Від найдавніших часів людство використовує най різноманітніші символи. Мо ва символів є одним із найпотужніших засобів, що зв’язує воєдино людську цивілізацію, не дає їй розпастися на окремі фрагменти та епізоди.
Дух
Яків Гальчевський. Отаман Орел
*
Я знав, що новий повстанчий рух, який буде мною викликаний, не матиме виглядів на позитивні наслідки, особливо для учасників повстання. З периферій ми України не створимо, окупантів не проженемо, але з іншого боку не згинемо безславно, як барани, а зі зброєю в руках – по-козацьки. Дамо криваво відчути зайдам – москалям і жидам – та своїм песиголовцям, які злигались з комунарами, що ще не все завмерло. Правда, пропаде чимало наших, згине багато невинних людей, але як ліс рубають, то тріски летять. Кожна нова жертва – цеглина в наш національний будинок, бо ніколи людська кров не ллється на марно!
Микола Рябовол (Рябовіл) – голова Законодавчої ради Кубані
Рід Рябоволів на Кубані відомий здавна, зокрема, він відігравав значну роль у житті Дінського куреня (пізніше станиця Дінська): дід Миколи Рябовола тривалий час був отаманом станиці, а батько понад 35 років працював станичним писарем.
Лицар степу – отаман Григор’єв
«Отаман Херсонщини і Таврії», «Переможець Антанти» і прочая і прочая. Слава цієї людини в певні моменти була на рівні білих генералів і червоних командармів. Та він і сам був “червоним командармом”, але все пройшло і пам’ять про нього розвіялась як курява по степам, але швидше була розвіяна.
Бо про миршавого дегенерата Махна знімають фільми, пишуть книжки і взагалі роблять йому піар ліплячи з нього «головну» (бо пізнавана і розкручена) фігуру Української Революції початку ХХ ст.
Обрії Української Наддержави
Для функціонування будь-якої держави, а тим більше такої, що претендує на більш-менш тривале та успішне існування, потрібні ті, хто керуватиме відповідними політичними процесами – еліта.
Вони хотіли волі
14 липня 1944 р. XIV гренадерська дивізія Військ СС «Галичина» – Перша Українська дивізія Української Національної Армії вступила в бої під Бродами. Під Бродами українцями було сплачено велику ціну крові – за національну Вірність і вояцьку Честь. Ми пам’ятаємо. Ми пишаємось.
… Коли в 1943 р. було оголошено набір до української дивізії в складі німецького війська, 82 тисячі українців висловили бажання стати до лав німецької армії. Вони хотіли воювати з совєтами і тільки з ними – це була категорична вимога і самих дивізійників, і їхніх політичних лідерів. З одного боку, ними рухала жага помсти.
Любо, братці, любо!
Останній свій бій січове козацтво як самостійна політична сила дало не під Полтавою і не в компанії з гетьманом Мазепою та королем Карлом ХІІ. Це відбулося роком раніше на землях нашої Донеччини, коли донські козаки попросили у своїх запорізьких побратимів допомоги у війні з Москвою.
Надлюдина проти супермена – ідеал проти утопії
Виховання нового суспільства, тим більше суспільства націоналістичного починається із виховання людини нового типу. Щоб зрозуміти тип Нової Людини варто зрозуміти те суспільство, якого ми хочемо досягнути. Багато тих, хто брався за це у результаті отримували утопії. Утопії демократичні, соціалістичні та ще багато інших.
З одного боку ми прагнемо ідеалу. З іншого боку під ідеалом зараз розуміється недосяжна ціль. Але чи це так насправді?
Поет Ідеї і Чину
Витоки сучасної кризи слід шукати не в банківській системі, а в культурі. Лібералізм з його культом споживання і ринку є лише зовнішнім проявом духовного звиродніння європейської цивілізації. «Цей світ одержимий економікою!» – скаржився ще на початку 1950-х італійський філософ-аристократ Юліус Евола. За півстоліття справи лише погіршилися: толерастія і космополітизм, немов ті круки, бенкетують на уламках старої Європи. Ще скрутніше в Україні: колишні радянські бюрократи (так звана «еліта») багато говорять про відродження національної культури, але плодять лише потвор – байстрюків шароварного офіціозу і безнаціонального «маскульту».
Славень Святославу Завойовнику або апологія вітчизняного імперіалізму
Що й казати, бути Українцем у сучасній Україні під начебто Українською владою – доволі-таки невротичне заняття. Дуже прикро від того, що буржуазний стиль у поведінці, житті та мистецтві певні пани, гаспада та ребе прагнуть пов’язати з Українством, а невміння керувати державою та питомі селюцько-містечкові комплекси – з Українською Ідеєю.
Блискучий італійський письменник Умберто Еко, який, щоправда, полюбляє впадати у нездоровий гуманізм, критикуючи в одній зі своїх статей панівний для його країни неоліберальний режим, висловив прецікаву тезу – якщо неоліберальний режим хоче знешкодити небезпечні для себе елементи (людей, ідеї або суспільні рухи), то він просто-напросто про них не згадує у своїх підконтрольних ЗМІ.