В судженнях пересічного націоналіста ми часто можемо почути зверхні ноти по відношенню до соціуму: «обивателі», «свиномаса». Вони засуджують народ за його зашореність, поверховість, байдужість. І цей осуд з часом все більше переростає в презирство й гордовитість. Та чи маємо ми якесь моральне право на таке відношення до людей?

Все, все що робить націоналіст, все у що він вірить і до чого прагне має собою єдину мету – служіння на благо нації. А нація – це люди. І якщо вони не мають чітких національних орієнтирів, не сповідують волю своєї країни як релігію, не віддані принципам здорової нації – то то не їх вина, то їх біда. Це така сама проблема націоналіста як недобросовісні чиновники чи російська в статусі регіональної мови, це ще один збій нашої недоладної системи. Збій, який потрібно не осуджувати і ненавидіти, а виправляти. Працювати над ним методично і старанно.

У націоналіста один робочий матеріал – нація. І любити свою націю потрібно з усіма її недоліками, як ми любимо своїх батьків і своїх дітей. Бо Україна це і наша мати – яка дала нам життя, і наша донька – яку ми маємо плекати і квітчати.

Люди, прості працьовиті люди можуть і мають бути направлені на шлях вірних поглядів й істинних переконань. Націоналізм не є сакральним вченням обраних, він є нормою звичайного щоденного життя.

Щоб люди послухали, а головне щоб повірили і прийняли, потрібно в них самих вірити, потрібно їх любити. Націоналіст, як ніхто інший є слугою своєї нації. Не можна служити чомусь по справжньому і віддано, якщо глибоко в душі ти з презирством вважаєш себе кращим. Гординя – великий гріх. А гординя по відношенню до свого народу – гріх двічі.

Для чого все, якщо не для людей? Для сирої землі? Для холоду сталі? Для дерева домовини? Поки ми служимо людям ми маємо намагатись достукатись до всіх і до кожного. Ні на кого не можна махати рукою. Легко сказати «вони раби системи, нема чого витрачати свій час на них», звинуватити в нікчемності і продажності. Це слабкість. Це невміння йти проти. Як ви поборете систему якщо не можете примиритись навіть з власною нацією? Ми не маємо права на зневіру. Не чекайте вдячності, не шукайте винагороди. Цього не буде. Шлях націоналіста тим і нелегкий, що ті, для кого ми побиваємось, наші люди, так рідко те цінують. Але геть жалість до себе! Зміцніть свою віру у силу духу власної нації. Вірте в людей, і вони повірять вам.

Честь і достоїнство націоналіста полягають не в тому щоб підносити себе над іншими і очорняти їх, а в тому, щоб показати їм те істинне, і те краще чого вони позбавлені.
Покажіть: яке це щастя — любити Україну, яка це честь — назватись націоналістом, яка це радість – служити нації.

Слава Україні!

Ladna Kobieta

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus