізмом та блискучою ксенофобією. В творчому доробку Зерова туляться переклади латиномовних віршів Сковороди, людини, яка чудово відобразила присмерк Першого Гетьманату, викладаючи мову Горація та Петронія Арбітра в родинах козацької старшини. Перший Гетьманат став міцним підмурів’ям вітчизняного національного міфу і був присутній у творчому світі Миколи Зерова – не лише перекладами латиномовної вкраїнської поезії, але й таким віршем як-от «Турчиновський». Спокійно можна казати про своєрідний варіант київської латини – його можна затаврувати як могилянську латину (але як чортеня з табакерки вигулькує сучасна академія-зомбі — ЦРУшна та геть нецікава ), тому ліпше було б охрестити цей пагін найімперськішої мови – козацько-старшинською латиною. Принаймні саме ця мова і є першим поверхом того вертепу, що так німецько і так гортанно можна окреслити як Zeroffwelt…

2… другим поверхом у цьому вертепі є Київ. Київ Миколи Зерова. Це – той Київ , якому випав недовгий, але чудовий перепочинок між сонливістю 19 століття та зразковою шкуродернею століття 20. Дехто схильний вважати, що у 20 столітті Київ помер. Менше з тим – Київ Миколи Зерова ще можна відшукати. Він не повністю ампутований вибухами-1941 та буржуазною забудовою 2000-их. Його можна побачити з лівого берега,перетинаючи Дніпро, його можна відшукати у тому київському закамарку, який прийнято окреслювати як «вітчизняний Латинський квартал» по аналогії з паризьким Латинським кварталом. Йдеться про фрагмент столичного середмістя між Львівською площею та вулицею Саксаганського, між Ботанічним садом та площею Льва Толстого – дивлячись з висоти пташиного лету видно божевільну геометричну фігуру, але саме в її межах консервуються будинки та двори, що розквітли під час згаданого історичного перепочинку. Кімнати з високими стелями, завжди урочисті сходи, лункі та сонячні двори, «чорні ходи» з їхніми таємницями, горища, де зараз гніздяться офіси дрібних та середніх кампаній, підвальні приміщення, у яких зараз панують ґрунтові води та щурячі племена, запілля червоного університетського корпусу – ось те, що докульгавило та доповзло до часів третьої республіки. Ці будинки викликають подив. Їхні фасади прикрашено статуями античних божеств та міфічних героїв. В них забагато простору. В них забагато потаємних лабіринтів.
Такий саме подив викликають у сучасних офісних істот вірші Зерова. Забагато зайвого. Але — саме це і є другим поверхом вертепу. Це такий собі Мітгард у Zeroffwelt…

3… найзагадковішим поверхом у цьому вертепі буде поверх третій. Проти нього рішуче повстає жлобське підсоння водевільної «халявської» Малоросії. Проти нього йде в атаку холопська та холопоманська сміхова культура – і тоді з «Енеїди» робиться масна пародія , тоді з усього вишуканого та нордичного стає правилом гнути кпини, тоді слуга сміється – тихенько у кулак – якщо пан падає з коня, тоді світом керує Шельменко-денщик, тоді Січ повстає проти Великого Князівства Руського, а Біла Церква – проти Другого Гетьманату. Недивно, що ця частина Zeroffwelt є найменш дослідженою. Навіть, ті, кому осоружні до блювоти сучасне грунтовство то консервативно-революційний дискурс мовчать як цвяхів до рота понабирали, коли мова заходить про вплив французьких парнасців на київських неокласиків. І не лише тому, що клони гарвардського чаклуна містера Грабовича не знають французької мови, а українських (та й російських) перекладів кіт наплакав. Блискуча ксенофобія Першого Гетьманату виродилася у питоме рагульство, а тюркський субстрат виявився сильнішим за нордично-германський на наших землях. Хоча мова не про це – говорячи про вплив парнасців на коло Зерова проти волі доведеться перетнути заборонену межу. Найсуворіший блокпост. Доведеться відкрити своєрідну скриньку Пандори та запросити шановних читачів покуштувати страви з отруйних грибів – як не прикро, але без певного інтелектуального садизму роздивитися третій поверх вертепу майже не можливо…

4… отже третій поверх. Французький «Парнас». Реакційна поетична школа 1860/70-их років. Друга хвиля масонсько-егалітарних революцій захлинається кров’ю. Разом з ними сходить на пси революційний романтизм в стилі Байрона. Флірт з Сатаною вже нікого не лякає і не шокує. Варвари Європи, за волю яких було модно накласти головою виявляються корупціонерами та садистами.
В Європі стає нестерпно нудно. Парова машина буржуазної цивілізації набирає обертів. Світ стає затишним та дослідженим. Зорі пораховано. Усі острови відкрито Світ перетворюється на майстерню. Або ж на крамницю. Невеличкий гурт галльських віршарів кидає виклик – і буржуазному порядку, коли пораховано всі зорі в небі, і романтичному сатанізму, помноженому на закоханість в різнобарвних унтерменшів, плебеїв та скотів.
Засновник гурту Теофіл Готьє звернеться до феодального минулого Франції – фактично створить ту країну, яку зараз шукають вдень з ліхтарем українські праві інтелектуали, мандруючи просторами п»ятої республіки. Але правдива Франція пішла на дно вправніше за Атлантиду.
Жозе-Марія Ередіа порине з головою в античний світ. Його вірші радо перекладатиме Зеров. Вони увійдуть до усіх антологій. Єдиний не античний вірш про конкістадорів вийде за межі власне красного письменства. На ньому не гірш аніж на «Декалозі українського націоналіста» буде підростати не одне покоління українських революціонерів – від Ольжича до теперішнього керівництва «Патріота України».
Шарль Леконт де Ліль буде оспівувати екзотичний світ французьких колоніальних володінь. Жодного перекладу цього поета у зеровському доробку не виявлено, хоча в одному з віршів саме Леконт де Ліль та Ередіа означаються як передтеча неокласиків.
Приблизно в той самий час, коли творили парнасці, в Російської Імперії, славянофіл-витівник Самарін вигадує термін «консервативна революція». Приблизно таку «революцію» парнасці намагалися здійснити в красному письменстві. Хоча, це дещо інша співаночка…

5… звісно, між ціми трьома палубами або ж поверхами існують свої потаємні ходи та закамарки. Про них мова піде дещо далі, але поки що ми окреслимо ці три рівні Zeroffwelt – а) козацько-старшинська латина та створений нею корпус латиномовних творів;
б) Київ — як місто та культурне середовище початку 20 століття;
в) французький літературний гурт «Парнас» — як взірець. Принаймні у літературній техніці.
Не важко уявити гнів тих гієн, які зараховують себе до професійних «українців». Ці істоти із ще не переброділим СРСР в жопі вчать нас любити Україну, виходячи з суто холоп- оманських та плебейських архетипів. Їхня міфологія побудована на шкідливому та антикашатрійському геть не маскулинному ресентименті, але у третій республіці подекуди важко писати про певні речі не оглядаючись на їхнє слизьке кодло.
Далі піде мова про Консервативну Революцію в українському контексті, тому уявити їхню реакцію можна наступним чином – у глухому селі взимку рипіння сніг під чоботами чується дуже-дуже далеко. Собаки починають люто несамовито брехати, але важко повірити в те аби подорожній відмовився йти далі через собачу веремію. Ми рушаємо його слідами під пекельний акомпанемент оскаженілої дрібної псоти…

6… знову ж таки важко говорити про Зерова та оминути нашу поразку в української визвольної війни 1918-1921. Зеров часів Російської Імперії може вже й сформований doctus poeta, але ще не «панський щєнок». Жлобська Малоросія ще не наковталася важкого націонал-більшовицького самогону.
Причина поразки Другого Гетьманату – занадто аристократична форма правління. Причина поразки УНР – надто мало лівацтва. Російські більшовики прегарно усвідомлювали тюркську степову ординську природу та породу « украинского мужика» — вони ліпше за людей Петлюри та Скоропадського знали коли, що і як казати.
Петлюра та Скоропадський – нащадки двох різних пагонів звичаєвого козацтва, кшатрійської касти, представники нордичного субстрату не розуміли ту бидлятину, для якої орна земля була підставою екзистенції.
На жаль, станом на 1918 козацтво ( хоч і існувало як окремий соціальний стан у корінній Україні) поступалося кількістю суто землеробському класові, до того ж тотальне покозачення -1650их років суттєво розбавило суто нордичну складову в цій касті.
В 1918 вже не було кому тримати країну за горло-малоросійське дворянство, яке ставило на Другий Гетьманат та дрібна або ж середня аграрна та провінційна буржуазія, яка могла б стати основою українського фашизму під Петлюрою не мали відповідного рівня пасіонарності та здорової пажерливості.
Соціалістичний гонокок уразив інтелігенцію плебейського походження та поодиноких інтелектуалів-холопоманів. З крові та лайна розстріляної республіки та розстріляної неогетьманщини народилася УСРР – країна хамська, плебейська та приречена у свої недовгій фронді, яку пафосно називають «національним відродженням».
Попри те, що за часів УСРР не лише в письменстві, але, також, у малярстві та архітектурі розквіт певний стиль, який можна умовно класифікувати як комунофашистський (Яновський/Хвильвоий/Йогансен-Бойчук-будівлі радянського Харкова), той творчий напрям, який уособлював Микола Зеров та гурт неокласиків міг бути потрактований як прикро недорозстріляна частина розстріляної контрреволюційної Вкраїни. З рештою, неокласиків розстріляють (як майже все коло Зерова) або з хрустом зламають об коліно (як Рильського) – цікаво, що разом з ними розстрілюватимуть та ламатимуть з не меншим хрустом націонал-більшовиків, комунофашистів та червоних футуристів.
Перше «національне відродження» під більшовиками випасалося на дуже і дуже короткому ланцюгу…

7… тим більше дивним та відверто танатофільским в умовах цього короткого ланцюга виглядали творчі принципи Зерова – орієнтація на вже згаданий «Парнас» та на античність, попервах персоніфіковану латиною часів Першого Гетьманату, потім – власне латиною Римської Імперії (про переклад Зеровим вергілієвої «Енеїди» мова піде далі ).
В умовах того ґвалтування, яке чинили з Текстом футуристи та меншою мірою комунофашисти з «Вапліте» не меншим викликом був своєрідний культ такої форми вірша як взагалі-то чужий для Вкраїни сонет – суворість форми та суворість у доборі рим виглядали трохи що не ляпасом на тлі червоного стилістичного та словесного нехлюйства.
Тому не варто дивуватися, що Зерова розстріляли. Дивуватися можна лише тому, що розстріляли його достатньо пізно і – дякувати Богові – він встиг написати багато сонетів та перекласти багато мертвих римлян. На жаль, ми навряд чи побачимо колись його прозу. Здається, що її назавжди ковтнули нетрі радянської держбезпеки. Можна лише робити здогади що ця проза мала б нагадувати прозу одного сліпого аргентинця. Але це лише здогади, писані вилами по воді…

Далі буде …

Ігор Скрипник

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus