З другої половини ХХ століття «нація» стала чи не найбільш спірним терміном нашого лексикону. Її визначення почали пов’язувати, то з мовою, то з культурою, то з громадянством. Основна проблема таких трактувань в неправильному розумінні функціонування національного організму. Для того, щоб зрозуміти, чим є нація, варто насамперед зрозуміти з чого вона складається. Абсолютна більшість чомусь звикла вважати, що нація складається з людей. Це абсолютно не так. Це все одно як вважати, що стіна складається з цеглин, забуваючи при цьому, що цеглини без цементного розчину, що їх зв’язує, є не стіною, а купою. Зв’язки, які єднають людей для визначення нації є вирішальними. Предтеча українського націоналізму – Тарас Шевченко, дав універсальне визначення національного організму – як спільноти мертвих, живих і ще ненароджених. І між цими мертвими, живими й ще ненародженими цеглинами національного організму зв’язуючим цементом є кров. Кров пов’язує окремих людей у роди і та сама кров пов’язує окремі роди в націю. Тому нація складається не з людей, нація складається з родів. Рід є самостійною, але не самодостатньою частиною нації. Для вічного життя родові треба встановлювати родинні зв’язки з іншими родами. Для вічного життя нації необхідно, щоб такі зв’язки відбувалися в межах національного організму.

Але визначити націю тільки як сукупність родів недостатньо, адже простою сукупністю родів є плем’я – досить примітивне людське об’єдання, особливо не обтяжене якимось загальними керівними структурами. Нація ж є надзвичайно складною сукупністю родів, що пов’язує їх зв’язками системними й систематичними. Ці зв’язки, як правило, сполучені у складну ієрархічно-організаційну структуру, яку прийнято називати державою. Втім не кожна держава є формою існування нації. Хоча кожна нація має прямувати до побудови власної держави, щоб не бути поглиненою іншою нацією. Говорити про мирне співіснування націй можна лише досить умовно, адже воно можливе лише доти, доки ці нації не висунуть однакові претензії. Так само як між родами існує лад, допоки як у класичному прикладі з «Кайдашевої сім’ї» на межі не виростає груша.

Взагалі життя нації не можна порівнювати ні з чим іншим, окрім як з життям родів. Так, початок кожної нації, як і початок кожного роду достеменно не можна віднайти, адже батьки «засновників» нації чи роду мали своїх батьків, які також належали до цієї ж нації чи роду. Втім, кожна нація, так само як і кожен рід має момент, коли вона/він формалізувалися – рід вперше отримує прізвище, а нація – етнонім. Хоча прив’язувати окремий рід тільки до конкретного прізвища, а націю – тільки до конкретного етноміну не можна. Так князі Острозькі не були іншим родом, коли їх предки були Рюриковичами, а українці завжди були українцями, і коли їх називали русами, і коли вони називалися козаками. Тож ймення для нації і для роду є лише часовим позначенням, головним критерієм завжди буде кров. А цей фактор зумовлює визначальність природних інстинктів і законів як всередині роду, так і всередині нації. Саме природні інстинкти, а не державне законодавство, міжнародні угоди чи загальнолюдські цінності, є підставою для природної гомогенності та родових/національних звичаїв і традицій. В роді і нації можуть з’явитися природно чужі елементи, але це не може позитивно впливати на міцність родового чи національного організму. Так само можна у цегляний паркан замурувати шмат дерев’яного тину чи в дерев’яний тин влести цеглину, але від цього міцність всього паркану серйозно постраждає. При цьому слід зважати на ступінь «чужості»: у вітчизняний цегляний паркан цілком могла б «вписатися» цеглина закордонного виробництва, яка на відміну від дерев’яних різок критично не вплинула б на міцність всієї конструкції. Але сучасні прихильники декадентських напрямів у мистецтві схильні дивитися на паркан, рід і націю виключно як на історичні атавізми чи елементи декору, які між тим природа (не зважаючи на уявлення декадентів) все ще лишає захисними спорудами.

Як зазначалося вище і рід, і нація є спільнотами позачасовими (що складаються з мертвих, живих і ненароджених родичів), але на кожному історичному відрізку вони набувають певних форм-поколінь. Найкраще для розвитку цих спільнот, коли на кожному історичному відрізку вони втілюються у родини і держави відповідно. Наявність повноцінної родини і національної держави найкраще впливає на життя роду і нації. Але звісно роди можуть продовжуватися і без укладання шлюбів, а нації – без проголошення держав. Так, роди перериваються відсутністю наступних поколінь, а не відсутністю вінчаних пар, а націю знищують асиміляцією чи геноцидом, а не ліквідацією урядових структур. Таким чином продовженням до безкінечності життя нації є безперервність поколінь у родах, що її складають. Тож найкращою запорукою для національного майбуття є наявність великої кількості так званих традиційних родин. А найбільшою загрозою для нації є фактори, що руйнують інститут родини. Отже, найпершим завданням кожного, хто переймається долею своєї нації, є побудова власної родини, забезпечення її біологічного продовження та панування в ній традиційних цінностей.

Але тільки цього для націоналіста є замало. Адже як для нормального сну недостатньо тільки ковдри, а необхідна й хата, так і для повноцінного життя родини, роду й нації потрібна власна держава. І національна держава, на відміну від держави демократичної чи соціалістичної своєю головною цінністю проголошує не окрему вирвану від соціуму людину, а родину як органічну складову нації. Бо національна держава є нічим іншим як формою існування нації-надродини.

Share and Enjoy