Мораль є системою поглядів, норм і оцінок, які регулюють поведінку в суспільстві. Мораль грунтується на здоровому глузді, релігійних уявленнях і національних традиціях. Мораль не закріплюється письмово, її не потрібно пітверджувати нотаріально. Порушення лише її норм не тягне за собою адміністративної чи кримінальної відповідальності, покаранням за це є тільки суспільний осуд. Але будь-яке здорове суспільство будує відносини всередині себе на власній моралі, закріплюючи її законодавчо у праві. Таким чином мораль є першоосновою, наповненням, змістом права, ДУХОМ ЗАКОНУ. Мораль не є мертвою матерією. Вона є гнучкою, її норми змінюються в залежності від зовнішніх обставин і потреб суспільства. Як і належить духові, мораль – субстанція не матеріальна, її природа ідеалістична.

Право також є системою поглядів, норм і оцінок. Воно також регулює поведінку в суспільстві. Але воно закріплюється у нормативному порядку, його приписи є загальнообов’язковими для виконання під загрозою застосування санкцій. І ці санкції б’ють по людині сьогодення набагато суворіше, ніж суспільний осуд. Але право у здоровому суспільстві не має протиставитися моралі. Більше того, воно повинне ґрунтуватися на ній. На відміну від ідеалістичної природи духу закону, право має наскрізь матеріалістичну природу. Окрім, моралі в його основі лежать також політичні потреби й економічні інтереси. Але роль морального чинника у правовій основі все одно завжди має бути домінуючою, адже від цього залежить міцність суспільства. Випадки, коли право і мораль протиставляються одне одному є показником того, що суспільство хворе, треба його лікувати – передусім через зміну законодавства. А коли цього не стається, коли буква закону протирічить духу закону, у суспільстві стається катастрофа…

Ніжинські робінгуди
Торгівля наркотиками є справою одночасно і аморальною, і незаконною. Але якщо її аморальність загрожує тільки осудом суспільства (який теперішньою громадськістю долається досить легко), то подолати протизаконний характер цих дій можуть тільки законодавці шляхом легалізації наркотиків… або правоохоронці, шляхом непомічання даного явища за відповідну грошову винагороду. Звісно, така ситуація також і незаконна, і аморальна. Але маємо, що маємо. Як же покарати наркоторговців, якщо їх «кришує» міліція? У 2009 році у Ніжині, на Чернігівщині група молодих спортсменів знайшла вихід з цієї ситуації. «Ніжинські робінгуди» (так цих хлопців охрестили згодом у пресі) «затримували» наркоділків, вивозили за місто, і силою вимагали зізнань, записуючи їх на відео. Таким чином торгівля наркотиками у місті була паралізована. Але таке «робінгудство» не могло продовжуватися довго. У справу вступили «Ніжинські шерифи». Спортсменів було затримано. З точки зору моралі хлопці – кристально чисті, але не з точки зору права. «Робінгудам» інкримінували бандитизм і їх було засуджено. Ситуація в Ніжині нормалізувалася. Місцеві мешканці свідчать, що в місті знову можна вільно купити наркотики…

Бунтівний Запорожець
У вересні 2011 року у с. Семиполки на Київщині міліцією був заарештований Віталій Запорожець. Звинувачують Запорожця у вбивстві місцевого міліціонера Миколи Симоненка. Вбивство – та ще й правоохоронця звісно є злочином як з огляду моралі, так і з огляду права. Але обставини цієї справи дають змогу подивитися на неї з іншого боку. Міліціонер Симоненко за свідченнями місцевих мешканців був людиною аж ніяк не придатною для посади охоронця громадського порядку. Він постійно зловживав спиртними напоями, вчиняв бійки, бив селян і селянок. У переддень своєї загибелі він у нетверезому стані нахабно чіплявся до місцевих 11-класниць. І якби не втручання Запорожця невідомо як би закінчили той вечір місцеві школярки. Адже за законом захисту вони мали очікувати від того-таки міліціонера. Запорожець спочатку спробував приструнити п’яного правоохоронця словами, але той кинувся на захисника з кулаками, зламав йому пістолетом ключицю. Іншого виходу як застосувати зброю Запорожець по суті не мав. Це підтвердив і розвиток подальших подій.
Наступного дня, коли Запорожця як вбивцю міліціонера шукали колеги вбитого, у селі було влаштовано справжній терор. Кілька десятків селян міліціонери доставили до райвідділку і силою розпочали вибивати покази. Найбільше дісталося молодшому брату Запорожця – його до втрати свідомості били по голові пляшкою з водою. Наступного дня вдома у вбивці було проведено обшук, під час якого у його самотньої матері чомусь були вилучені всі наявні в хаті гроші від кількох тисяч Віталієвих заощаджень до 97 гривень залишку від пенсії матері. Яке відношення ці гроші мали до вбивства незрозуміло.
Село повстало наступного дня. Під час приїзду керівника обласної міліції місцевий будинок культури оточила майже тисяча мешканців села. Всі вимагали звільнення односельця. Міліцейський очільник заперечив описаний селянами «портрет» міліціонера сухою констатацію «на нього заяв не надходило». А як же вони могли надходити, якщо його керівники такі ж самі? Вони ще раз довели це нещодавнім терором села. Журналістам, головний міліціонер області ситуацію описав наступним чином: «Симоненко був нетерпимий до хуліганів і наркоманів. Тому його вбивцю зараз захищає місцева братва». Незрозуміло одне – якщо «місцева братва» складається з дітей і пенсіонерів, то чому такий криміналітет досі не подолав «бравий» міліціонер?

Убивця-захисник
За місяць до семиполківських подій на іншому кінці України – у Генічеську на Херсонщині, відбулося в чомусь схоже вбивство. Місцевий хлопець Олексій Паршаков, захищаючи дівчина і двох неповнолітніх туристів, зарізав одного і серйозно травмував іншого мешканців сусіднього села. Ввечері напередодні події до кафе завітала група з півтора десятка молодих хуліганів. Як і належить всім молодіжним бандам, вони почали чіплятися до дівчат та знущатися з підлітків. Олексій Паршаков, став на захист кількох неповнолітніх, до яких нав’язливо чіплялися. Хулігани почали бити хлопця, але той схопив зі столу ніж, і пирнув ним насмерть одного з нападників, іншому встиг також нанести удар, але цього разу не смертельний. Затриманий він був тієї ж ночі. Під час затримання був добряче побитий бандою і міліцією, яка приєдналася до хуліганів. Убитий Олексієм виявився братом місцевого міліціонера. І хоч і він сам і всі його друзі характеризувалися місцевими мешканцями вкрай негативно, до міліції ніхто з хуліганів надовго не потрапляв. За Олексія не заступилася місцева громада як це сталося у Семиполках. В місті немає тієї солідарності, яка є в селі, та й після служби в армії Олексій повертався у на малу батьківщину рідко. Працював у Києві та Харкові. Але за Паршакова заступилася громадськість всеукраїнського рівня. Олексій був членом громадської організації «Патріот України», а половина хуліганів виявилася кримськими татарами за національністю. І хоч справа була абсолютно побутовою, але завдяки підтримці Олексія українськими націоналістами, а хуліганів – місцевою татарською громадою, вона набула політичного, навіть міжнаціонального забарвлення. Але не зважаючи на її відверту заангажованість у ЗМІ, як і у справі Запорожця, ситуація яскраво ілюструє протиставлення права і моралі. З моральної точки зору і Запорожець, і Паршаков вчинили те, що мав вчинити на їх місці будь-який чоловік. З точки зору права – на виявлені ними порушення вони мали поскаржитися письмово у вищі інстанції. Але в обох випадках дівчата, за яких вони заступилися, у такому разі могли бути зґвалтовані…

***
Звісно, поодинокі випадки протиставлення норм моралі нормам права завжди мали, мають і мабуть матимуть місце. Але поодинокі випадки не складають системи. А коли буква закону систематично зневажає його дух, коли протистояння між мораллю і правом з випадкових казусів переростає перманентне поборювання одне одного, суспільство переживає кризу. Вивести з цієї кризи можна тільки змінивши систему. Це можна зробити різними способами. Найбільш цивілізованим є ініціювання законодавцями відповідних законопроектів, якими будуть внесені зміни у правові акти, які усунуть причини морально-правового протистояння. Буде реформовано судову систему в напрямку уможливлення виправдовувальних вироків у відповідних випадках. Буде кардинально реформовано правоохоронні органи в напрямку ліквідації причин і можливостей зловживань. Буде реформовано систему покарань, що перетворить пенітенціарні заклади з місць підготовки професійних злочинців у місця їх перевиховання на законослухняних громадян. Адже покарання за злочин переслідує передусім цілком прагматичну суспільну мету – перевиховання злочинця та приклад іншим не вчиняти подібних дій. Але, якщо такі дії цілком відповідають духові закону, але входять у протиріччя з його буквою, то варто йти на поступки саме в ідеалістичному напрямку. Буква має поступитися духу, але ніяк не навпаки.
Але якщо причина таких невідповідностей криється у самій владі? Якщо «кришею криш» є законодавча більшість? Якщо «гарант» гарантує саме такий перебіг подій? Що робити тоді?
Відповідь як і все геніальне проста – тоді треба змінювати не законодавство, а законодавця.

a-o-xap4enko

Share and Enjoy