Розглядаючи питання ідеології в сучасному світі, філософи і політологи активно вивчають питання різних ідеологічних систем. Найбільш точним видається аналіз японського політолога Фукуями в праці «Кінець історії», в якій він виділяє три ідеологічні системи, що містять у собі усі необхідні компоненти ідеології. Це — комунізм, лібералізм та націоналізм. Коротко охарактеризую ці ідеологічні концепції.

Комунізм ставить в основу своєї ідеології клас як соціальну групу і всі політичні, історичні і філософські проблеми розглядає з точки зору «світового пролетаріату» та встановлення диктатури пролетаріату як вищої форми демократії. В основу розвитку суспільства ставиться боротьба між «експлуататорами» і «експлуатованими». «Маркс зробив геніальний винахід, геніальний, але диявольський. Він переконав, що коли я робітник, а ти власник, то я маю тебе нелюбити. Ну, а сам комуніст стане між ними і стане господарем світу — посередником. Через той простенький винахід марксизм завоював половину світу, посваривши власника і виробника.» Так лаконічно і стосовно до сучасності охарактеризував суть комунізму відомий український історик і політолог Валентин Мороз у праці «Націоналізм XXI століття».

Комунізм як ідеологія є завершеною системою. Він дає своє пояснення, якою є людина, яким є суспільство, своє бачення на ідеальне суспільство і на закони розвитку людства. Застосування цієї теорії у практиці призвело до великих суспільних катаклізмів, а отже, задемонструвало нереальність, неприродність тих першоідей, тих ідеалів, на яких базується комунізм і його світогляд. Більше того, його впровадження в життя, як і будь-якої хибної ідеології призвело до страшної руйнації духовної і матеріальної культури тих народів, на які поширювалася ця ідеологія.

Лібералізм як ідеологія бере в основу свого вчення людину і свободу людини (від «ліберті» — свобода). Він проповідує, що будь-яке суспільство чи держава настільки є вартістними, на скільки воно забезпечує свободу будь-якої людини в суспільстві. Розвиток суспільства розглядається як боротьба людини за особисту свободу. Лібералізм обґрунтовує «…права і свободи людини, недоторканість особи, свободу приватної власності і промислової конкуренції, політику вільної торгівлі, невтручання держави в економіку. Громадянська свобода тлумачиться як повна незалежність приватного життя індивіда від політичної влади. Політична свобода, а отже, держава, як її головний Гарант, повинні служити лише засобом забезпечення громадянської свободи» (згідно з підручником «Політологія», за редакцією Семківа). Завдання держави, згідно з лібералізмом (І. Бертам) — забезпечення «найбільшого щастя для найбільшої кількості людей». Тобто, лібералізм наголос ставить на права людини і менш акцентує на обов’язку людини перед суспільством, державою. На сьогодні лібералізм є панівною ідеологією в світі. Життєвість або нежиттєвість цього світогляду покаже час. Можливо, в найближчому майбутньому.

Націоналізм бере в основу свого світогляду націю. Для глибшого розуміння правильніше вживати український відповідник терміну «нація» — народ. Народ, або, як кажуть в Галичині, «нарід» — походить від слова «рід». Тобто, кровна і духовна спільнота, яка, в силу свого менталітету, має одинакове уявлення про світ, суспільство, людину, морально-етичні цінності. Ця ідеологічна теорія вважає, що саме нація є ключовим елементом у розвитку людства, і, що саме нація є основою для побудови самодостатнього суспільства.

Сьогодні, в час становлення молодої Української держави, одним із основних завдань політологів, на нашу думку, має бути відповідь на питання: «Яка з ідеологічних доктрин сучасності найбільше сприятиме розвиткові та зміцненню української державності?».

Отже, щоб визначити, яка з цих ідеологічних систем є найбільш оптимальною, необхідно дати відповідь на базові питання ідеології і порівняти результат із баченням світу тої чи іншої доктрини.

Людина

Аналізуючи роботи дослідників, котрі в своїй творчості мали на меті вивчення людини, ми і тут бачимо міфологічну схему світобудови, зокрема, її триярусну вертикальну вісь, яка, як своєрідна вторинна моделююча система, виявилася настільки типологічно тривкою, що на підсвідомому рівні стала навіть своєрідною матрицею у пізнавальному полі сучасної науки, і, що особливо важливо, у галузі психологічних знань.

Цікаву розвідку з цього приводу провела Оксана Кісь. Згідно з її твердженням, універсальність триярусної концепції світобудови можна гідно оцінити лише тоді, коли спробувати використати її як базову структуру не лише Макро-, але й Мікрокосмосу. Саме таку модель людської психіки (не усвідомлюючи цього) пропонує нам 3. Фрейд — вона фактично відповідає триступеневій Матриці первісної космогонії.

ID (воно) — підсвідомість, «нижній світ» хаосу, ірраціональних прагнень, осередок плотських імпульсів і пожадань, безодня стихійних розбурханих пристрастей. SUPER — EGO — (понад я) — «ідеал», втілення вищих прагнень, осередок раціоналізуючого і конструктивного начала, космос культури, який робить особу особистістю, підтримуючи над безоднею ID.

EGO (я) — це, власне, і є та свідома особистість, розумна частина людського єства, яка, зазнаючи одночасного потужного впливу як із глибин підсвідомості, так і з вершин культури, виявляється ніби розіп’ятою між ними у своїх стремліннях пізнавати таємниці власної сутності та відповідати настійним вимогам культурного ідеалу.

І все життя людини — це, на рівні підсвідомості, боротьба між напругою ID і SUPER — EGO. Кожне рішення є результатом боротьби між ними. Чим сильніша енергія SUPER — EGO, тим ближче рішення до ідеального, чим сильніша енергія EGO, тим далі від ідеального. EGO лише пристосовує рішення до життя, узгоджує його з принципом Реальності. «Якщо б кожен прагнув задовольнити всі бажання свого ID, це призвело б до зруйнування суспільства. Напруга SUPER — EGO прагне принести щастя іншим людям. Основу нашої цивілізації значною мірою складає перемога SUPER — EGO над EGO і ця перемога повинна бути зміцнена, щоб цивілізація могла розвиватись,» — робить висновок відомий психолог Ерік Берн.

Отже, на нашу думку, шлях до ідеальної людини полягає в підкоренні енергії ID ідеалам SUPER — EGO, в контролі енергії SUPER — EGO над тваринними інстинктами людини.

Виходячи з вищесказаного, ми можемо зазначити, що людина, за своєю природою, не є досконалою. Вона постійно перебуває під впливом енергій як вищого, так і нижчого ярусів. Але ми можемо, згідно з цією класифікацією, чітко визначити, кого можна віднести до категорії кращих людей (аристократії) і навпаки. Адже справді, важко поставити в один ряд людину, яка нагороджена відзнакою за врятування дітей з палаючого будинку поруч зі злочинцем, якого засуджено за вбивство чи зґвалтування. Різниця між цими людьми полягає у тому, що мотивація одного з них була продиктована SUPER — EGO, а іншого — енергією ID.

У вступі ми охарактеризували три світоглядові концепції сучасності. Було зазначено також, що лібералізм є, на сьогодні, найпоширенішою в світі концепцією, в основі якої стоїть людина, її свобода. Вищенаведені роздуми дають змогу констатувати, що будь-яка ідеологія, яка на вістрі свого бачення безкритично ставить людину з усіма її позитивними і негативними властивостями, є хибною і протиприродною. Якщо опиратися на думку, що людина не є істотою ідеальною, більше того — істотою, на яку з однаковою силою впливають як вища, так і нижча енергії, то задоволення бажань, свободи кожної людини зокрема може призвести як до позитивних, так і до негативних наслідків. Якщо взяти для прикладу морально-етичні норми поведінки, то, власне, в країнах, де панує ліберальний світогляд, сьогодні дозволено одностатеві шлюби, процвітає наркоманія, розпуста, злочинність. Якщо бажання людини не співвідносяться з потребами суспільства, в якому вона перебуває, це призводить з часом не лише до морально-етичного, але й духовного занепаду. Адже, якщо SUPER — EGO є продуктом культури, що складається з комплексу совісті, моральних рис і норм соціальної поведінки, які продукує суспільство, то EGO — це вмістилище несвідомих, ірраціональних реакцій та імпульсів, зазначає знаний соціолог Наталія Черниш.

Відомий психоаналітик К.Г. Юнг зазначає, що людині від народження притаманна необмежена кількість інстинктів, характерних для примітивної стадії розвитку людського роду. І лише під впливом батьків і суспільства обмежується вільний їх вияв.

Отже, суспільство великою мірою формує людину і, якщо вплив суспільства на людину обмежується, це призводить до панування необмежених інстинктів. Настільки ж неприродною є і комуністична ідеологія, яка опирається на тезу про боротьбу між експлуататорами і експлуатованими. Говорити про нерівність людей згідно з їхнім майновим станом видається нам поверховим і науково необгрунтованим підходом до характеристики людини. Вплив на людину певної психічної енергії є незрівнянно більший, аніж наявні в неї кошти. Інша справа, що матеріальний стан може призвести до більшого або меншого впливу людини на оточуючих. Історія дає нам свідчення того, як багаті люди могли витрачати фінанси як на задоволення своїх інстинктів (розпуста, злочин), так і на реалізацію своїх ідеальних прагнень, фінансуючи освіту, мистецтво, духовні заклади. Те ж саме можемо сказати і про людей, в яких відсутні фінанси. В цілому ж факт наявності або відсутності фінансів є великою умовністю і сьогоднішнє суспільство нам це яскраво демонструє. Кожного дня банкрутує величезна кількість підприємців і кожного дня збагачується величезна кількість людей. Поділ людей відповідно до їх матеріального становища не призводить до формування довготривалих суспільних груп. А тому філософію, яка опирається на подібні твердження, важко вважати природною і науково обґрунтованою.

Як бачимо, в поле нашої уваги входять такі поняття, як суспільні групи, суспільство. Суспільство має вплив на формування нашого SUPER — EGO, воно протидіє надмірній інстинктивності людського єства. Що ж мається на увазі під поняттям «суспільство»?

Суспільство

Український соціолог Наталія Черниш дає таке трактування суспільства: «Суспільство виступає структурно або генетично визначеним типом спілкування людей, посталим як певна історична цілість або система».

Ми вже розглянули такі поняття, як Світ і Людина. Більше того, ми намагалися простежити універсальну структуру, спільну для Макро- і Мікрокосмосу.

Очевидно, не проаналізувавши законів розвитку структури Макро- і Мікрокосмосу, неможливо скласти повної уяви про світ.

Водночас, сучасна соціологічна наука побудована лише на засадах вивчення макро- і мікрорівневих інтерпретацій соціуму. Сучасний етап розвитку суспільства, в свою чергу, засвідчує однобічність і недостатність, а також практичну неспроможність дослідження суспільних явищ або суто глобально-універсального, або суто індувідуалістичного характеру. Все це спонукає сучасних західних дослідників все частіше звертатися до мезорівня, а саме — соціальних спільнот. Стосовно цих міркувань можливо уявити, що суспільство як система структурно складається із людства в цілому (макрорівень), соціальних спільнот разом із утвореними ними соціальними інститутами (мезорівень) та індивідів (мікрорівень).

На нашу думку, соціальною спільнотою, в якій людина почуває себе затишно і комфортно, є група, сформована за принципом спільного походження, тобто народ. Те, до чого так важко доходить ліберальна наука, є само собою зрозумілим для традиційних європейських націй.

Суспільні групи, збудовані за професійними ознаками чи принципом території спільного проживання не є стійкими. Скажімо, працівники одного цеху або компанії доти існують як суспільна група, доки існує цей цех чи компанія. Як би довго не проживали люди в США, ми спостерігаємо існування субкультур, які формуються, як правило, за принципом національної спорідненості.

Справді, нація виявила себе найбільш стійкою і оптимальною суспільною групою. Якщо розглянути найбільш стійкі ланки, на яких базується людське суспільство, то можна виділити наступні рівні: Людина-Сім’я- Рід-Плем’я-Нація-Раса- Людство.

Ці рівні можна охарактеризувати як систему, кожна з ланок якої є підсистемою щодо наступної ланки, і надсистемою щодо попередньої. Кожна з цих ланок узгоджує свої дії з системою і дає спрямування підсистемі. Ця взаємодія є життєздатною доти, доки вона гармонійна.

Опираючись на думку, що ланки цієї системи є найбільш стійкими суспільними групами, і, проаналізувавши кожну, можна прийти до висновку, що власне народ є ключовою, найбільш довершеною, самодостатньою групою. Це можна показати хоча б на тому прикладі, що більшість держав все-таки базуються на ґрунті тієї чи іншої нації. І як би не намагалися усунити національну самобутність такими штучними утвореннями, як СРСР, життя бере своє. Знову ж таки, аналізуючи історію, можна легко простежити, що власне нації були тими суспільними групами, які зробили найбільш вагомий вплив на розвиток людства.

У цьому ракурсі хотілося б також зачепити проблему самого визначення такого явища, як нація. Незважаючи на те, що багато сучасних філософів і політологів прагнуть применшити роль спільного походження, кровної спорідненості у визначенні нації, доводиться констатувати протилежне. Беручи ряд людина — сім’я — родина — плем’я — нація — раса — людство, бачимо, що спільною ключовою рисою, характерною для утворення усіх цих суспільних груп, є принцип спільного походження, кровної спорідненості. І досить штучно і ненауково виглядають спроби виділити націю з-поміж споріднених суспільних груп, які однозначно базуються на принципі біологічної спорідненості, і доводити, що нація насправді формується на основі зовсім інших принципів, як, скажімо, спільна територія проживання, спільний економічний простір.

Отже, власне народ слід трактувати найбільш мобільною і самодостатньою суспільною групою (мезорівнем) стосовно оточуючих її середовищ. Виходячи з цього, ми вважаємо, що власне ідеологія націоналізму, тобто опертя на національну ідею є найбільш природнім і науково обґрунтованим світоглядом. Однак для повного підтвердження тези необхідно розглянути ряд суміжних проблем.

Порівняльний аналіз

Ми простежили певну універсальну структуру на мікро- і макрорівнях. Згідно з логікою, ця структура мала б виділятися також на мезорівні. Вертикальні структури нарівні суспільної групи можна простежити на прикладі таких явищ, як еліта, маса і антиеліта.

У чому можна вбачати паралель між вертикальною триярусною схемою світобудови, триланковою моделлю психіки і побудовою такої суспільної групи як нація? Спільність взаємодії еліти, маси і антиеліти відповідає принципам функціонування і взаємодії триярусної схеми світобудови і триланкової схеми психіки людини. Тут чітко виділяється цей самий принцип протидії і взаємопоборення. Еліта завжди бореться з антиелітою і навпаки. Маса, як правило, є спостерігачем цієї боротьби і лише в деяких моментах — її активним учасником. У цьому вона особливо споріднена з середньою ланкою людської психіки (EGO). Тобто, діє згідно з «принципом реальності» і пристосовує до життя рішення, прийняте в протидії еліти і антиеліти (SUPER — EGO і ID). Що стосується спільності образів, то, проаналізувавши лише українську народну творчість, ми спостерігаємо, що власне до представників еліти вживалися епітети, характерні для вищого рівня (князь — ясне сонечко; княжі дружинники — як соколи, або орли; козака з поля бою забирає лелека і т.д.), що ж до представників антиеліти — завжди вживались епітети, характерні для нижчого рівня (змії, гади).

На нашу думку, подібний аналіз дозволяє повніше збагнути таке явище як нація, збагнути її будову, а що найважливіше — краще зрозуміти суть таких понять, як еліта і антиеліта.

Адже сучасна політологія і філософія дають найрізноманітніші трактування еліти. Переважно вони зводяться до того, що еліта — це активна меншість, яка приймає рішення і має істотний вплив на функціонування і розвиток суспільства. Часто приналежність до еліти визначається соціальним статусом, рівнем освіти та майновим станом. Поняття ж антиеліти, як правило, асоціюється з іншою ініціативною меншістю, яка прагне усунути правлячу еліту від влади. Такий формальний підхід до питання еліти і антиеліти є вкрай небезпечним. Історичний досвід показує, що часто державами можуть правити відверті злочинці, які, при цьому, можуть мати високу освіту, високий майновий рівень і соціальний статус. Люди, які сповідують певні ідеальні цінності, звичайно перебувають в опозиції до подібної влади. Згідно з вищевказаними концепціями, злочинці будуть характеризуватися як еліта, а люди шляхетні — як антиеліта. Представників еліти і антиеліти в будь-якому суспільстві є меншість, їх відрізняє від маси вища енергетична пасіонарність. І одні і другі прагнуть брати участь у прийнятті життєво важливих рішень. І тому найбільшу складність викликає питання, — «що відрізняє еліту від антиеліти, попри певну зовнішню схожість?» На нашу думку, ця відмінність полягає у тому, яка енергія є мотивацією тої чи іншої активної меншості — енергія ID чи енергія SUPER — EGO. Говорячи ще точніше, необхідно визначити, чи дана ініціативна меншість складається з «кращих людей» (аристократії) чи навпаки.

Як бачимо, на націю, як і на людину, впливають енергії як вищого, так і нижчого рівнів. Але на рівні нації виразником цих психічних сил є представники активних груп — відповідно, еліти і антиеліти.

У визначенні людини ми дійшли до думки, що людина не є ідеальною істотою і тому не може бути ґрунтом для творення правильного світогляду. У чому різниця між людиною і нацією в цьому аспекті? На чому будується наше переконання, що нація, на відміну від людини, може бути стержнем правдивої, світоглядової системи? Спробуємо дати відповідь на ці складні і водночас надзвичайно важливі питання.

Як уже зазначалося, прийняття будь-якого рішення людиною є результатом протистояння енергії SUPER — EGO і ID. Кожне рішення є близьким до ідеального, якщо вирішальним у його прийнятті була мотивація енергії SUPER — EGO і навпаки. Але тим паче, як зазначалося, людина, її свідома особистість, розумна частина людського єства (EGO), зазнаючи одночасного потужного впливу як з глибин підсвідомості, так і з вершин надсвідомості, виявляється ніби розп’ятою між ними у своїх стремліннях. Отже, вплив енергії ID на прийняття рішень людиною більшою чи меншою мірою є постійним і неминучим.

На нашу думку, нація, як соціальна група, здатна уникнути цього протиріччя і досягнути рівня, коли прийняття рішень буде мотивоване енергією SUPER — EGO, лише з подальшим узгодженням з ЕGО, «принципом реальності». Цю тезу можна стверджувати, виходячи з позиції, що правдива еліта нації — це її концентроване SUPER — EGO. Звідси виникає закономірне питання — як може певна суспільна група, навіть якщо вона складається з представників, наділених високою енергетичною пасіонарністю, брати на себе функцію виразників вищої енергії?

Це можна пояснити таким чином.

Еліта — група найкращих людей і, як засвідчує історичний досвід, по-перше — складається з людей, які прагнуть підпорядковувати свої дії і вчинки ідеальним цілям, по-друге, подібні групи мають властивість виробляти всередині себе певні закони, звичаї, регламентацію поведінки. І, власне, дотримання цих правил і є передумовою приналежності тієї чи іншої людини до цієї групи. І навпаки, людина, яка порушує ці закони, автоматично виключається з групи. Слід зазначити, що згадана вище реґламентація поведінки, певні правила виробляються власне з врахуванням мотивації вищої енергії. Еліта може вважати себе групою «кращих людей», і може визнаватися народом її провідна роль лише за умови дотримання кожним членом групи певних правил.

Для прикладу можна навести кодекс честі лицарів середньовічної Європи, кодекс честі самураїв Японії. Ще на початку цього століття шляхетні роди високо цінували дотримання внутрішньостанових правил поведінки. І дотримання цих правил було для них важливішим, аніж страх перед смертю (дуелі за образу честі або самогубство через порушення регламентованих правил).

Часто представник еліти, виключений за недотримання правил, поповнює групу антиеліти. Адже і для еліти, і для антиеліти спільною рисою є наявність енергетичної пасіонарності.

Отже, за умови недотримання правил, людина виключається з групи самою групою, а якщо еліта толерує ці порушення — це є першою ознакою втрати нею в очах народу своєї провідної ролі, морального права правити. Так починається занепад еліти. І на нашу думку, власне це і є причиною деградації будь-якої еліти. Отже, можна стверджувати, що еліта при певних умовах може ввідігравати роль концентрованого SUPER — EGO в системі нації.

Вище наведені думки дають нам підставу вважати, що нація має найкращі механізми для функціонування універсальної структури, і, що та ідеологія, яка опирається не на людину, не на клас, а на націю, — є найбільш природньою і правдивою. Також ми можемо стверджувати, що лише на базі нації може виникнути суспільство, яке б ідеально відповідало потребам світу, людини, а також ідеально створювало б умови для їхнього вдосконалення. Можна сказати, що ідеальне суспільство — це правильно структурована національна спільнота. Звичайно, за умови державності цієї нації.

Андрій Парубій

За матеріалами часопису «Орієнтири»

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus