За рік до виборів українське суспільство, хоч-не-хоч, починає знову цікавитись життям політичних партій. Хтось з ентузіазмом, але більшість з тяжким серцем складає цю неминучу данину українській демократії. Виборів шукають статті відомих, або менш відомих політологів і з відчуттям обов’язку уважно знайомляться із спектром політичних партій України. Перша, друга,.. сьома,.. двадцять п’ята,.. сорокова,.. – незліченна кількість програм і найнеймовірніші буквосполучення в абревіатурах назв партій.

Кілька хвилин, і читач, не витримавши довгого перебування в стані “політичної активності”, перегортає сторінку газе¬ти, шукає, приміром, рубрику “Спорт” і, полегшено зітхнувши, читає про перемоги збірних України, цікавиться кросвордами чи гороскопами. Хтось скаже – впав рівень політичної активності і національної свідомості. А я відповім – ні. Це просто здорова реакція психічно здорових людей. Підіть на футбольний матч збірної України і переконаєтесь – рівень національної свідомості не спав. І недарма люди читають рубрику “Спорт”. Там простіше визначити, хто свій, а хто ні. А уявіть собі, якби була 41 збірна України по футболу?!..

Тож хочу запитати, чи потрібно Україні стільки політичних партій, чи можна їх назвати політичними.

Всім відомо, що люди об’єднуються в партії за принципом спільного бачення побудови держави, суспільства. Шляхом приходу до влади вони планують реалізувати своє бачення, їх об’єднує спільна ідея, тобто ідеологія.

То чи об’єднуються громадяни України в політичні організації на основі спільної ідеології? Сьогодні, коли починається передвиборна естафета, цікаво спостерігати, як утворюються і розпадаються політичні блоки. Спостерігаючи за об’єднанням партій в блоки, можна зауважити цікаву річ: якщо в Києві ще прослідковується певна логіка процесів об’єднання, то обласні організації всеукраїнських партій об’єднуються в блоки на рівні областей за якимось таємничим, нікому не зрозумілим принципом. Часом зовсім незалежно, всупереч рішенням своїх центральних органів. І важко зрозуміти – ближча їм ідеологія партії, до якої вони належать, чи блоку до якого входять? І чи взагалі ці люди об’єднуються на основі якоїсь ідеології.

Очевидно, що сьогодні український політикум, який формувався за принципами дружніх чи родинних зв’язків, в цілому слабо орієнтується в питаннях ідеології. Хоча політологи і філософи різних держав давно зійшлись на думці, що в світі існують три сформовані світоглядові течії – лібералізм, комунізм і націоналізм. Дехто схильний вважати, що демократія також є ідеологічною течією. Тож хочу нагадати що демократія (з грецької – “народовладдя”) – це лише форма управління державою, яка може використовуватись як в ліберальних і комуністичних, так і в націоналістичних державах. Тобто, говорячи про політичні орієнтири партій, необхідно визначити, до якого світоглядового руху вони належать. Але, щоб визначитись в цьому питанні, необхідно мати хоча б елементарну інформацію про ці базові складові політики.

Хотів би в кількох словах охарактеризувати ці течії, оскільки глибший аналіз потребує окремої, розширеної статті.

Лібералізм, як ідеологія, бере за основу свого учення людину, свободу людини. Характерним прикладом є США. Сексуальні революції, пацифізм, наркоманія, порнографія, сексуальні меншини природні складові такого суспільства. Якщо чоловік хоче жити з чоловіком, а жінка з жінкою, то, згідно з лібералізмом, це їхнє право їхнє волевиявлення, яке треба шанувати. Забороняючи це, держава обмежує їхню свободу, їхнє право вибору. Загальносуспільні, національні цінності до уваги беруться дуже частково.

Комунізм ставить в основу своєї ідеології клас, як соціальну групу. І всі політичні, історичні та філософські проблеми розглядає з точки зору “світового пролетаріату”. Бездуховність, пов’язана з відривом від національних традицій, веде до повної деградації. Про штучність і хибність цієї теорії можна говорити багато. Практичне втілення комунізму в життя ми мали змогу бачити на власні очі.

Націоналізм бере за основу світогляду націю. Сьогодні ми широко використовуємо латинські терміни. Для глибшого розуміння краще вживати український відповідник слова “нація” – народ. Народ, або, як кажуть в Галичині – нарід, походить від слова рід. Тобто кровна і духовна спільнота. За Сковородою – “сродний колектив”, який через свій менталітет має однакове уявлення про світ, суспільство, людину, морально-етичні цінності.

Сьогодні в Україні усі її течії існують у тій чи іншій формі, але більше на рівні побуту, аніж політикуму. Молоді люди з розпатланим і брудним волоссям, в подертих джинсах, які пропагують розпусту і пацифізм – це результат експансії в Україну американського способу життя, ліберальної ідеології.

Російськомовний злочинний світ, позбавлений духовності, відірваний від національного кореня, – спадок комуністичного періоду правління в Україні. Особливо яскраво це можна продемонструвати на Галичині, де комуністичний режим панував найкоротший проміжок часу. Ще у 30-х роках в селах Західної України двері зазвичай не зачиняли, а якщо в якомусь селі був злодій – його знали в усій околиці. За 60 років ситуація змінилась докорінно, але при цьому в Україні все ж залишилось здорове зерно, оскільки багато українців сприймали комуністичний режим як окупаційний і чинили московським, азіатським впливам внутрішній супротив. Інакше сталось з американським впливом. Розглядаючи його, як антитезу до ворожого комуністичного, величезні верстви населення сприйняли лібералізм як шлях до духовного визволення, і тому те, чого не зміг довершити московський вплив протягом довшого часу жорстокого панування, сьогодні інтенсивно довершує лібералізм.

Україна перебуває під загрозою духовної експансії як зі Сходу, так і з Заходу. Ще націоналісти 30-х років виразно усвідомлювали, що Україна поставлена на грані двох світів творити нове життя, і в цьому наші попередники виявили глибоке розуміння геополітичного становища України, її духовного потенціалу.

Адже насправді лише Україна може сьогодні дати людству новий світогляд, який припинить його духовний занепад і виведе на нові рубежі. Якою б не була складною ситуація в Україні, Західна Європа перебуває у ще більшому духовному занепаді. Вистоявши в часи московської окупації, Україна ще досить недовго перебуває під впливом ліберальної бездуховності, на відміну від західних держав. В Україні більше, ніж будь-де в Європі, збережене національне світовідчуття.

Лише Україна сьогодні здатна запропонувати світові правдивий націоналізм, який зможе вивести людство з духовного занепаду і стати провідною ідеологією майбутнього. Я переконаний – цим світоглядом стане Соціал-Націоналізм, як завершальна ланка розвитку традиційного українського націоналізму.

Андрій Парубій

СОЦІАЛ НАЦІОНАЛІСТ 26 червня, 1997 року

Українські Орієнтири

Share and Enjoy

  • Facebook
  • Twitter
  • VKontakte
  • Google Plus