Інтерв’ю з головою Секретаріату ДСУ і керівником Січеславської облорганізації ДСУ Андрієм Якименком (Газета «Дніпропетровськ» , 01.06.1995, № 22
Корр.: Пане Андрію, зараз багато хто заявляє про свою любов до України. А що для Вас значить любити Україну?
А.Я.: Любов до Вітчизни – є почуття, внутрішній стан людини. Чим більше любові, тим більше ненависті. Тому для мене, як і для кожного члена ДСУ, любити Україну – це ненавидіти її ворогів.! Читати далі »
Лише ті, у кого стискає горло від почутого російського слова, від вигляду польських торгашів або імперського двоголового орла (кремлівської зірки), здатні боротися і перемагати. Їх не зупинить ніхто і ніщо. На один удар вони відповідають трьома. Ними рухає незрозуміла плебсу Українська Ідея.
Елітою, гарячою кров’ю нації, рухає Велика Ідея. Для реалізації ідеї не повинні бути перепоною якісь колабораціоністські західно-європейські декларації, права людини, «загальнолюдська мораль» та інша термінологічна «лапша». Читати далі »
Доля нації у самозатвердженні. Наша нація зможе самозатвердитися тільки на теренах іних народів. Бо самозатвердження у нескінченій боротьбі. Нам поки що зручно сидіти у колисці-Україні, але ми ростемо та міцнієм і настане час, коли дитина стане мужем і візьме до рук замість іграшки меч. Націю не можна пізнати. Розум не в змозі її зрозуміти, лише почуття. Через націю світ знову одержав героїчну ідею. Доля героя – його нація. Читати далі »
Коли ти повернешся з війни (якщо повернешся звідти), де звикли приховувати своє життя, звикли прислухатися, ти будеш неприємно вражений натовпом, нахабним від безпеки і від неї дурним. Читати далі »
Мій трон – сідло, Вінець мій – шолом,
Що цей Туран, Весь світ – моя держава!
Рустам, «Шах-наме»
Дивлячись на захід Сонця, що освітлює червоним світлом старий намет, Герой обмізковує план завтрашньої битви, наступного походу. Він гострить меч, що затупився за дні боїв. Він тихо посміхається, згадуючи одержані перемоги . Повечерявши, він годує свого коня та собаку, а потім йде до намету, де його чекає жінка. Герой не сприймає целібату, але ставить секс на друге місце на час війни, їжі й вина – це для нього лише десерт після вечері. Лише Герой здатний при зустрічі з вродливою жінкою промовити: « Після походу я відвідаю вас, пані!». Всі інші принизливо волочаться за її шлейфом, пропонуючи гроші і золото. Герою не потрібно золото, жінки самі бігають за ним, вина він вип’є і безкоштовно. Читати далі »
В сучасному суспільстві неуків та акторів, яке все довкола перетворює на дурний жарт та фарс, досить часто можна побачити що і великі ідеї перетворюються на фарс, а боротьба на імітацію та гру. Комуністичні бариги катаються на своїх «Майбахах» і граються в марксизм та революцію. Ліваки та анархісти сидячи в кав’ярнях престижних вишів імітують Мао та Махно. Воротили з «Газпрому» и «Правительства РФ» граються в імперську політику на чолі з бутафорським «царем» Путіним. «Голубі» з регіоналів імітують «старших російських братів» (імітація імітації – це вже остання стадія хвороби).
Я звертаюсь до своїх Братів, членів Організації, всіх з ким разом створював її з нуля, всіх тих, хто залишається в її лавах зараз в атмосфері зради і репресій, всіх, хто прийде в неї в майбутньому і понесе наші бойові знамена до Перемоги.
Я пишу в найтяжчі часи нашої Організації. Найтяжчі-тому що вже півтора роки вся державна репресивна машина проти нашого руху. Одна за одною «пишуться» фальсифіковані справи, один за одним найкращі кадри опиняються за гратами або в бігах. При цьому ворог хоче знищити нас не тільки фізично, але й морально: нас – ідейних бійців звинувачують у брудних кримінальних злочинах. Півтора роки на діяльність Організації накладено табу, – про неї не говорять ні на телебаченні, ні в газетах. Вороги – звичайні СБУ-шні стукачі та боягузи виливають потоки бруди і брехні на нас в сєтях. Всі вони сподіваються, що змова мовчання в купі з брудом знищать наш Рух і Організацію. Але скоро всі ці ланцюгові пси та їхні господарі переконаються в незламності нашого Духу. Читати далі »
«Сиділи в двох камерах. Надвір їх не випускали, двері відмикали, лише щоб їжу подати та “параші” забрати.
Одного ранку дозорець відчинив двері й подав бак із окропом до камери, де самі главарі сиділи. Котрийсь прийняв бак і раптом вилив окріп дозорцеві на голову. Втягнули його до камери, забрали ключі, револьвер, вдушили і – на коридор. Відімкнули другу камеру і всі разом – вниз. На сходах скрутили ще одного дозорця – і так, що той і не писнув. Читати далі »