Перш за все розділимо розгляд цього питання на „робітничий рух до Націократії” та „робітничий рух після встановлення Націократії”.

Що являє собою цей рух до встановлення Націократії? Теоретично – це повинні бути профспілки, реально – активні рухи зараз фактично відсутні, за винятком гірничих профспілок, що і не дивно, враховуючи умови їхньої праці. Отже цей, якомога більш загальніший робітничий рух необхідно створити, а згодом очоливши скерувати як таран в потрібному напрямі.
Так, як існуючі профспілки є повністю, або більшою мірою залежні від олігархів, і не захищають реальні інтереси працюючих, соціал-націоналізму необхідно стати організатором та ідейним наповнювачем цих об’єднань. Для цього потрібні кадри з числа працюючих в робітничих колективах наших ідейних прихильників. Ці кадри, вміло використовуючи позитивні, або негативні настрої оточення будуть готувати грунт, а згодом і очолять робітничу масу. Робітник – це по суті інертний індивід, який поодинці боїться висловити свій протест діям керівництва. Але відчуваючи за собою силу таких як він, що мають такі самі вимоги, цей страх буде пропорційно зменшуватись.
Соціальний тиск з боку прихватизаторів посилюється, створюючи умови для наростання руху – через збільшення безробітних, власники підприємств починають відчувати себе „царями і богами”, граючи на страхові людей втрати працю. Робітник терпить, накопичуючи злість та бажання помститись.
Вириваючи це „соціальне” питання у „лівих”, соціал-націоналізм розширює свою „цільову аудиторію”, тобто агітація йде не наосліп, а для тих, хто хоче почути відповіді на питання: „що є?”, „хто винен?”, „що робити, чим замінити?”. Це є нестандартним в українській новітній історії і тому більш привабливим. Залишивши іншим псевдоправим їхній стандартний набір „мова, УПА, Голодомор”, організований Соціал-Націоналізм виходить на інший, якісніший рівень. Досі це питання було віддано на поталу ворогам Держави та Нації, які, як єдину альтернативу соціальним негараздам висували свої абсолютно далекі від справжніх потреб Нації ідеї та схемки. Натомість правий рух, забувши про це, так би мовити, „матеріальне” питання, залишався неповним, половинчастим. Зараз, у зв’язку зі світовою Кризою робітничі проблеми набувають небувалої гостроти, і від їхнього вирішення, а також від політичної сили, яка візьметься за це, буде залежати доля Держави та Нації.
Що цікавить цей рух? Основні його гасла – „більше робочих місць”, „більша зарплатня”, „кращі умови праці”. Пов’язавши проблему відсутності робочих місць з байдужістю сучасної влади щодо в’їзд в країну „штрейкбрехерів” – мігрантів, проблему низької зарплатні з награбовуванням капіталів, а погані умови праці порівнявши з показовою „мажорською” поведінкою олігархічних власників підприємств, вдасться розгойдати цей рух. Казати про найбільш пекучі, злободенні проблеми, які безпосередньо стосуються простої людини, але висновки робити з точки зору соціал-націоналізму, і тоді робітники дійсно будуть вважати соціал-націоналістів виразниками своїх інтересів, і на них дійсно можна буде опертись при здобутті влади.
Треба дати надію, показати щось реально нове, Надію з великої літери. Заради якої можна пожервувати мізерними вигодами або негараздами сьогодення. Можливо це буде оновлена „Націократія”, тут не стільки назва грає роль, як те, що дасть людині моральний поштовх до дії.
„Нове Світле Майбутнє”? Так! Людина не може нормально жити без віри в краще завтра. Зараз ця віра відсутня, що і стоїть у джерел суспільних негативів.
Генрі Форд казав, що для стабільної держави необхідні максимально високі зарплати та максимально низькі ціни. Робітник ніколи не звикне до низької зарплатні, „добираючи” недоплачене крадіжками, які він розумітиме як своє „моральне право”. І ніхто його не переконає, що „красти – погано”, поки це явище не зникне з голови. Поки це не перестануть робити керівники, що своїм прикладом мають довести можливість працювати чесно. І чесно отримувати нормальну зарплатню.
Нерідко можна почути нарікання: „бандитська держава”, „країна дурнів” та подібні. В дійсності бандитизмом просякнута вся нинішня влада. Переведення незадоволення замість держави на „тимчасову, паразитуючу на державі та народі погану владу” позитивно впливає на підготовку людини до сприйняття іншої, незасвіченої в „собачому весіллі” демо-ліберальних властей силі. З Державою повинна асоціюватись лише „добра” влада.
„Виборча” компанія 2004 р. стала тестом на вміння робітнків думати. Результат цього тесту, як і передбачалось – отарний, емоційний інстинкт робітничої юрби-„населення”. Достатньо було вказати „страшного ворога” – „помаранчевих бендерівців”(або „донецько-москальських бандитів”), поставити себе в позицію захисників всіляких „общнастєй с Расєєй”, захисників від „американізації” (або захисників „їх України”) і робітники миттєво забули про переділи власності, розкрадання і розвал підприємств, жирування директорів під час проголошеної ними „відсутності грошей на зарплатні”. Спрацював собачий інстинкт вірності до хазяїна, навіть коли хазяїн і давав стусана.
Засоби агітації залежать від форми власності на об’єкт. В разі державної власності, необхідно наголошувати робітникові на корисності його праці для Держави взагалі, максимально дистанціюючи Державу від влади, яка (влада) може викликати негативні емоції, критикувати Владу, яка винна в розвалі підприємства, або інших негараздах на ньому. В разі приватної власності, робітники дуже схильні перебільшено сприймати позитиви та негативи в управлінні підприємством. Але власник сприймається ними як тимчасове явище, тому їхня підтримка „цього” директора проти „того” буде проявлятись лише при обіцянках поліпшення їхнього становища. Від створення образу (віртуального чи реального) „старого”, чи претендуючого на його позицію „нового” власника і буде залежати його підтримка колективом.
Окрім грошового заохочення для ефективності праці робітникові необхідне відчуття соціальної потрібності своєї дії, „творення добра”, самореалізації. Це дає людині можливість не тільки сліпо виконувати накази, а проявляти ініціативу, раціоналізацію. Доцільними в цьому плані будуть показові позитивні відгуки користувачів товарів та послуг.
Збільшення сили робітничого руху буде викликати збільшення протидії його вимогам з боку олігархів. Вони будуть шукати силу, здатну протистояти йому. І якщо цей рух буде опанований „правими”, то відповідно олігархи будуть підтримувати „лівих”. Це дійсно виглядає парадоксально, бо „ліві” нібито є антикапіталістичними. В дійсності ж все дуже просто пояснюється – фактична консервативність в існуючій державі є комуністичною консервативністю. Люди не пам’ятають, що було сто і більше років тому, а пам’ятають свої совєцькі часи, і тому захист минулого є для них захистом совєцького минулого. Натомість „праві” є революціонерами, бо прагнутимуть створити Нове, Нового Українця, з „Новим Духом”, як казав Дмитро Донцов. Хоча „Нове” – це як відомо добре призабуте старе, і створення Нового, є відновленням старих чеснот Скіфії, Святослава та запорожців.
В разі відносно великого в часі підготовчого періоду до Націократії робітничий рух буде змушений співіснувати з політичними партіями, поступово витісняючи їх. Враховуючі те, що майже всі партії є фінансовими проектами, а з погляду соціал-націоналізму парламентаризм є взагалі шкідливим для Нації явищем, робітничий рух, безпосередньо представляючи галузеві професійні об’єднання стане першим засновником націонал-синдикалізму, а згодом і корпоративного державного устрою. Але для цього він не повинен жодним чином нагадувати собою партію, щоб не виродитись в „професійний політиканізм”.
Від невеличких об’єднань місцевого значення, буде відбуватись вихід на загальнодержавний рівень. Це залежатиме від акційності, здатності проявити себе не тільки в рамках свого підприємства. Підключати до дії спочатку робітників спільної професії, яким зрозумілі проблеми цього роду, згодом, професії наближені, а потім далекі. На робітників приватних підприємств, розвалених прихватизаторами, впливатиме агітація, сенс якої буде в Державній підтримці, а згодом і в поверненні у власність Націократичної Держави. З робітниками державних підприємств та установ діяти буде складніше, так як у них однакове ставлення до держави яка є, і до держави, яка повинна бути. Якраз на розділенні ставлень і можна будувати засоби впливу на цю категорію.
Для фінансування діяльності руху існує два шляхи – членські внески та спонсори. Найсуттєвішою часткою будуть спонсорські гроші, але за це буде вимагатись виконання економічних, або політичних замовлень, як то: страйк на підприємстві конкурента, під реальним, або створеним приводом; зниження цін на акції навіть при недвозначному натяку на кількаденне призупинення підприємства; зменшення, або збільшення популярності політичного кандидата. Звичайно перетворення руху на керований спонсорами апарат є неприпустимим. Для уникнення цього ініціатива повинна виходити від керівництва і тоді у спонсорів буде вибір тільки підтримувати або не підтримувати фінансово конкретні пропозиції, які будуть направлені на захист вимог робітників. Згодом робітничий рух буде підтримуватись соціал-націоналістичною владою в цілях протекціонізму підприємств, маючих замкнутий цикл виробництва або маючих ринки збуту продукції та закупівлі сировини для неї в країнах, які не мають яскраво виражених територіальних, або інших претензій до України.
Нова Націократична Держава зіштовхнеться з негативним ставленням до себе з боку країн опанованих ліберальними урядами. Це проявиться як мінімум у різноманітних ембарго та заборонах на транзит товарів. Такі дії викличуть збільшення безробіття та незадоволення в середині країни. Для цього потрібно масове залучення безробітних у державних програмах а також у розбудові військової інфраструктури. Жорсткі дії по викоріненню корупції спочатку з силових та перевіряючих органів, а згодом з інших державних установ плюс стабільне отримання зарплатні, дозволять робітникам повірити Новій Владі. Побачивши ліквідацію назаслужених привілеїв люди будуть мати надію отримати і отримуватимуть їх заслужено.
Швидка урбанізація Білої Європи призводить до скорочення народжуваності населення в містах, так як велика родина доцільна лише в сільській місцевості, де і діти працюють по господарству. В містах багатодітність вигідна лише приватним підприємцям, так, як клановість і родинні зв’язки в бізнесі грають дуже велику роль. При збільшуючийся тенденції виїзду сільської молоді в міста та при збільшенні родин підприємців основне рекрутування робітничого руху буде відбуватись саме з цих двох категорій.
Заради зменшення територіально-психологічних розбіжностей, та неприпустимості ворожих спекуляцій на теми поділу Держави, „федералізації”, „регіональні мови” і тому подібні ліберальні „чесноти”, необхідно проводити трудову міграцію українських робітників всередині країни. Це сприятиме більшому зоднорідненню Нації, зменшенню містечкового та збільшенню загальнодержавного патріотизму. Відомо, що пристосування до оточення властиво після зміни місця праці або проживання, і якраз від оточення будуть залежати напрями діяльності робітничого середовища.

Соціал-Націоналістична Ідеологічна Конференція
Олександр Паладин

Share and Enjoy