І Прикро про це говорити, але сучасний націоналістичний рух потрапив у засідку лихоманливого духу сектантства і банальної багатослівності.
Істотно цьому посприяла хвороблива гординя «кімнатних фюрерів» і самозакоханих отаманчиків. Україна завжди «славилась» патологічно високою кількістю поводирів на душу населення, а тому каменем спотикання для архіважливих історичних місій українства ставали міжфракційна боротьба та батальні кухонні міжусобиці. Ми не виходимо на світову історичну арену через те що майже завжди зайняті собою… Замість того щоб насаджувати українську колоніальну політику десь у Африці, Латинській Америці чи між сибірськими народами, наші пращури були з головою поглинуті «інтрігамі мадрідскава двара» що розгорталися довкола гетьманської булави. Як наслідок маємо неукраїнську нафтову Тюмень, неукраїнський Газпром, неукраїнські алмазні копальні в Конго. Окрім безперервних визвольних змагань за нами довгим шлейфом тягнеться реєстр «втрачених можливостей». І хоча поняття якими я завершив попереднє речення є надбанням Гайдегерової філософії, іноді закрадається підозра що формулу «втрачених можливостей» німецький мислитель вивів на підставі вивчення українського історичного досвіду.
Нехай хід моєї думки до міри гострий і несолодкозвучний … Але тверезість у розумінні власних недоліків матиме більше корисних наслідків ніж гедоністичне мастурбування на власне зображення у дзеркалі. Ми повинні знати власні недоліки, адже, у протилежному випадку неможливим стає їхнє викорінення.

ІІ Праве середовище уражене вірусом єретичності. Тріщини через які він просочився в наші лави дав Автономний Опір. В багатьох містах України, сформувалися розрізнені хаотичні купки юнаків, які з бібліотечним ентузіазмом захопилися моделюванням полярних ідеологем.
Метою цих експериментів було популістське привернення до себе уваги через сповідництво екстравагантних політично-світоглядових коктейлів. Відчуваючи в собі «неземні інтелектуальні спроможності» адепти цього руху всотали велетенську дозу книжкового матеріалу і у теплих аудиторіях розв’язали язичок на тему якобінських диктатур, термідоріанських режимів та к-сяжних ідей чучхе.
Їхніми вустами заговорили маленькі тепличні «фюрери» яких вони потай виношували за пазухою протягом років. Тисячні армії прихильників вони хотіли завоювати не стільки силою вольових вчинків, скільки волемовними повчаннями у вигляді інтернет-публікацій та лекцій.
Логіка життя неодноразово доводила що усний політичний фольклор не може слугувати цементуючим елементом для об’єднання людей у рухи та партії. Зазвичай він призводить до діаметрально-протилежних процесів, адже кожному з нас відомо що «слова роз’єднують а дії об’єднують».
Любителям погратися в генно-модифіковані ідеології нагадаю що без реальної фізичної самопожертви та пролиття власної крові на фронтах боротьби за вищі ідеали, вас люди не поважатимуть. Ще стариган Шпенглер, у першій третині ХХ ст., помітив що доктринерство є аморальним явищем.
Там де простежується вольова нездатність до дій, виникає порожня багатослівність, безглузда полеміка і лекційний матеріал. Жалюгідні інтернет-мудрствування вуалюють справжню слабкість духу і відволікають інших від прямої дії. Вони майстерно замилюють погляди людям і за допомогою плутанини понять виводять їх на периферію процесу боротьби. Там де міграційна проблема та збереження расової ідентичності потребує невідкладних хірургічних втручань, купка клоунів закликає боротися за права котиків і собачок, кидати фаєра у крамниці хутряних виробів чи стягувати публіку на т.зв. «революційний марш» з написом «владу радам».
В умовах сьогодення шкідливо плодити нові ідейно-політичні гібриди з префіксом «націонал», хоча б іноді варто зважати на закони розвитку суспільства, а вони сходяться на тому, що «нашарування дискурсів призводить до розколотості ідентичності».
Закликаю усіх націоналістів не втрачати ту ідейну ідентичність, якою ми володіли до моменту з’яви на наших просторах мутнорилого зліваченого автономізму.

Дмитро Савченко

Share and Enjoy