Тема  еліти дуже поширена, але при цьому  мало кому зрозуміла. Багато філософів  дають свої визначення еліти, і часто  ці характеристики суперечать одна одній. Але всі вони сходяться в кількох пунктах. А саме, що еліта – це кращі люди, а також в тому, що їх кількість в будь-якому суспільстві незначна. В чому ж кращість цих людей? В даній статті я не ставлю за мету детально з’ясувати це питання. Хотів би лише коротко охарактеризувати найцікавіші філософські погляди на цю проблему.

Одні  філософи стверджують, що до еліти потрібно зараховувати тих людей, котрі здатні приймати рішення. Згідно з цією теорією  більшість людей боїться брати  відповідальність за прийняття вважливих  глобальних рішень. Тому завжди шукають особистість, котра має відвагу пропагувати своє бачення, і сприймають або не сприймають її позицію. У випадку помилковості рішення завжди можна звинуватити автора і пристати на іншу думку. Така позиція дуже зручна, але цілком аморфна і пасивна. І власне вона характерна для більшості людей. Тому тих, хто здатний брати на себе відповідальність за рішення, і слід характеризувати як еліту.

Інша  концепція твердить, що до еліти  слід зараховувати тих людей, для  котрих відданість певним ідеям є  важливішою, а ніж страх перед смертю. Ця теорія будується на тому, що інстинкт самозбереження є одним із найсильніших в людській підсвідомості. І якщо людина заради своєї ідеї готова піти на смерть, її слід вважати кращою. Згідно з цією теорією власне ідеалісти з високим рівнем самопосвяти є творцями історії і кращими людьми.

З кожною з цих теорій можна сперечатися, але вони дають загальне уявлення про таке поняття як еліта.

Добре проаналізувавши ці теорії, можна  зауважити, що у випадку їх прийняття  до еліти можна віднести фанатичних євангелістів або «злодіїв у законі».

Отже  підходимо до наступної характеристики еліти. Еліта має два полюси: еліта  і антиеліта. І цей поділ є  одним з найделікатнішим в  оцінці цього явища. Виникають запитання: Де закінчується еліта і де починається антиеліта? Хто є носієм Ладу, а хто Хаосу?

Візьмемо  приклад середньовіччя. Ватажок  розбійників – часто владна і  вольова людина, яка має мужність приймати вважливі рішення і щоденно  ризикує життям, роблячи набіги на села чи містечка. З іншого боку лицар, багато в чому подібний, на перший погляд, за психологічними рисами на ватажна розбійників. Але він вступає в бій, захищаючи Батьківщину. Обидва вони люди, звиклі до меча і небоязкі. Але мають різну мотивацію своїх дій: один воює задля високих ідеалів, інший заради власного збагачення. Ось тут і схована основна різниця між ними. Без уміння розуміти цю різницю неможливо збагнути таке явище, як еліта.

Ідеолог українського націоналізму Дмитро Донцов, характеризуючи психологічні риси українського націоналіста, на чільне місце поставив шляхетність, а саме – вірність і відданість високим ідеалам. І в цій ієрархії цінностей на першому місці – ідея Нації. Як стрижень, як лакмусовий папірець, водорозділ між Ладом і Хаосом. Усі вчинки і дії, які робляться для добра нації, є вчинками шляхетними. Інші риси, за Донцовим, – це мудрість і мужність, яким він також дає чітку характеристику. Але не випадково шляхетність на першому місці. Власне вона є визначальною в питані, де закінчується еліта і починається анти еліта.

Отже, ми з’ясували, що, по-перше, людей, яких можна назвати елітою, в будь-якому суспільстві є незначний відсоток. Хоча саме вони і є творцями історичних процесів. Рівень національної еліти і є показником рівня розвитку нації. По-друге еліта має постійного опонента у своїх діях, а власне представників антиеліти. А що ж всі інші члени суспільства? Адже позиція всіх інших в наш демократичний час є визначальною. На жаль, вона залежить від того, хто має більший вплив на загал в даний момент – представники еліти чи антиеліти. Щоб чіткіше збагнути ситуацію, слід уявити два однакових полюси, а по середині – велику масу, яка віддає перевагу тому, хто активніше і харизматичніше накидає їй свою волю, свій світогляд, свою систему цінностей, свій авторитет. Хто сьогодні має більший вплив на український загал? Щоб відповісти на це запитання не обов’язково понад міру напружувати свій інтелект. Будь-яка здорова людина з нормальними реакціями здатна збагнути, що сьогодні на пересічного українця більший вплив мають ті люди, які важко запідозрити в шляхетності, їхня мотивація або особисте збагачення (пам’ятаєте ватажка розбійників?) або служіння псевоідеям (комунізм, демолібералізм).

І в цьому, на мою думку, одна з основних причин сьогоднішньої кризи українського суспільства. Причому в усіх сферах життя – політичній, економічній, мистецькій, духовній, морально-етичній … Усе поставлено з ніг на голову не природні для українців схеми на сьогодні більш популярні а ніж традиційні. Звичному українському народовладдю протиставляється олігархія у вигляді парламентської демократії, природному потягу українця до приватної власності – колгоспний метод господарювання, традиційним для українства високим морально-етичним ідеалам – вульгарність та розпуста. Хтось скаже, що все це зрозумілі речі. Але, на мою думку, надзвичайно вважливо збагнути суть проблеми. Адже в правильно поставленому питані є половина відповіді. А суть полягає в тому, що впливати на пересічного українця представники антиеліти мають набагато більшу можливість, аніж представники національної еліти. Не збагнувши не вирішивши цього питання, марно мріяти про вихід України з кризи.

Отже  захоплюючись політичними гаслами  чи віддаючи свій голос на виборах, ми повинні перш за все визначити  для себе, чим керується людина, котра виголошує певне гасло або балотується на виборах. І дуже часто, зосередившись на цьому питанні, можна легко збагнути, хто морочить українцям голови, а хто справді прагне побудувати державу, гідну величі української нації.

Часто у керівництві держави опиняються люди. Котрих не можна зарахувати ні до еліти, ні до антиеліти. Це, швидше, псевдо еліти. Вони за своїми вродженими психологічними рисами не здатні осягнути високі ідеали, а тим паче їх відстоювати і пропагувати. Займаючи не природні для себе становища, вони роблять не менше шкоди, а ніж представники антиеліти. Слід при цьому відзначити, що люди, виконуючи природну для себе роль, можуть принести велику користь суспільству.

Тому  слід дуже ретельно проаналізувати мотивації  дій і психологічні риси людей, які претендують на звання «еліта». Помилка в цій сфері суспільних взаємовідносин може призвести до фатальних наслідків: не правильної структуризації суспільства, не правильних політичних, економічних, духовних та інших орієнтирів. А суспільство, збудоване на не природних для цього цінностях приречене на занепад.

Тому, підводячи підсумок, хочу ще раз  наголосити: в оцінці кращих людей  слід бути дуже уважними, бо саме від  нашого вибору залежить, якою Україна  увійде в третє тисячоліття –  банановою республікою чи великою світовою державою.

Андрій  Парубій

«Соціал-націоналіст» 9 листопада 1997 року

Текст обробив  – Богдан Лазур

Share and Enjoy