Коментар РІД: Цей уривок із листів Окея (представника ОУН у Британії) є цікавим прикладом поступового налагодження зв’язків між українськими та британськими правими силами.

18 квітня

Регіструю копії листів Окея з Лондону до Є. Коновальця:

Лист із 19 лютого 1934 р.:

… Був я в Форейн Офіс і говорив знову з Мр. Колієром. Нав’язуючи до моєї перед тим переданої записки, він сказав, що багато з того, що я писав, вони вже знали, але також довідалися багато нового, а головно про наш націоналістичний рух.Сказавтеж, що цю записку давав читати й іншим особам, які цікавляться українським рухом.

Я ставив йому безпосереднє питання, чи, на його думку, націоналістичний рух може рахувати на якісь симпатії серед англійців, бо, наскільки мені відомо, всякий націоналізм тут засадниче досить несприйнятний.Та, додав я, як уже вияснено в записці, наш націоналізм трохи відмінний від інших, бо ми — поневолена нація, яка домагається своїх елементарних прав, і не змагає до будь-якої агресії на інші народи.

, Він дуже об’єктивно на це відповів, що в Англії є різні групи, є консерватисти, ліберали і соціалісти, а також фашисти; крім того, є ще різні впливові люди й групи, які мають свої окремі погляди, так що це вже річ наша знайти собі серед них симпатиків. Очевидно, за тими симпатіями нема чого шукати серед соціялістів, бо ці — прихильники Сов. Росії, і те, що ми вважаємо там злим, вони са¬ме хотіли б завести тут у себе дома.

— Ми, — сказав він також, — не маємо нічого засадничого проти націоналізму, тільки хіба проти зв’язків із п. Розенберґом та націонал-соціялістами…

На це я зараз же відповів, що ми з ними не маємо нічогісіньки спільного, що Німеччина нині хворобливо русофільська, що між німцями і російськими монархістами має бути тісний зв’язок і співпраця в напрямі відбудови старої російської імперії, в якій переважали б впливи Німеччини; що в цьому пляні має також відіграти ролю бувш. гетьман Скоропадський, як референт української справи; що всі познаки вказують, що Німеччина повернулась назад на свої старі політичні шляхи, а саме Берлін-Багдад, тільки через Австрію, Чехословаччину, а відтак Україну; що це нас також занепокоює, бо ми здаємо собі дуже добре з цього справу, що в цій концепції Україна буде грати ролю не суб’єкта, а тільки об’єкта: Німеччина поділиться впливами з Росією, яка буде задалеко, щоб їй самій німецька експансія на схід могла безпосередньо загрожувати. Націоналісти мають своє Бюро в Берліні, з якого ведуть проукраїнську пропаганду, стараючись зискати собі і серед німців симпатиків. Та цьому нема чого дивуватися, бо Німеччина — все таки сила. Це правда, що серед націоналістичних провідних людей були особи, які вважали Німеччину за природного союзника проти Польщі, але тільки проти Польщі, та й вони після підписання німецько-польського пакту не¬нападу перестали німців за таких уважати.

Колієр слухав це уважно і відповів, що моє заперечення йому вповні вистарчає. Проти нашої пропаганди в Німеччині ніхто нічого не може мати, що це всім відомо, що ми починаємо робити…

Останнє речення він сказав трохи з натиском, і я не можу додуматися, що він під цим розумів і чи взагалі чи думав щось інше, ніж те, що сказав…

Щодо голоду, то погоджувався зі мною, що в Україні цього року не буде краще, ніж попереднього. Я набрав переконання, що вони краще від нас знають, що там діється. Казав теж, що був у нього в цій справі і Кол. Мелон, Мр.Сміт і Місіс Крісті з Т-ва Квейкерів.Всі вони радилися його, якби помогти Україні, та він не міг їм багато порадити, бо Сов. Уряд у першій мірі сам проти того виступає. Місіс Крісті він порадив звернутися до одного жидівського товариства, яке пересилає успішно на Україну харчові пакунки. Натякнув також, що коли б Росія належала до Союзу Націй, то можна було б натискати на неї.

Передаючи йому чергову записку про українські справи, я запитав, чи не думає він, що було б добре, коли б Англія взяла в українській справі ініціятиву.

На це він виразно відповів, що його уряд у приязних дипломатичних зносинах із тими урядами, з якими ми боремося, так що він, як представник свого уряду, не може в цій справі нічого почати.

Я передав йому також книжку про голод, що видало Об’єднання.

Відходячи, я порушив також справу мого побуту і просив, чи він не міг би мені щось у цьому порадити.

Він сказав, що б я покликався на тих людей, яких я тут в Англії знаю:

— Бо бачите, — сказав він, – я ще вас не зовсім добре знаю. Та по хвилі додав:

— Скажіть, що ви приходили до мене, і можете покликатися на моє ім’я, а я скажу, що ви не большевицьких поглядів.

В одному місці в часі нашої розмови, говорячи про Мелона, він сказав:

— Та він працює з паном Макогоном, якого ви не маєте причини любити…

І тут голосно засміявся.

Я знаю добре, що попереднього разу я йому нічого не сказав проти Макогона, так що я з цього роблю висновок, що Макогін певно нас тут дуже чорно змальовував,коли не сам, то через Мелона,якого втримує Макогін. В останній стрічі з Кисілевським я сказав йому про це ще й додав, що Макогін мав нас добре посмарувати. Кисілевський відповів, що ні, а потім сказав:

— Можливо, давніше, коли між нами і ним велася боротьба. Щодо записки, яку йому останнього разу я передав, то я просив

би висловити Ваші завваги. Я бачу, що я мушу їм говорити більше отверто про наші справи, бо це єдиний спосіб направити ту “кондуїту”, яку ми тут маємо.

Мовчанка І. мене дуже непокіть. Та думаю, що ми дістанемо відповідь, як він поверне з України. Нераз мені лізуть до голови чорні гадки, що, може, ми замало секретні, що, може, наші вороги видобувають тайну наших тягів та опісля компромітують нас видобутими відомостями в очах тих людей, з якими ми переговорюємо… Та, може, ці гадки зовсім безосновні. Точно мусить бути хтось, хто точно за цим слідив би.

Був у Лондоні д-р Панейко і заходив кілька разів до мене. Як причину свого побуту тут подавав,що виїхав стрінути сина,який має приїхати з Америки, але чомусь не приїхав.

Ми говорили на різні теми. У відношенні до галицьких справ ми зовсім годилися. Він нині відноситься до ундистів так само, як націоналісти. Але в відношенні до Вел. України ми дуже різнилися. Він дуже заражений москвофільським духом. Не вірить у Вел. Україну і тамошніх людей шанує менше, ніж росіян. З великою пошаною ставиться до російської літератури. Мої непохвальні епітети щодо московської нації його видно вражали. Та я не хотів дуже загострювати наші відносини. Ми розійшлися по-приятельськи. Він дав мені поручальний лист до Сітон Вотсона, а також обіцяв дати до Вікгема Стіда. Останній ніби тепер заграницею. У Сітон-Вотсона я був нині, але не застав його в Офісі. Перед хвилею телефонував до нього, але мені сказали, щоб я кликав завтра до його дому.

Вас. Вишиваний прислав мені три поручальні листи — до Ворд Прайса, головного адміністратора преси Ротерміра, до сера Мослі і до Кол. Мелона, про якого вже була згадка. Ці листи переслав мені незапечатані, і я їх читав. Поручає мене якийсь п. Елліс, кажучи, що я в тісній співпраці з Вас. Вишиваним. Сам Вишиваний просить мене, що б я не соромився його імени та не заперечував факту, що я з ним у співпраці. Боюся, що з цього можуть вийти непорозуміння, тому вважаю потрібним втягнути Вишиваного до ОУ Н, бо зв’язки, які він мені передав, для мене незвичайно цінні.

Фашистівський рух шалено розростається, і ніхто не може знати, що в найближчому часі може статися. Ротермір став здекляровано піддержувати Мослея, а він тут — неабияка сила. Правда, що англійські фашисти нині фінансово досить бідні:самі стараються видусити від когось гроші… Але, приглянувшися докладніше тутешньому життю, чим раз більше приходжу до переконання, що нам за фактичними зв’язками треба в першій мірі шукати таки серед співзгучних нам течій, себто серед фашистів.

Лист із 22 лютого»

…Тільки-що повернувся від Сітон-Вотсона, і трохи мені легше на душі. Я телефонував за ним кілька разів усюди, і важко було мені до нього дістатися. Тому я рахував, що він дасть мені тільки пару хвилин щось сказати, і з тим я відійду. Та я мило розчарувався. Ми говорили цілі дві години. Він трохи русофіл і старався мене спочатку переконати, що, коли большевицький режим провалиться, то новий російський уряд наладнає з Україною дружні відносини в той спосіб, що дасть їй широку автономію, або й федерацію.

Я сказав, що це — виключене, та доказав йому — чому. Після довгих дискусій він почав годитися зі мною. Та на-всякий випадок я закинув йому в голову цілком нові думки, про які, як він признався, досі не мав поняття. Просив мене заходити ще. Я дав йому свою записку та, очевидно, прирік, що ще заходитиму.

Він тут також професором Слов’янського Інституту, так що не виключено, що, щоб бути з ним у ближчому зв’язку, я запишуся туди на студії.

Про нашу Організацію я сказав виразно, що вона нелегальна. Коротко кажучи, я не крив нічого.

До того Інституту записаний також і д-р Кисілевський, але він про це мені нічого не згадував.

Передучора був я також у головній квартирі бритійських фашистів. Говорив із шефом і заступником відділу пропаганди. Я сказав, що приходжу від української націоналістичної організації, яка має чимало спільного з фашистами. Це їх дуже зацікавило. Про Україну знали мало. Знали тільки, що бореться завзято проти большевиків, що лежить на дуже важливому географічному просторі,а саме між Європою і Азією,та що має в себе багато жидів.

Щодо жидів, то він додав, що ми будемо мати з ними багато клопотів.

Я відповів, що ми — не антисеміти, бо антисемітизм — ірраціональна, нічим неоправдана ненависть, але ми поборюємо жидів, бо жиди все шкодили нашим інтересам. Він погодився зі мною і сказав, що аналогічно стоїть справа і в Англії.

Питав я його, яка буде їх політика в відношенні до Росії, на що він відповів, що буде далеко гостріша, ніж тепер.

Ми запускалися також у деякі філософічні питання, в яких показувалося, що ми цілковито погоджуємося.

Він обіцяв поручити мене мр Томсонові, який, як він мені говорив, незвичайно впливова людина, яка цікавиться українською справою.

До Мослі я тепер не можу дістатися, бо він хворий.

Він висловлював гадку, що вони, брит. фашисти, прийдуть до влади вже протягом.найближчих місяців. І це не.виключено;

Вертаючись до Вотсона, то він мені також натякнув, що, коли ми рахуємо на цілковите відірвання і від Росії і від Польщі, то без помочі Німеччини не обійдемося. Я відповів йому те саме, що я сказав Колієрові. Це його досить зацікавило.

Заміток до присланих документів не роблю, хоч вони дуже цікаві. Дуже цікаві й місцями зовсім влучні замітки Органського, але я ніяк не можу зрозуміти, чому в нього така ненависть, і то засадиич а ненависть, до фашизму, чи гітлеризму. Це ж стихія, яка нині захоплює світ, і ми якраз та течія, що має тій стихії відповідати.

Певно, що ми не сміємо наосліп малпувати інших просто тому, що ми маємо відмінні від інших завдання і живемо серед цілком відмінних відносин, але засадничо ми не повинні цієї стихії цуратися. Дивно, мабуть, вразили б Органського слова Мослі, який, невважаючи на запевнення Муссоліні, що фашизм — італійська питома течія, таки твердить, що це початок — світової течії. І така культурна нація, як англійська, не тільки що не соромиться поширювати в себе цю духову течію, але устами свого лідера каже, що “нема нас за те осуджувати, що ми копіюємо італійців. Ми від Риму дістали багато розумних речей, які лягли в основу нашої культури, то чому соромитися фашизму?”

У висліді вони прийняли не тільки зміст, але й форму, себто чорні сорочки, назву і навіть емблему, себто в’язанку різок із сокирою.

Очевидно, ми не можемо занадто копіювати інших і мусимо мати на увазі наші можливості і обставини. Щодо цього я ніяк не висказуюся, бо собі на сором признаюся, що досі не знаю, чи ми, себто ОУН, має якийсь статут, чи реґулямін, чи ні. Я знаю, що це треба урегулювати, та мені особисто це не важно.

З листа з 9 березня 1934.

… Біля мене нічого незвичайно нового. Говорив я з головним адміністратором концерну лорда Ротерміра, м-ром Ворд Прайсом. Він сам цікавився справою, але говорив, що починати тепер кампанію в цій справі неможливо, бо просто читачі питатимуть “пощо?” Одначе, коли б ця справа прийшла на чергу дня і зактивізувалася, то тоді він готов піддержати нашу справу.

Спочатку він також виявляв свого роду русофільство, кажучи, що англійська загальна опінія ледве чи одобриЛа б “балканізацію Сх. Европи”.

Я відповів, що це не буде ніяка балканізація, бо українська держава, буде одною з більших світових держав, начислюючи понад 50 мільйонів людей. Крім того я старався доказати, що створення такої держави буде мати посередні й безпосередні впливи на бритійську імперію; що Росія багато псує в Азії бритійським інтересам, це ж відома річ. Як довго Москва панує над Україною, так довго вона мусітиме мати автократичний режим, що все буде встрявати в азійські справи.

Він погодився зі мною, кажучи:

— Можливо, ви й маєте рацію, мабуть, було б краще відділити Україну зовсім від Росії…

Я залишив йому дві свої записки.

Був я також кілька разів в головній квартирі бритійських фашистів і з деякими з їх лідерів заприязнився. В їх офіційному органі “Фашіст Уік”(“Фашистївський Тижневик”) було в наслідок того дві статті. Але в першій з них, через незнанні» справ, у зовсім добрій вірі дописувач згадав також про Скоропадського. Коростовець, м. і., посилає до них свої статті й Інвестіґейтора, але вони досі нічого з його магеріялів не використовували.

Я після того написав до директора “Рісерч Департаменту” м-ра Ґілмора, з яким я досить близько запізнався, автора цеї статті, та вияснив йому справу, очевидно, в дуже делікатний спосіб. Цього тижня він написав другу статтю про українські справи і цим разом опер своє писання на моїй записці, з якої деякі місця переповів живцем. Крім того, він написав мені листа, що б я його відвідав.

Я був у нього, і він сказав, що він хоче для української справи, а точніше для ОУН зробити добру рекляму та хоче написати обширнішу статтю та помістити в одному щоденнику, що має мільйон тиражу. Я дав йому інформації про наш рух, але признаюся, що був у досить великому клопоті, бо не знаю, що властиво можна подавати, а що — ні.

Я вияснив Дільморові ці труднощі, і він мене зрозумів.

Коли ми хочемо робити пропаганду для ОУН, то мусимо за всяку ціну добре розміркувати в центрі, що саме можна подавати чужинцям, а що — ні.

Ми погодилися в той спосіб, що я даю йому інформації, але він у ніякому разі не дасть до пізнання, що ці відомості походять із наших джерел.

Сам Ґілмор досить симпатичний шотляндець, але не дуже поважний. Він хоче з цього зробити драму. Та це не шкодить: щобільше про нас пишуть, то краще, хоч би навіть писали помилкові речі.

Цього місяця появилося дуже багато заміток і статтей в поважних місячниках про нашу справу. В приблизно такому ж дусі, як у “Інґліш Рев’ю” була довша стаття Моґґеріджа в “XIX Сенчюрі.”

З німцями треба якнайскорше вияснити справу »себто, якщо вони дійсно наші союзники, то мусять і як союзники поводитися, і тоді, очевидячки, ми не зможемо вести проти них ніякої кампанії. Коли ж вони не наші союзники, то ми це повинні гостро замаркувати і повести рішучу відповідну пропаганду. Бо марка “германофілів* без ніяких виглядів на фактичну німецьку поміч вам тільки* шкодить і ні чим не оправдана.

У цій справі я просив би точних інструкцій, як також повторюю | своє прохання, щоб Ви висказували час-від-часу свої думки щодо моїх записок, бо деколи, маючи на увазі добро всієї організації і всієї | нації, я гублюся, і у мене родяться сумніви щодо доцільности моїх кроків.

Також просив би я поладнати якось справу з Банком у Базі, про яку я вже згадував давніше. Вони знову писали до мене листа й

прислали відносно цього літературу.

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus