*В умовах, коли новітня держава не лише не виправдовує Національних сподівань, але й сприяє поступовому і всебічному занепаду, деградації та вимиранню Нації, а демо-ліберальна пропаганда підносить права окремих індивідів над загальнонаціональними, розщеплює єдине поняття Нації, коли Національна культура і традиції відмирають, поступаючись місцем глобальній антикультурі та антисоціальній псевдоморалі, єдиний расовий тип Нації і мовне середовище розчиняються чужорасовим та іншомовним елементом, задля створення належних умов для стабілізації й подальшого розвитку необхідне утвердження Права Нації.
Сьогодні у нашій державі панує криза. Криза загальна і суцільна У чому ж причина? Причина – в тих людях, які при владі. Хто ж вони «герої» наших днів? Всіх їх, депутатів усіх рівнів, можна поділити на три групи.
На зламі епох націоналістичний рух виявився нездатним захопити владу в Україні, а націоналісти як рух і окремі особи повністю втратили вплив на ситуацію в Українській політиці і опинились на «політичному дні». Є безліч пояснень цієї ситуації – говорять про «кризу ідей», «непопулярність в масах», «проблему роз’єднаності», «несформованість цілей» і т. д.
1. Краще прожити день левом ніж сто років вівцею
2. Хто зупиняється – той помирає
3. Краще померти стоячи ніж жити на колінах
4. Коли піду вперед йдіть за мною, коли відступлю вбийте мене, коли вб’ють помстіться за мене
На великому звороті світової історії, що ним стала минула війна, вирушив український нарід перший в духову реводюцію шукати вищої правди, яка мала освітити його життя й боротьбу. Пройшло двадцять літ, і в мужніх і кривавих зусиллях знайшов він цю правду, платячи за неї нечуваною ціною мільйонових жертв.
Було нею віднайдення твердого і героїчного ідеалу, який визначив існування людини і нації спільним Божим знаменником абсолютного і розкрив перед нею, окраденою і спростаченою, всі глибини життя, хотіння і чину. Зірвав він з очей нації теж полуду, що закривала їй внутрішній зміст її іншого, високого минулого, а разом і її необмеженого майбутнього.
Головна мета сучасного і фашистського руху це становлення корпоративної держави. На нашу думку це найвеличніша конструктивна концепція з будь-коли придуманих розумом людини. В основному невідома в Британії, але є за своєю природою найбільш краще відповідною для британського темпераменту, ніж для будь-якої іншої нації. У психології це засновано на груповій роботі, в устрої ж це раціоналізована держава.
Робота, яку ви зараз читаєте, постала як результат тривалих міркувань на різноманітні теми – про основи соціал-націоналізму, економічну та соціальну сторону соціал-націоналізму, про корінну різницю між соціал-націоналізмом і соціалізмом.
Европа! Уявлення, що вяжуться цим словом, різнорідні – бо неодностайні окреслення самого цього поняття. Вони сягають від географічних стверджень аж до ідеольогічних поглядів, і в багато чому собі суперечать. Вже географічно, поняття Европи, спірне; політичні ж моменти побільшують непорозуміння. Наприклад – належить СССР до Европи чи ні? В школі вчили нас, що Урал є границею між Европою й Азією. Сьогодні ж на просторі між Збручем і Каспієм точиться боротьба власне за пересунення границь Европи на схід! Знищення турецького панування в південно-східній Европі стерло азійські впливи з європейських народів і поставило Туреччину між азійські держави Близького Сходу. Але сучасна Туреччина Кемаля Паші сама сягає до духовного й цивілізованого зближення з Европою. Еспанію й Португалію донедавна французькі історики називали країнами, яких можна сміло залишити поза увагою при розгляді останніх 50 років історичного розвитку Европи. А з 1936 року, Еспанія стала її заборолом перед силами руїни, Португалія ж при боці Еспанії. Дискусія над поняттєвою інтерпретацією Европи триває в усіх площинах і певно не скоро скінчиться.
(З викладу д-ра Ростислава Єндика в Українськім Науковім Інституті)
Серед людських рас панує принцип двоякої боротьби: аґональної і континентальної. Напрямком першої в добір серед громади, а друга покривається з кольоніяльним завойовництвом.
У руслі існуючих напрямків сучасного ідеологічного традиціоналізму можна виділити дві течії: концепцію “меритократії” та ідеологію “органічної демократії”. Яскравими представниками першої є французькі “нові праві”, другої – німецькі націонал-традиціоналісти, одним з найвідоміших серед яких є К. Шмідт.