Читано як реферат на Літературній Маніфестації «Аполло Мілітанс України», влаштованій студентським] т[оварист]вом «Зарево» в Празі в березні 1933 року.
«Криця, Кріс!.. Щоб поруч Лаври станув Капітолій!» Ось зміст і спрямо ваність сучасної української поезії. Мілітаризм — характеристична її риса. Коли перед тим батальними образами часто послуговувалися як вдячною формою для висловлення зовсім мирних ідей, культурної праці тощо, а в кращому випадку вкладали в неї зміст соціальний, то сучасна поезія прий няла сам мілітаризм і зміст її відповідає формі.
Більше півстоліття відділяє нас від моменту поразки фашистського режиму та інших режимів-союзників по Антикомінтернівському пакту і смерті засновника фашизму Муссоліні, але складається враження, що сам фашизм досі живий і нікуди не зник.
Закінчувати життя самогубством щоб щось комусь довести, голодувати в СІЗО в знак протесту, писати скарги президенту, просити допомоги в депутатів.
Що в цьому спільного?
З початку кінця СССР в Україні відновився націоналістичний рух. До середини 90-х здавалося б, націоналістичний рух був у розквіті. На відео і фото тих часів можна спостерігати колони із сотень міцних чоловіків. В середовищі побутують легенди про ті час, про успішний шантаж влади, про перемоги в бійках з ментами і т.д.
Є на початку ХХІ ст. люди, які готові померти за Україну. Надихає їх до того красиво написані книги про ОУН-УПА, Січових Стрільців та інших, про героїчну смерть за Україну, яка закарбувалася у віках і є дороговказом для майбутніх поколінь!!!
Вся історія земного буття людства немає сенсу без народження індоєвропейської раси. Тут все почалося. Духовній істоті наших предків стало досяжним розуміння єдиного Бога, Многопроявного в своїй Істоті. Виокремлення Добра і Зла, життя за Законами Космічного Права, утвердження Справедливості.
Боляче бачити як написане О. Ольжичем знову стало актуальне через сімдесят років. Як гриби після дощу наплодилися в Україні «праві організації», які не хочуть щоб українських націоналістів представляли у вітчизняних ЗМІ як крайніх правих, радикалів. Закликають всіх «справжніх націоналістів» не піддаватися емоціям і фальшивому радикалізму. Нагороджують один одного медалями-цяцянками, присвоюють липові офіцерські звання та погони. Обов’язково збираються на відзначення всіляких ювілеїв і дат у гарних одностроях і це дає їм підставу друкуватися у власних газетках та надалі отримувати гроші від української діяспори. Радіють з того, що нарешті цього року при відзначені річниці створення УПА не було масових побоїщ і збираються йти у похід за владою на наступних парламентських виборах…
Правопис подається за першодруком: «Вістник» (Гол. Редактор Д. Донцов), № 3, 1933 р.
Ів. Гончаренко
Техніка державного перевороту
(Лист з Франції)
«Кожна штука має свою техніку. Не всі великі революціонери були обзнайомлені з технікою державного перевороту. Перебираючи лишень великих: Катиліну, Кромвеля, Робесп’єра та Наполеона, а навіть Лєніна, видно, що всім їм була знана концепція державного перевороту, але не техніка», каже Маляпарте, автор нашумілої «Техніки державного перевороту»*) що ось недавно зявилася у французькому перекладі.
Сучасний український націоналізм переживає кризу. Комусь таке твердження може видатися зайвим декадентством. Друкується націоналістична література, молодь на вишколах вчить «Декалог» і «Ленту за лентою», а у Львові нарешті поставили файний пам’ятник Степану Бандері – яка в біса криза!?
Відповідаю: криза теоретико-ідеологічна. І біда не в тому, що «Декалог українського націоналіста» знає ще не кожен школяр.
Нещодавно прослухав пісню гурту The Offspring – Change The World (Змінити світ) і замислився над текстом. Якщо коротко пересказати зміст пісні, то в ній йдется про те, що змінити світ, у якому ти живеш – неможливо, адже це нам говорять ЗМІ, в школі тупі вчителі, пузаті дядьки у Парламенті. Але Сонце, на яке ти дивишся, зорі якими ти милуєшся, повітря, яким ти дихаєш – не підвласне їм. Яким воно було, таким воно і залишится, незалежно від того, хто править нашою планетою.
Читано як реферат на Літературній Маніфестації «Аполло Мілітанс України», влаштованій студентським] т[оварист]вом «Зарево» в Празі в березні 1933 року.