*
Я знав, що новий повстанчий рух, який буде мною викликаний, не матиме виглядів на позитивні наслідки, особливо для учасників повстання. З периферій ми України не створимо, окупантів не проженемо, але з іншого боку не згинемо безславно, як барани, а зі зброєю в руках – по-козацьки. Дамо криваво відчути зайдам – москалям і жидам – та своїм песиголовцям, які злигались з комунарами, що ще не все завмерло. Правда, пропаде чимало наших, згине багато невинних людей, але як ліс рубають, то тріски летять. Кожна нова жертва – цеглина в наш національний будинок, бо ніколи людська кров не ллється на марно!
Чин
Микола Рябовол (Рябовіл) – голова Законодавчої ради Кубані
Рід Рябоволів на Кубані відомий здавна, зокрема, він відігравав значну роль у житті Дінського куреня (пізніше станиця Дінська): дід Миколи Рябовола тривалий час був отаманом станиці, а батько понад 35 років працював станичним писарем.
Лицар степу – отаман Григор’єв
«Отаман Херсонщини і Таврії», «Переможець Антанти» і прочая і прочая. Слава цієї людини в певні моменти була на рівні білих генералів і червоних командармів. Та він і сам був “червоним командармом”, але все пройшло і пам’ять про нього розвіялась як курява по степам, але швидше була розвіяна.
Бо про миршавого дегенерата Махна знімають фільми, пишуть книжки і взагалі роблять йому піар ліплячи з нього «головну» (бо пізнавана і розкручена) фігуру Української Революції початку ХХ ст.
Вони хотіли волі
14 липня 1944 р. XIV гренадерська дивізія Військ СС «Галичина» – Перша Українська дивізія Української Національної Армії вступила в бої під Бродами. Під Бродами українцями було сплачено велику ціну крові – за національну Вірність і вояцьку Честь. Ми пам’ятаємо. Ми пишаємось.
… Коли в 1943 р. було оголошено набір до української дивізії в складі німецького війська, 82 тисячі українців висловили бажання стати до лав німецької армії. Вони хотіли воювати з совєтами і тільки з ними – це була категорична вимога і самих дивізійників, і їхніх політичних лідерів. З одного боку, ними рухала жага помсти.
«Звичайна схема» української історії
Сучасна Україна нагадує атлета, який має всі передумови для високих результатів та перемог, але зовсім не вірить у себе, в якого чудові кондиції, але геть бракує духовно-вольових якостей, який програв змагання ще до його початку. Україна має потенціал великої держави – численне та якісне населення, ключове геополітичне розташування, науково-технічні кадри та розвинуту промисловість, що спроможні забезпечити їй провідне місце в науковій і військовій галузях, зробити країну самодостатньою космічною та ядерною державою.
Любо, братці, любо!
Останній свій бій січове козацтво як самостійна політична сила дало не під Полтавою і не в компанії з гетьманом Мазепою та королем Карлом ХІІ. Це відбулося роком раніше на землях нашої Донеччини, коли донські козаки попросили у своїх запорізьких побратимів допомоги у війні з Москвою.
Підпілля ОУН на Донеччині
Чи були на Донбасі борці за українську державність, які не словом, а зброєю виборювали незалежність України? Невже український рух почався тут з Тихого та Стуса? А якщо й були такі особистості, то хто вони?
На чому так люблять акцентувати увагу російські дослідники української історії – так це на тому, що всі без виключення члени ОУН були галичанами, волиняками, буковинцями і т.д. Як правило, ніхто з них не аналізував біографічні дані цих людей, тож в якості допомоги варто подати невеликий список керівного та рядового складу членів ОУН Донеччини 1941-43 років.
Поет Ідеї і Чину
Витоки сучасної кризи слід шукати не в банківській системі, а в культурі. Лібералізм з його культом споживання і ринку є лише зовнішнім проявом духовного звиродніння європейської цивілізації. «Цей світ одержимий економікою!» – скаржився ще на початку 1950-х італійський філософ-аристократ Юліус Евола. За півстоліття справи лише погіршилися: толерастія і космополітизм, немов ті круки, бенкетують на уламках старої Європи. Ще скрутніше в Україні: колишні радянські бюрократи (так звана «еліта») багато говорять про відродження національної культури, але плодять лише потвор – байстрюків шароварного офіціозу і безнаціонального «маскульту».
Українська Македонія
Сьогодні виповнюється 71 рік із дня проголошення Сеймом Карпатської України незалежності. Злі язики зловтішаються недовгим її існуванням. Мадяри гордяться тим, що її тоді окупували. Сталін назвав Карпатську Україну «моською, що хоче приєднати слона». Чим насправді була Карпатська Україна?
Українська (руська) військова еліта VІ – XVIII ст.
Від самих початків свого історичного буття український (руський) народ постає на сторінках старожитних руських літописів та іноземних хронік як народ-войовник, що веде безупинну війну на всіх своїх кордонах – готується до походів, організовує оборону своєї країни, здійснює колонізаційні заходи на відвойованих теренах та будує державні структури, що покликані зорганізувати військовий потенціал народу.