«Для початку дайте мені відповідь на питання:

чому вас так багато?»

викладач предмету «Давньогрецька філософія» до студентів I курсу

«Вища освіта ще нікого не зробила розумним»

викладач предмету «Історія середніх віків» до студентів I курсу

Соціал-націоналізм, як ідея, передбачає створення держави, для якої основними завданнями стали б добробут і розвиток суспільства-нації. Нація – це велика сім’я. Тому ставлення влади до нації розуміється як ставлення голови сім’ї до всієї сім’ї. Сучасна держава «Україна» – це бюрократичний апарат, що існує поза нацією. Відношення сучасної влади до нації трактується як відношення пана до холопів. Освіта – це інструмент формування суспільства. Сучасна влада вбачає в освіті інструмент для закріплення свого панського володіння, і тому задача освіти зводиться до формування холопського світогляду робочої одиниці механізму-держави «Україна». Соціал-націоналізм вбачає в освіті інструмент для формування органічного суспільства-нації, спосіб задоволення потреб нації – як результат задоволення природних потреб кожного українця.

Незабаром планується внесення змін до закону України «Про вищу освіту». Аналіз документів дозволяє зробити висновок про поверховість змін в системі вищої освіти. Але для того, щоб можна було вести мову про реформу вищої освіти з точки зору соціал-націоналізму, необхідно зробити аналіз сучасної системи освіти, документів, на яких вона базується.

Закон України “Про вищу освіту” (нова редакція):

«…підготовлений з метою приведення законодавства України у сфері вищої освіти до вимог Болонського процесу, до якого Україна приєдналася у травні 2005 року…

…Структуру вищої освіти адаптовано до вимог Болонського процесу, що закладає умови для полегшення визнання дипломів, академічної та професійної мобільності, реалізації можливості освіти упродовж життя…

Визначено, що прийом до вищих навчальних закладів здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу…»

З власного досвіду, як людина що вчилася і за «старою» системою, і за Болонською, скажу так – якість освіти та її сенс не змінилися. Тільки одне – раніше студент міг отримати високий бал лише підтвердивши рівень засвоєння знань на екзамені, заліку, при цьому не відвідуючи лекції та семінари. Студент мав право готуватись індивідуально, якщо це дозволяла його особиста культура. Тепер він повинен набрати певну кількість балів за рахунок відвідувань лекцій, участі на семінарських заняттях, здачі поточних заліків. Тож суть Болонського процесу не в покращенні рівня освіти, а в полегшенні «визнання дипломів, академічної та професійної мобільності…». Тобто, в полегшенні еміграції наукової еліти до країн Європейського Союзу. Для українського суспільства ця реформа не несе жодних покращень.

Зовсім незрозумілим для мене залишається введення зовнішнього незалежного оцінювання. Що це? Спроба змінити кишеню для хабара? Навіщо взагалі потрібне таке «оцінювання»? Завершуючи процес отримання загальної середньої освіти, дитина втомлена, знаходиться на піку своїх психічних можливостей. 11 років вчився школяр, і лише за кілька годин він має показати свій рівень знань. Якщо є ЗНО, то навіщо враховувати середній бал? Напевно, оцінювання виявилося не таким вже і «незалежним». А якщо враховують середній бал, то навіщо ЗНО?

Соціал-націоналізм передбачає іншу систему. Проаналізуємо: дитина на протязі навчання склала всі заліки (враховуючи, що вже буде проведена заміна оцінок на заліки), бо інакше вона і не закінчить школу. З окремих предметів, чи з усіх, за 9 років вона отримала «високий рівень засвоєння знань», також ми маємо на руках висновок психолога про природні нахили дитини. До того ж, останні 4 роки школяр вчився за певним напрямком, що відповідає його природним нахилам. Вся ця інформація, зібрана до купи буде надавати досить ясну картину про подальший напрямок навчання школяра.

Подальша освіта – професійна. Вона є безоплатною, обов’язковою для всіх українців і триває 3 роки. Умовою для вступу до професійного навчального закладу має бути диплом про базову середню освіту. Діти мають певну свободу у виборі профілю освіти. Вступ до професійного закладу відбувається за рейтингом.

Які подальші умови для вступу до вищих навчальних закладів? Сьогодні ми спостерігаємо високу популярність серед населення вищої освіти при її низькому рівні як викладання, так і засвоєння. Масовість вищої освіти – є суто демократичним чинником, який не враховує потреб суспільства. Вищій освіті має бути повернута елітарність. Вища освіта – це засіб для виховання еліти нації. «Повній забороні підлягає комерційна освіта. Держава бере на себе обов’язок давати безкоштовну та якісну освіту на всіх рівнях, а також всіма засобами заохочує інтелектуальний розвиток кожного Українця» (Програма СNА).

Комерційна освіта, як правило, є формальністю. Університети не звільняють за невиконання навчального плану тих, хто навчається на комерційній основі, бо університети фінансово залежать від кількості таких «комерційників». Тож серед всіх університетів, інститутів, академій мають бути розподілені місця державного замовлення. Кількість місць кожного року буде визначати міністерство науки і культури, спираючись на потреби української нації. В цьому випадку вступ до вищого навчального закладу матимуть право українці, що отримали диплом про професійну освіту, і бажають продовжувати навчання. Юнак оповіщає міністерство про свій вибір, сам висловлює бажання або небажання вчитись далі, за яким профілем, в якому місті й в якому ВНЗ хоче вчитись. Зарахування буде відбуватись за рейтингом, що враховуватиме кількість предметів та виробничих практик, засвоєних з відзнакою («високий рівень засвоєння») за період навчання у професійному навчальному закладі. Перевага буде надаватись тим, хто отримав професійну освіту, що споріднена із обраним профілем вищої освіти. Також будуть враховуватись перемоги в змаганнях, професійні досягнення. Після розподілу місць – міністерство оповіщає юнаків про результати рейтингу. Без ЗНО, без екзаменів і хабарів, без «гаманця» і батьківських уподобань. Всі, хто з якихось причин не поступили до ВНЗ, можуть приймати участь у рейтингу в майбутньому.

Закон України “Про вищу освіту”

Стаття 1. Основні терміни та їх визначення:

«…зміст вищої освіти – обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва;»

Закон України “Про вищу освіту” (нова редакція)

Стаття 11. Зміст вищої освіти:

«1. Зміст вищої освіти зумовлюється суспільними вимогами до кадрів з вищою освітою і визначається стандартами вищої освіти для освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукових) рівнів зі спеціальностей, зазначених у відповідному переліку спеціальностей відповідно до Національної рамки кваліфікацій…»

Як бачимо, за новою редакцією зміст освіти значно звужується. Старе визначення має бути відновлено. Також мають бути внесені положення про потреби нації, про елітарність освіти і про соціальну спрямованість освіти.

Стаття 3. Державна політика у галузі вищої освіти:

«2. Державна політика у галузі вищої освіти ґрунтується на принципах:

…інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти та Європейській простір вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;

…підвищення рівня освіченості громадян України (немає в новій редакції – авт.), розширення їх можливостей для отримання вищої освіти».

Зберігати і розвивати традиції української вищої школи дійсно треба. На сьогодні вони майже відсутні у вищій школі. Ми маємо радянську вищу школу у поєднанні із ліберальними реформами. А справжньої української вищої школи не маємо як явища. І соціал-націоналізм ставить собі за мету витворення особливого українського типу вищої школи, без орієнтації на Захід чи на Схід, а лише керуючись традиціями минулого і потребами майбутнього української нації. Ні до якої системи ми не повинні інтегруватись, а маємо витворити особливий взірцевий тип освіти, до якого мають інтегруватись інші нації.

Цікаво, що положення про «підвищення рівня освіченості» було викреслене в новій редакції. Це, звісно дрібниця, але ще раз доводить, що держава не ставить собі за мету сприяти національній освіті. Світове олігархічне товариство прекрасно знає ціну освіченості народів. Освічена нація, яка знає принципи економіки, історію, право тощо ніколи не змириться із узурпацією влади. Ключ до управління суспільством – низький рівень освіти. Соціал-націоналізм, який бачить націю вільною від диктатури олігархії та заперечує узурпацію влади класами чи партіями, ставить ціль – максимально можливе підвищення рівня освіченості нації.

Стаття 4. Право громадян на вищу освіту:

«1…Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту… Вони вільні у виборі вищого навчального закладу, форми здобуття вищої освіти і спеціальності.

2…Іноземці та особи без громадянства, а також яким надано статус біженця (за новою редакцією – авт.) в Україні або статус закордонного українця, які навчаються у вищих навчальних закладах, мають права і обов’язки студентів відповідно до законодавства України».

Важливий момент – людина не має абсолютної свободи отримати вищу освіту за тим профілем який їй заманеться. Соціал-націоналізм рахується в першу чергу із природними здібностями людини, а не з її забаганками. Примусити бути лікаря (за природними здібностями) лікарем ніхто не має права, але й дозволити «лікарю» стати програмістом, піддаючись впливу моди чи друзів, ніяк не можна. Людині від освіти, що не розвиває її природних здібностей, не буде користі, а нація втратить від того, що хтось буде займатись несродною працею.

Право на освіту, за старою редакцією, мали іноземці та особи без громадянства, а за новою редакцією, ще й біженці. Соціал-націоналізм це положення не задовольняє. Вища освіта – це інструмент для формування національної еліти. Наша земля не для біженців і не для іноземців, а лише для українців. Не українці отримати освіту матимуть право, у виключному порядку, лише як представники інших націй білої раси, з метою формування кадрів для своєї держави, яка ставить собі за мету інтеграцію в український освітній процес.

Стаття 5. Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах:

«Мова (мови) навчання у вищих навчальних закладах визначається відповідно до Конституції України та Закону України «Про мови».

Важливим є мовне питання в системі навчання. Якщо в попередньому варіанті законопроекту від 2009 року зазначалось, що мовою навчання у ВНЗ є українська, то тепер вже йдеться про декілька мов: «мова (мови) навчання». Не виключено, що розробники передбачають прийняття Верховною Радою України законопроекту “Про мови в Україні”, який фактично вводить в Україні двомовність, а відтак і двомовність у ВНЗ. Взагалі, питання про «мови» навіть не повинне виникати. Але в державі з інтернаціональною владою скрізь виникають подвійні стандарти: дві мови, два громадянства, дві зарплати, дві історії, нещирість… Одна нація, одна держава, одна мова, одна історія, одне громадянство. Ніяких подвійних стандартів!

Закон України “Про вищу освіту”

Стаття 12. Державний стандарт вищої освіти:

«3. Вимоги до освітніх рівнів вищої освіти містять вимоги до рівня сформованості у особи соціальних і громадянських якостей з урахуванням особливостей майбутньої професійної діяльності, а також вимоги до формування у неї патріотизму до України та до знання української мови».

Стаття 22. Мета і головні завдання діяльності вищого навчального закладу:

«…забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України…»

Закон України “Про вищу освіту” (нова редакція)

Стаття 21. Мета і головні завдання діяльності вищого навчального закладу:

«…забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі гуманізму і поваги до Конституції України та державних символів України».

Лише порівнявши оцю одну статтю за двома редакціями можна зробити впевнений висновок – дух українського патріотизму в сучасній владі відсутній. «Український патріотизм» було замінено на ліберальний «гуманізм». Таке виправлення могли зробити або неукраїнці, або відверті вороги українського. Положення про знання української мови було викреслене як стандарт освіти. Неукраїнська влада не хоче забов’язувати ні себе, ні народ вчити українську мову.

Закон України “Про вищу освіту” (нова редакція)

Стаття 32. Вчені ради:

«До складу Вченої ради вищого навчального закладу входять… керівники органів студентського самоврядування вищого навчального закладу відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу і не менш як 10 відсотків – виборні представники з числа осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі…»

Закон України “Про вищу освіту” (нова редакція)

Стаття 37. Студентське самоврядування:

«Усі особи, які навчаються у вищому навчальному закладі, мають рівне право на участь у студентському самоврядуванні».

Загалом, слід відзначити позитивну тенденцію щодо розширення прав студентського самоврядування в житті освітніх закладів. ВНЗ – це класова держава, де панівним класом є адміністрація. Справжні викладачі, для яких метою освітнього процесу є виховання молоді та дослідницька робота, не тяжіють до адміністративної роботи. Тож її узурпують (на тривалий час) люди, які далекі від наукового та педагогічного процесу. Але, так як адміністрація залежить від голосів науково-педагогічних працівників, вони намагаються враховувати інтереси останніх. А про інтереси студентів ніхто і не замислюється. І вже ці реформи, що передбачені новим законом, дещо змінять ситуацію в бік студентів. Але в той же час, це ще один привід для спекуляції, хабарництва тощо. До студентського самоврядування пролазять особи, які мають більше відношення до соціальної активності, культурної діяльності, ніж до навчання чи науки. Взагалі, ВНЗ повинен формуватись як союз трьох сил – студентства, викладачів-науковців та адміністрації. Всі сили повинні мати рівні права у впливі на життя закладу.

Елітарність вищої освіти буде передбачати суттєве зменшення кількості навчальних закладів. Але попри скорочення кількості студентів та ВНЗ, кількість викладачів має бути значно більшою, ніж у сучасних університетах. По-перше, групи не мають перевищувати 15 чоловік. Лише декілька викладачів мають вести одну групу на протязі року. Сам викладач визначає форми і методи роботи з групою. Не буде загальних лекцій для всього «потоку». Масовість зникне як явище у системі вищої освіти. Кожен студент буде мати план індивідуальної та групової роботи, визначені часи індивідуальної роботи із викладачем. Тобто будуть передбачені групова й індивідуальна форма роботи студентів із викладачем, на відміну від «потокової» та групової роботи. Така реформа дозволить керувати процесом навчання студента, дасть йому більше можливостей для самореалізації та засвоєння знань, зробить неможливим недобросовісне або формальне ставлення до процесу навчання. Зникнуть як явища «списування» та «прогули».

Звісно, більшість викладачів не зможуть вести педагогічний процес таким чином. Бо нова система потребуватиме від викладача високих педагогічних здібностей, знання та можливість викладати одночасно до 5 предметів на високому рівні, здатність до виховної діяльності. Замість відносин викладач-слухач мають бути сформовані відносини вчитель-учень. Більшість викладачів мають право скоріше книжки переставляти, ніж вчити юнацтво. Студенти терплять «неосвічених» недолугих викладачів, бо мають від тих залежність у вигляді оцінки. До того ж адміністрація підтримує своїх ставлеників. А як висновок – краще «потерпіти» тупоумного викладача півроку. Освітній процес цілком складається із такого «терпіння», і тільки де-не-де зустрічаються викладачі, які, як правило, мають конфлікти із адміністрацією саме через вище перераховані вади вищої освіти. Але, як ми знаємо, держава не ставить за мету підвищення рівня освіти, тож сучасна ситуація визнається «нормою».

За прикладом середньої освіти, вища освіта також буде мати нову систему заліків. Процес продовження освіти – магістр, доктор філософії, доктор наук – буде відбуватись за тим же прикладом як і вступ до вищих закладів освіти, за рейтингом. Дуже прикро сьогодні спостерігати за збільшенням кількості новоспечених кандидатів наук. Наука перетворилася на базар, де кожен намагається урвати собі кусень. Наукові ступені розпродаються, наукові роботи пишуться на замовлення за гроші. Будь-яка людина з вулиці може стати кандидатом. Причина цього – в масовості вищої освіти.

Отже, на противагу «гуманістичній» радянсько-болонській низькофаховій масовій системі вищої освіти соціал-націоналізм протиставляє соціально та національно орієнтовану, збудовану на традиціях української вищої школи, систему вищої освіти, яка ставить за мету створення панукраїнського світового освітнього процесу, до якого мають інтегруватись освітні системи всіх білих націй.

Громислав

Share and Enjoy