«Махновщина не є анархія. Махновська армія не складається з анархістів і не є анархістською армією», – саме так писала в серпні 1920 року головний друкований орган махновців – газета «Путь к свободе».
Щоб розуміти чому Батько, і махновський рух загалом, в кінці свого активного військово-політичного життя повністю змінився варто прояснити особисте відношення Махно і його найближчого оточення до анархістів.
Присвячується всім патріотам політв’язням, військовополоненим та в’язням сумління.
Не всі вони християни, але революціонери мають розуміти один одного поза межами релігії та тисячоліть.
Побратими, Ісус Христос теж сидів в СІЗО.
На наших предків ми привикли дивитися з деяким відтінком меншевартости. Такий осуд, в основі несправедливий, витворила давня історіографія, що не вміла вдумуватися у суть справи й обезцінювала той світ, з якого ми вийшли. Що закид меншевартости давніх українців неоправданий, це видно з того, що вони доказали у найстаршій епосі своєї історії. З своєї прабатьківщини, десь у глибині східно-європейського суходолу, вони рушили у великий завойовницький похід, перейшли багна, пущі і степи, як повінь розлилися по широких просторах, дійшли до Чорного моря, кинули свої полки на Балкани, переправилися до Малої Азії, а їх окремі частини пішли глибоко в далекі країни. Це не було спокійне, тихомирне плем’я, а нарід здобувців і завойовників.
Розпад Руського Королівства та інкорпорація його частин у XIV–XV століттях до Польщі, Литви та Угорщини засвідчили невміння українських еліт домовлятися заради збереження незалежності
Інтерв’ю Олега Однороженка молодіжному журналу “Горіх”
**Олег Однороженко цілком відповідає образу всесторонньо розвинутої особистості, який він зараз і пропагує. Його активна громадянська позиція стає зрозумілою, якщо пошукати в Інтернеті посилання на діяльність організації «Патріот України». Його науковий ступінь доктора історичних наук виправдовує себе під час столичної презентації авторської книжки «Українська (руська) еліта доби середньовіччя та раннього модерну». У розмові про елітарність українського зразка пан Олег доводить, що «людина в уніформі».
30 квітня відбудеться Науково-практична конференція за темою «УКРАЇНСЬКИЙ ГЕТЬМАНСЬКИЙ РУХ: Історично-гуманітарний вимір. Джерела та спадщина»
Місце проведення: м.Київ, вул. Трьохсвятительська 4, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України Початок о 12.00
Деталі у вкладеному файлі: Завантажити
*
Я знав, що новий повстанчий рух, який буде мною викликаний, не матиме виглядів на позитивні наслідки, особливо для учасників повстання. З периферій ми України не створимо, окупантів не проженемо, але з іншого боку не згинемо безславно, як барани, а зі зброєю в руках – по-козацьки. Дамо криваво відчути зайдам – москалям і жидам – та своїм песиголовцям, які злигались з комунарами, що ще не все завмерло. Правда, пропаде чимало наших, згине багато невинних людей, але як ліс рубають, то тріски летять. Кожна нова жертва – цеглина в наш національний будинок, бо ніколи людська кров не ллється на марно!
Рід Рябоволів на Кубані відомий здавна, зокрема, він відігравав значну роль у житті Дінського куреня (пізніше станиця Дінська): дід Миколи Рябовола тривалий час був отаманом станиці, а батько понад 35 років працював станичним писарем.
«Отаман Херсонщини і Таврії», «Переможець Антанти» і прочая і прочая. Слава цієї людини в певні моменти була на рівні білих генералів і червоних командармів. Та він і сам був “червоним командармом”, але все пройшло і пам’ять про нього розвіялась як курява по степам, але швидше була розвіяна.
Бо про миршавого дегенерата Махна знімають фільми, пишуть книжки і взагалі роблять йому піар ліплячи з нього «головну» (бо пізнавана і розкручена) фігуру Української Революції початку ХХ ст.
Вже кілька років, як я замислив написати книгу про Головного отамана Армії УНР Симона Петлюру. Кожна моя праця про Визвольну боротьбу допомагала глибше збагнути цю постать, відділити тенденційні оцінки від фактів, правду – від міфів прихильників і ворогів. Звичайно, від самого початку було зрозуміло, що трактування більшовицькими істориками образу Петлюри тенденційне і лайливе, тому й називаю їх пропагандистами, а не істориками. Хоча часом треба прислухатися і до їхніх голосів-оцінок.
Науковці, які вивчають новітню історію, полюбляють стверджувати, що чим далі від нас та чи інша подія, тим легше нам скласти про неї об’єктивне уявлення. Адже дуже важко оцінювати події, так би мовити, по гарячих слідах, коли ще свіжими є емоції та запал боротьби, а учасники знають лише свою правду.