Події останніх календ нагадали про книгу, яку визнали найкращою в історії світового письменства. Про «Дон Кіхота». Цю книгу іспанський аристократ писав у в»язниці аби розважити та розважитися. Він створив гумористичний роман, у якому гумор, звісно ж, жорстокий, чорний та майже брутальний. Іспанці, які мешкали у суворому, спартанські-кшатрійському світі короля Філіпа реготали гучно і смачно, коли читали про те, як прибацаного ідальго, схожого на жирафа-дістрофика духопелять та гупають. Міф про шляхетного лицаря-відчайдуха з»явився пізніше, коли нахабна та жирна буржуазія посунула аристократію на сцені світової історії і бідолашна аристократія у чисельних карлистських та вандейсько-шуанських партизанських війнах марно намагалася відновити статус-кво, захлинаючись при цьому власною кров»ю як різдвяна гуска.

Міф виявився живучим. Стара римська приказка – vea victis (горе переможеним) перестала бути мудрою та доречною приказкою. Плебейсько-жидівська звичка хизуватися мандюлями, які вдалося вигребти та не вдалося донести додому, прижилася у багатьох верствах та прегарно наложилася на скавучання відгепаної буржуями європейської шляхти. Пустила ця звичка глибоке коріння і на нашій рідній землі. Від українських соціалістів драгоманівського розплоду 19 століття до сучасної парості місцевих неолібералів чорноволівсько-ющенківського призову бути українцем і бути терпілою означало одне і теж саме. Події 28 квітня 2010 року, коли нащадки Драгоманова, онуки Грушевського, молодші брати В»ячеслава Чорновола та однопартійці хоружівського бджоляра купно з однопартійцями жидо-вірменської воровайки намагалися «терти терло» з донецькою братвою продемонстрували, що бандити, які вижили в 1990-ті боєздатніші за ЦРУшну агентуру. І не в останню чергу тому, що не читали «Дон-Кіхота».

Тактика опозиції в середині парламенту нагадували бій з вітряками. Яйцебалистика та димові шашки, які летіли геть не туди викликали сміх. Те, що люди, які носяться з Нестором Махном як дурні з писаною торбою, не вміють як слід дати по зубах – викликало огиду. Те, що людина, яка намагається презентувати себе як захисника українців, фактично саботує цілком можливий штурм Верховної Ради – викликало неприємний подив. Хоча з рештою все було логічним та закономірним. Нагадати біло-блакитним пацанам про те, що «коридоры кончаются стенкой» зможуть не кволі оранжисти і не жидинята у вишитих сорочках з чужого плеча. Потрібні ті, хто дивиться на роман Сервантеса очима іспанця з часів Імперії. Ті, хто знає, що то таке партизанська війна у місті. Простіше кажучи, люди честі. Слава Богу, в Україні вони є. І тому мені так спокійно за майбутнє України. Моєї України.

Друг Горлохват

Share and Enjoy