У погано влаштованому суспільстві шкідливо народжуватися здоровим. Лише людська популяція умудриляся суперечити загальному закону природного відбору. У тваринному стаді хвора, слабка особина гине першою. У людей же все навпаки: здоровий, сильний хлопець зобов’язаний вмирати на полі бою, а кволий, гнилозубий фраєр має повне право облизувати дівчаток у тилу.

До початку ХХ століття це не мало особливого значення. Низький рівень медицини не дозволяв хворій публіці довго коптити синє небо. Висока дитяча смертність наперед визначала якість генофонду без застосування спартанських крайнощів. Втрати здорових людей на війні були незначні, оскільки війна тривалий час вважалася за справу станову, а впровадженні пізніше рекрутські набори були відносно невеликими. При цьому основна кількість солдатів помирала не в бою, а в поході, від тягаря фізичних навантажень. Таким чином, здорова і витривала людина мала солідні шанси вижити і залишити якісне потомство.

Розвиток озброєнь і світові війни докорінно змінили ситуацію. Виникла необхідність в масовій мобілізації людських ресурсів. Втрати почали обчислюватися мільйонами. В той же час чоловіки, непридатні до військової служби за станом здоров’я, залишалися в зонах мінімального ризику. Трапилося неймовірне: старі, слабкі і хворі опинилися у вигіднішому становищі. Хоча життя інколи й вносило свої поправки, якісний переворот все одно відбувся.

Післявоєнний дефіцит здорових чоловіків має пряме відношення до того, що сьогодні в Україні з 216 тисяч призовників 75 тисяч (тобто коженого третього) забраковано. І це при тому, що на багато хвороб лікарі призовних комісій просто закривають очі. Величезну кількість солдатів доводиться комісувати вже у перші місяці служби. І це мова йде про молодих хлопців. У якому ж стані знаходяться зрілі резервісти?

На що ж нам чекати у майбутньому? Адже, незважаючи на розмови про високу дитячу смертність, сучасна медицина дозволяє зберегти життя багатьом свідомо хворим дітям. Закони природного відбору не працюють. Той, кому належить лежати на кладовищі, перебиваючись на ліках, готується до розмноження.

Майже всі цивілізовані нації опинилися в капкані власних медичних досягнень. Хворим не дають вчасно померти – і все менше народжується здорових. На цьому фоні укорінений принцип “здорового чекає шинель, а хворого – наречена” виглядає більш ніж ненормально.

Звичайно, там, де існує професійна армія, претензій бути не може. В цьому випадку людина добровільно піддає себе ризику і отримує за цю винагороду. Але в країні, де панує так звана загальна військова повинність, призов в армію нагадує своєрідну форму геноциду. Можна подумати, що хворе суспільство свідомо переслідує здорових. Адже якщо сьогодні міцний юнак-десантник розбивається в парашутному стрибку, а його “хворий” одноліток в п’яному чаді катається на “мерседесі”, хто наважиться сказати, що це справедливо? Сам факт, що багатьом призовникам вдається купити собі помилковий діагноз, вже свідчить про масове небажання бути відверто здоровим в безмежно хворій країні.

Враховуючи теперішню якість наших людських ресурсів, можна сказати, що ми фізично не готові до оборони. У мирний час, з його дрібними регіональними конфліктами, ще можна подуріти грою в гуманізм. Та якщо ми будемо втягнуті у великомасштабну війну, де красивий бій плавно переросте в непривабливу бійню, сотні тисяч здорових вже не зможуть захистити мільйони хворих. Так або інакше воювати припаде всім.

Існуюче правило мобілізації передбачає призов до армії певних категорій чоловіків, що уникнули військової служби в мирний час за станом здоров’я. Та чи достатньо буде цих людей і як вони будуть задіяні?

Не секрет, що під час воєнних позбавлень люди практично перестають хворіти. Звідси прямує висновок: хворих мирного часу можна вважати як здорових часу воєнного. Тому всіх, хтохоч трохи здатний мізкувати і рухатися, можна сміливо ставити під рушницю.

Військовики можуть заперечити: мов, для ефективного виконання бойового завдання потрібні високі фізичні дані особового складу. Звичайно, армія не лікарня, але і війна не базар. Під час загальної загрози право на життя не може купуватися медичною довідкою. Сьогодні важко уявити, де, коли і з ким ми будемо змушені воювати. Та якщо Бог нас не помилує, безглуздо розраховувати на цивілізовані перестрілки.

Деякі воєнні аналітики схильні вважати, що застосування військової сили в сучасних умовах без повної ліквідації ворожого населення неефективне. Ясно, що, зіткнувшись із подібною загрозою, лише тотальна мобілізація, не виключаючи жінок, зможе врятувати становище. За рідкісним винятком, в атаку повинні йти всі “діагнози”: із грижею і гранатою цілком можна пробігти сто метрів до найближчого танка. Суїцидникі нехай розміновують мінні поля, а психопатам буде корисно атакувати кулемети з холодною зброєю в руках. Косоокі теж стануть у нагоді – в епоху автоматичної зброї віртуози револьвера не потрібні.

Населенню буде приємно побачити в окопах дітей державних чиновників та інших, хитро пристосованих громадян. Природно, що самі боєздатні кадрові частини не повинні використовуватися на кровопролитних ділянках фронту. Якщо наша нація зуміє вдало пожертвувати своєю прогнилою плоттю і розумно розпорядитися здоровою – це буде конструктивна перемога. Такий підхід помітно протверезить суспільство, у народу з’явиться зримий стимул займатися спортом і цілющими дієтами.

Втім, не все так драматично, адже на війні багато хто залишається в живих. Високопрофесійна гвардія здорових хлопців теж піде у вогонь, але в разі крайньої необхідності: аби красиво добити знекровленого супротивника.

Змінивши своє ставлення до хворого контингенту і продумавши його роль у майбутній війні, ми зможемо залякати навіть мільярдний Китай. Як відомо, хворі і фізично слабкі люди часто вигідно відрізняються розумовим розвитком і силою духу. А що ще треба захисникові Батьківщини? Вороги повинні боятися нашої людини з рушницею.

Густав Водічка

Share and Enjoy